WEB-ресурс научно-практических конференций

ПРОБЛЕМИ ПЕРЕТВОРЕННЯ ЗАОЩАДЖЕНЬ НАСЕЛЕННЯ НА ІНВЕСТИЦІЇ

Андрейчикова А.М.

Національний гірничий університет, м.Дніпропетровськ

Однією з проблем економіки України і дотепер залишається незадоволена потреба реального сектора в інвестиціях.

Сьогодні, за умови недостатності бюджетних коштів і відсутності можливості комерційних банків задовольнити потреби реального сектора у довгострокових кредитах, на перше місце виходить залучення інвестицій через механізм фондового ринку, однією з функцій якого є залучення інвестиційних ресурсів з метою їх подальшого спрямування на забезпечення зростання виробництва.

Велику значимість в якості чинника формування ресурсної бази фондового ринку має наявність значних обсягів заощаджень населення, адже загальновідомо, що у більшості країн саме заощадження населення живлять інвестиційними коштами економіку країни.

Тому, сьогодні на перший план виходять питання: по-перше, чи є в Україні цей інвестиційний потенціал і, по-друге, чи буде він спрямований на фондовий ринок.

Інвестиційний потенціал населення існує. Це ілюструє динаміка зміни доходів населення та рівня безробіття за остання роки. Так, за період з 2001 по 2006 роки доходи населення збільшилися з 157996 млн. грн. до 479309 млн грн., тобто майже у 3 рази. Одночасно спостерігалося зростання середньомісячної заробітної плати з 311 грн. до 1041 грн. Все це на фоні зниження рівня безробіття з майже 11% до 6,8% і суттєвого зниження ставки податку свідчить про зростання добробуту громадян [1,8].

Однак інфляційні процеси, які сьогодні спостерігаються в Україні, негативно відбиваються на зростанні реального доходу населення.

Якщо у пересічного українця з’являються тимчасово вільні кошти, серед великої кількості можливостей їх застосування він обирає не придбання цінних паперів, а, швидше за все, стабільну іноземну валюту або банківський депозит, незважаючи на те, що відсотки по вкладах у банк сьогодні є досить низькими.

Якщо порівнювати як альтернативні варіанти придбання цінних паперів і внесення коштів на банківський депозит, то основними критеріями, за якими повинні оцінюватися ці варіанти і які впливають на вибір суб’єкта є доходність, ризик і доступність.

Що стосується доходності, то більшість аналітиків свідчить про те, що доходність на ринку цінних паперів значно вища ніж за банківськими депозитами. Але доходність і ризикованість знаходяться у прямій залежності. Більшість населення не схильна до ризику і тому обирає не надто доходний але досить надійний спосіб зберігання заощаджень на депозитних рахунках.

Діяльність на фондовому ринку – це досить складний вид діяльності, який потребує глибоких економічних та юридичних знань а також відповідного досвіду.

І тут індивідуальний інвестор знаходиться у менш вигідному положенні порівняно з професійним учасником ринку цінних паперів. Це відбивається, перш за все, в інформаційному забезпеченні операцій на ринку, без чого складний процес інвестування неможливий. В країнах з нестійкою ринковою економікою витрати на інформацію можуть бути дуже високими через відсутність достатнього регулювання порядку розкриття інформації про стан господарської діяльності підприємств і відповідальності за її неналежне розкриття.

Характерне для України таке економічне явище як вкладання заощаджень у стабільну іноземну валюту, а не в економіку рідної держави, свідчить про відсутність довіри як до держави взагалі, так і до її фінансових інститутів.

Ще одним з факторів, які впливають на поведінку інвесторів є соціальний фактор. За відсутності соціальної стабільності неможливо сподіватися на зростання зацікавленості інвесторів в здійсненні інвестицій, оскільки соціальний фактор здійснює прямий вплив на величину ринкового ризику.

Крім того, недовіра до ринку цінних паперів пояснюється низкою інших факторів, серед яких можна виокремити низький професійний рівень інвестування, зростання рівня непрозорості фондового ринку та незахищеності прав дрібних інвесторів.

Подоланню впливу факторів, які гальмують перетворення заощаджень населення в інвестиції повинно сприяти створення інститутів спільного інвестування, які є організаційно-правовою формою діяльності, пов’язаною з об’єднанням грошових вкладень інвесторів для отримання прибутку від вкладення їх в цінні папери інших емітентів та нерухомість.

Розвиток діяльності інститутів спільного інвестування в Україні має сприяти акумуляції вільних коштів юридичних та фізичних осіб з наступним їх вкладанням у ті чи інші інвестиційні проекти.

Інститути спільного інвестування поєднують функції фінансового посередника та інституціонального інвестора. Діяльність їх як професійних інвесторів значно знижує ризикованість діяльності порівняно з діяльністю індивідуальних інвесторів.

Але на даному етапі розвитку спільного інвестування спостерігається необізнаність громадян щодо змісту роботи ІСІ, технологій спільного інвестування. Тому для вирішення проблеми трансформації заощаджень населення в інвестиції в першу чергу необхідно проводити роз’яснювальну роботу і таким чином стимулювати суспільство до участі в інститутах спільного інвестування.

Література:

1. Єфименко Т.І. Економічне зростання – основа підвищення добробуту громадян // Фінанси України. – 2007. - №8. - С.3-12.