WEB-ресурс научно-практических конференций

СУПЕРЕЧНОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СФЕРИ У ГЛОБАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ

К.е.н . Пилипенко Г.М., к.е.н . Пилипенко Ю.І., Чорнобаєв В.В.

Національний гірничий у ніверситет, м. Дніпропетровськ

Сучасний етап розвитку економічних систем виводить на передній план необхідність досягнення високих і стабільних темпів економічного зростання, яке досягається за рахунок переважно інноваційних факторів. Поступове вичерпання запасів традиційних ресурсів і збільшення їх цін, розгортання жорсткої конкурентної боротьби на міжнародних ринках факторів виробництва при постійному зростанні і ускладненні кінцевих та проміжних потреб суспільства унеможливлює економічний розвиток за рахунок переважання екстенсивних факторів. Тільки та економіка, яка здатна до прискореного оновлення основних фондів, технологій, продукції, до ефективного підвищення швидкості дифузії новітніх досягнень науки і техніки досягає сьогодні перспективної конкурентоспроможності. Отже, побудова інноваційної моделі економічного зростання є імперативом розвитку сучасної цивілізації.

Реалії розвитку української економіки свідчать про досить низьку інноваційно-інвестиційну активність господарюючих суб’єктів та хронічне недоінвестування реального сектору. Саме тому в останнє десятиріччя серед науковців країни активізувались дослідження проблем, пов’язаних із інноваційно-інвестиційними процесами.

Вагомий внесок у розвиток теорії інвестицій та інновацій зробили такі вітчизняні вчені як Ю. Бажал , О. Волков, А. Гальчинський , В. Геєць , Б. Губський , М. Денисенко, І. Лукінов, В. Федоренко та інші. У межах цих досліджень теоретично визначено і практично доведено обмеженість ринкового механізму у стимулюванні інновацій, наголошується на необхідності застосування державного регулювання інноваційно-інвестиційної сфери, яке реалізується посередництвом проведення інноваційної політики.

Однак, теоретичні напрацювання українських вчених недостатньо торкаються проблеми суперечностей функціонування механізму, в якому поєднується ринок і держава. Тому виникає необхідність проведення досліджень, які поглиблюють уявлення про взаємозв’язки між ринковим саморегулюванням і державним втручанням в інвестиційну сферу, які на сучасному етапі відчувають значний вплив геополітичних факторів.

Якщо розглядати механізм інноваційно-інвестиційної діяльності, то в його основі знаходиться приватний інтерес інвестора, який вкладає кошти заради отримання економічної вигоди. Останній проявляється у формі ринкової пропозиції товарів або послуг і взаємодіє із попитом, на боці якого стоїть споживач. В умовах насиченості ринку товарами і послугами, попит все більше орієнтується на більш складні товари. У зв’язку з цим зростає значення НТП як головного фактора створення новинок, а той виробник, який оволодіває цим фактором, має можливість отримувати більш високі прибутки за рахунок встановлення тимчасової монополії на їх використання.

У разі успіху і розповсюдження нововведень витрати на їх освоєння перекриваються лавиноподібним нарощуванням ефекту. Цей ефект розподіляється між підприємцем-новатором і його конкурентами, що тиражують нововведення з метою збереження своєї конкурентоспроможності. І чим більше у новатора можливостей для утримання надприбутку, тим більше стимулів до їх розробки і впровадження.

Отже ринкова економіка досить швидко реагує на ті потреби, які протягом довготривалого періоду стимулюють виробничий і споживчий попит, створюючи тим самим ключовий параметр для розвитку виробництва – достатню прибутковість інноваційних проектів. І значно менше ринкова економіка пристосована до реакції на ті потреби, які слабо стимулюють підприємництво у плані прибутковості, що і зумовлює менш сприятливі умови для інноваційного розвитку.

Саме тут проявляється необхідність державного регулювання: впливаючи на інтереси тих економічних суб’єктів, в чиїх руках знаходяться інвестиційні ресурси, держава активізує інноваційно-інвестиційну активність. Дана мета досягається за рахунок застосування цілої системи конкретних методів і інструментів, які, проте, досить часто викликають цілий ряд суперечностей, що вимагають вирішення.

По-перше, державне регулювання стає фактором, що потенційно може зменшувати можливості національних товаровиробників вести сучасну інноваційну діяльність і, відповідно, послаблює позиції національного бізнесу на світовому ринку. Так, наприклад, національні стандарти регулювання монополії, які побудовані, насамперед, на оцінці внутрішнього ринку та досить вузькому, переважно ціновому трактуванні конкуренції, в умовах глобалізації економічних відносин вже не дозволяють визначати ефективність монополії і заважають зростанню її конкурентоспроможності, оскільки подібні правові рамки не відповідають вимогам міжнародної конкуренції. Антимонопольне законодавство заважає необхідній у сучасних умовах кооперації, особливо у науково-технічній сфері, ставить дрібний бізнес у відносно невигідне положення тощо.

По-друге, досить часто активна державна підтримка вітчизняного інноваційного підприємництва у світовому співтоваристві сприймається як прояв недобросовісної конкуренції. Так, широке застосування державою прямих методів стимулювання інноваційних інвестицій (податкові пільги, субсидії тощо) у сучасних умовах все частіше загострює міждержавні суперечності. „Протекціонізм, субсидіювання виробництва або навіть певних його витрат викликають величезні міжнародні сварки, зворотні обмежувальні заходи на світових ринках. Саме взаємне звинувачення у підтримці чорної металургії лежить в основі багаторічної „сталевої” війни між США і Європою”, – стверджує російський дослідник промислової політики західних країн Н. Кричигіна [1 , с.427].

По-третє, максимальна державна підтримка залучення у національну економіку іноземних інвестицій не завжди приносить бажаний результат. З одного боку, як правило, іноземні інвестиції супроводжуються не самою сучасною технікою та технологією, що закріплює статус приймаючої країни у ролі інсайдера у глобальному технологічному просторі. З іншого, орієнтація на переважно іноземний капітал та технології створює занадто сильну залежність національної економіки від тенденцій та кон’юнктури (не завжди сприятливих) світового ринку. Так, наприклад, вражаючі успіхи так званих «нових індустріальних» країн Південно-Східної Азії у 80-90 рр. ХХ століття сьогодні сприймаються не настільки однозначно. Можливість подальшого економічного зростання цих країн багато в чому залежить від темпів вкладення іноземних інвестицій (у 90-роки темпи зростання іноземних інвестицій перевищували темпи економічного зростання) та експорту готової продукції у розвинуті країни ( у 80-90 рр. економічне зростання південної Кореї та Тайваня на 42 і 74% відповідно був зумовлений закупкою їх промислової продукції одними лише США) [2, с.82-83].

Таким чином, при побудові національних стратегій інноваційного розвитку слід враховувати наслідки, які будуть мати місце в умовах функціонування відкритих економічних систем. Це вимагає необхідності проведення коригуючи засобів економічної політики.

Література:

1. Кричигина Н. Промышленная политика западных стран // Год планеты . Вып . 1995. – М.: Экономика , 1995. – 629 с.

2. Иноземцев В.Л. На рубеже эпох . Экономические тенденции и их не экономические следствия . – М.: Экономика , 2003. – 776 с.