WEB-ресурс научно-практических конференций

ПРЯМІ ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ В ГЕОЕКОНОМІЧНОМУ ВИМІРІ

К.е.н. Абсава Л.О.

Херсонський економічно-правовий інститут

Прямі іноземні інвестиції відіграють значну роль у розвитку національної економіки країни. Вони розглядаються сьогодні не лише як засіб отримання доступу до зовнішнього джерела фінансування, а й як засіб забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в геоекономічному середовищі.

Країни з перехідною економікою, в тому числі й Україна, не в змозі ефективно вирішити складні завдання без залучення та використання іноземних інвестицій. Проте масштаби надходження прямих іноземних інвестицій в національну економіку, їх структура та динаміка залежать від стану інвестиційного клімату, дії сукупності факторів, які визначають його параметри.

Прямі іноземні інвестиції в економіці країни – реципієнта можуть відігравати як позитивну так і негативну роль.

За умов обмеженості ресурсів прямих іноземних інвестицій в економіці України важливого значення набуває оцінка результативності та потенційної можливості їх впливу на вирішення завдань, які офіційно були визначені пріоритетними для іноземного інвестування:

- виробництво товарів широкого вжитку з орієнтацією на підвищення якості життя, культури споживання;

- структурна перебудова економіки, створення сучасної галузевої структури на основі технологічного оновлення виробництва;

- подолання залежності України від імпорту [1].

Найбільш конкурентоспроможні корпорації переважно орієнтовані на використання глобальних експортних стратегій. Така орієнтація за відсутності збалансованої національної протекціоністської політики залишиться домінуючою на довгу перспективу. Увагу іноземних партнерів привертають такі особливості українського ринку, як невибагливість споживачів, можливість у цьому зв'язку продовжити життя товарам, які для західних ринків застаріли і припинили бути достатньо рентабельними. Це призводить до стагнації національних виробників і в цілому ефективність реального використання іноземних інвестицій залишається низькою.

Щодо участі іноземних інвесторів у структурній перебудові слід зазначити, що їх в Україні цікавлять насамперед сировина, метал, продукти хімічної промисловості, невикористані відходи та вторинні ресурси. Потенціал масштабної участі іноземних фірм у технологічному оновленні виробництва об'єктивно стримується.

Діяльність спільних підприємств орієнтована в основному на такі цілі:

- постачання виробів іноземних фірм з наступним їх складанням і налагодженням, а не на створення високотехнологічних виробництв;

- створення виробництв і виготовлення виробів, компонентів і запасних частин для підтримки в робочому стані підприємств, які створюються за участю іноземного капіталу;

- використання виробництв, що володіють певними технологічними;

- створення підприємств, що забезпечують іноземним фірмам доступ до використання науково-технічного потенціалу українських підприємств та проектно-дослідницьких організацій.

Слід також мати на увазі, що через ці підприємства можливий відтік українських винаходів через їх недостатню патентну захищеність, відсутність досвіду українських партнерів у цій сфері.

Структура експортно-імпортної діяльності, спільних підприємств з іноземними інвестиціями фактично дублює традиційну структуру зовнішньої торгівлі України і неспроможна подолати залежності від імпорту.

Прямі іноземні інвестиції, на сучасному етапі, суттєво не впливають на стан національної економіки України через відносно незначні масштаби, а по-друге — не сприяють ефективному вирішенню завдань, які визначені для іноземного інвестування як пріоритетні [2].

На думку іноземних інвесторів, головна причина незначних обсягів прямих іноземних інвестицій в економіку нашої країни полягає в тому, що в Україні досить несприятливий інвестиційний. Це, перш за все, – нестабільність та невизначеність законодавства; труднощі з отриманням необхідної інформації інвестором для організації бізнесу в Україні; все ще складне фінансово-економічне становище в країні; бюрократизація державного апарату, тіньовий фактор та інші.

За даними англійського журналу "Euromoney", який аналізує інвестиційну привабливість 169 країн світу, ступінь ризику вкладення капіталу в Україну за останнє десятиріччя загалом постійно зростала [3].

Водночас Україна викликає безперечний інтерес у іноземних вкладників і має значні переваги перед іншими країнами СНД. Це і вигідне географічне положення, наявність деяких важливих сировинних матеріалів і ресурсів, розвинутий науково-технічний потенціал, освічена і порівняно дешева робоча сила, а головне – місткий внутрішній ринок.

У зв'язку з цим, велике значення має вдосконалення процесу формування інвестиційної політики держави, що може активізувати або стримувати функціонування іноземних інвестицій у національній економіці, регулювати їхні обсяги і технологічний склад.

Основу формування системи регулювання іноземної інвестиційної діяльності становлять кількісні та якісні критерії щодо загальних обсягів залучення іноземних, розміру та термінів конкретних іноземних інвестицій, суб'єктів іноземного інвестування, джерел іноземних інвестицій та їх видів (фінансові, товарні, інтелектуальні).

Тільки через визначення таких критеріїв можливо досягти не лише короткотермінового економічного успіху, але й закласти основу для формування позитивних довготермінових тенденцій розвитку національної економіки за глобалізації.

Стосовно України, то вона, незважаючи на деякі помітні позитивні зрушення в реформуванні економічної системи та динаміці макроекономічних показників, поки що помітно відстає від більшості країн з перехідними економіками своєю здатністю до залучення іноземних інвестицій.

Обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну за останні 10 років мав позитивну тенденцію. В 2006 році (станом на 01.01.2007р.) він склав $16,8 млрд., проте рівень залучення іноземних інвестицій на одного мешканця становив лише ($454), а рівень залучення іноземних інвестицій на одного мешканця Чехії ($3603), Словенії ($2754), Естонії ($2647) найближчим часом залишиться для України недосяжним [4].

Нерезидентами США на кінець 2006 року було вкладено в українську економіку $1418 млн. (6,7% загального обсягу), Великобританії – $1557,2 млн. (7,3%), Нідерландів – $1493 млн. (7,0%). Російські компанії інвестували $980,8 млн. (4,6% всіх залучених інвестицій). Однак, найбільші обсяги прямих іноземних інвестицій (26,5%) надійшли у вітчизняну економіку з Німеччини та з „офшору”: Кіпр (14,2%)

Однак, офшорний капітал не є надто бажаним у випадку прямого інвестування, коли не можна бути впевненим щодо функціональності об’єкту.

У галузевому розрізі найбільш привабливими для іноземних інвесторів залишаються харчова промисловість – $6003 млн. (28,3%), торгівля $2532,6 млн. (12%), фінансова сфера - $2419,8 млн. (11,4%) [4].

При цьому, західні компанії вкладають гроші в українську харчову промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтику, бо це дає швидкий оборот капіталу та мінімізує ризики. Привабливим є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, в першу чергу, підприємств з іноземними інвестиціями.

Самі ці галузі є пропорційно представлені у структурі всіх регіональних економік України. Таким чином можна стверджувати, що регіони, певним чином, конкурують між собою за залучення капіталу.

Росіяни ж, яким добре знайома пострадянська економічна ситуація, мають інші пріоритети інвестування: паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість, металургія, машинобудування і фінансовий сектор

80% усіх іноземних інвестицій залучено у підприємства восьми регіонів та м. Києва. Це свідчить, зокрема, про велике значення, яке надають інвестори інфраструктурному та економічному розвитку регіону. За обсягами прямих іноземних інвестицій на одну особу місто Київ є явним фаворитом ($705 на особу). Останні місця серед регіонів за питомими обсягами прямих іноземних інвестицій посідають Чернівецька ($16,7 на особу), Хмельницька ($20,2 на особу) та Луганська ($20,6 на особу) області.

Таким чином, сучасна стратегія розвитку іноземного інвестування в Україні формується у контексті завдань із забезпечення умов для тривалого економічного зростання. Криза внутрішнього інвестування актуалізує проблему залучення іноземних інвестицій.

Світовий досвід показує, що прямі іноземні інвестиції на певний час стають важливим фактором економічної стабілізації, а при ефективному їх використанні — одним з факторів економічного зростання. За умов, коли у ближчій перспективі практично неможливо створити загальні сприятливі умови для суттєвої активізації іноземної інвестиційної діяльності в Україні, зусилля повинні акцентуватись на формуванні ефективних механізмів їх регулювання.

Серед факторів, що зумовлюють доцільність такого підходу, слід відзначити:

- негативний вплив на надходження прямих іноземних інвесторів багаторазових змін у загальному нормативно-правовому регулюванні;

- необхідність ефективнішого використання реально залученого в економіку України іноземного підприємницького капіталу;

- наявність обґрунтованих національних пріоритетів реалізації іноземних інвестицій, елементів диференційованого підходу до їх залучення та регулювання у теорії та практиці господарювання.

Разом з тим, іноземні інвестори продовжують називати український ринок перспективним.

По-перше, у міжнародному бізнесі діє принцип: „Чим раніше прийшов на ринок, тим більше отримав”.

По-друге, як і раніше, залишаються привабливими природні ресурси (особливо земля) України, значний науково-технічний потенціал, досить грамотне населення, порівняно висока кваліфікація робітників за відносно низької заробітної плати, європейські смаки населення та ін.

По-третє, визрівання нової хвилі НТР у світовій економіці, прискорення морального старіння капіталу, підштовхує потенційних інвесторів продовжити життя товарів і технологій, які уже для західних ринків застаріли і перестали бути достатньо рентабельними, а на ринках пострадянського простору (в т.ч. і України) вони ще можуть бути ефективними. Зарубіжні підприємців сподіваються, що переваги вкладення капіталу в економіку нашої країни дозволять досягти таких витрат та якості продукції, за яких вона буде конкурентоспроможною і не лише на національному, а й на локальних ринках.

Література:

1. Закону України “Про режим іноземного інвестування” (1996 p.).

2. Ландарь О. Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну//Економіка і держава. - 2006. - №9. - С. 15-21.

3. http:// www.euromoney.com.

4. Статистичний щорічник України за 2006 рік. - К.: Консультант, 2007. –С.552.

5. Мельник А. Стратегічне інвестування в Україну//Журнал європейської економіки. - 2006. - №2. - С. 123-126.