WEB-ресурс научно-практических конференций

Роль соціального капіталу у забезпеченні сталого сільського розвитку

Стоянець Н.В.

Сумський національний аграрний університет

При дослідженні характеру розвитку різних країн часто виявляється, що відмінності у відповідних показниках (які з часом зростають) не можна пояснити за допомогою традиційних теорій економічного зростання, основна проблема яких полягає в тому, що вони не пов’язують зазначені відмінності з наявністю або відсутністю певних інститутів, зокрема соціального капіталу, який сьогодні вважається одним із важливих чинників економічного розвитку, а тому приваблює все більшу увагу дослідників. Доповнюючи ринок в рамках його функцій щодо розміщення і розподілу ресурсів, соціальний капітал впливає (через зменшення витрат на отримання потрібної інформації, трансакційних витрат, морального ризику і т.п.) на темпи акумуляції і якість інших факторів виробництва, одночасно підвищуючи як їх продуктивність, так і управлінський потенціал взагалі.

Зазначимо, що існують різні підходи до визначення, вимірювання і застосування концепції соціального капіталу. Згідно визначення Організації економічного співробітництва і розвитку, соціальний капітал включає мережі разом із спільними нормами, цінностями і розуміннями, які полегшують співробітництво як всередині груп, так і між ними. Під соціальним капіталом також розуміють: характеристики соціальної організації, зокрема довіру, норми і мережі, які можуть покращувати ефективність розвитку суспільства, сприяючи координації відповідних взаємодій; інститути, відносини і норми, що формують якість і кількість соціальних взаємодій в суспільстві; правила, норми, зобов’язання, взаємність і довіру, втілені у соціальних відносинах, соціальних структурах та інституційному середовищі суспільства, що дозволяє досягати різноманітних індивідуальних і спільних цілей. При цьому практично всі проаналізовані нами визначення соціального капіталу наголошують на таких його складових, як система спільних цінностей, норм та інститутів (в основному довіри і взаємності), а також інституціоналізовані форми соціальної взаємодії, зокрема мережі та інші форми соціальної організації.

На нашу думку, соціальний капітал доцільно розглядати як запас спільних розумінь, норм, правил і очікувань, які певні групи привносять до рутинних видів економічної активності з метою отримання різноманітних вигод, зокрема нових можливостей (хоча іноді це може відбуватися за рахунок інших груп). І хоча соціальний капітал розглядається в якості активу, що створюється у процесі взаємодії і навчання, його, на відміну від інших різновидів капіталу, не можна продати або обміняти. Соціальний капітал пов’язують з відсутньою складовою економічного успіху, яку не можна пояснити в рамках традиційних економічних методів.

Д.Нараян і П.Маскелл звертають увагу на позитивні ефекти соціального капіталу для бізнесу і територій в цілому. По-перше, це прискорення процесів створення знань та інновацій (саме тому соціальний капітал слід розглядати як важливу складову регіональної інноваційної системи). По-друге, соціальний капітал значно зменшує міжфірмові трансакційні витрати, зокрема витрати на пошук інформації, прийняття рішень, укладання контрактів і контроль. Таким чином, соціальний капітал можна розглядати в якості одного з критичних факторів конкурентних переваг підприємств або територій.

Незважаючи на складність вимірювання соціального капіталу, багато дослідників намагалися визначити його вплив на економічне зростання і добробут (щоправда, даний процес є непростим, головним чином через невизначеність і складність концепції соціального капіталу, “держателями” якого є територіальні громади і суспільства в цілому). Ф.Гатцвайлер виявив сильну позитивну кореляцію між розміром і рівномірністю розподілу середньодушових доходів та ступенем залучення населення у різноманітні соціальні організації. Світовий банк в якості вимірника соціального капіталу запропонував індекс довіри , що знаходився у позитивній залежності від рівнів економічного зростання та інвестицій. Р.Х’єрпе, базуючись на даних з 27 країн, виявив, що рівень довіри, як складової соціального капіталу, знаходився у позитивній кореляції із середньодушовим ВВП.

Якщо ми розглядатимемо соціальний капітал як додатковий фактор виробництва, то його роль можна оцінити, перш за все, за допомогою виробничої функції, що виражає залежність обсягу ВВП від праці, капіталу і технологій. Проте, якщо визначення впливу природно-матеріального капіталу не представляє значних складнощів, процес виокремлення ефектів соціального і людського капіталів є досить неоднозначним. Альтернативним методом є пряма оцінка впливу специфічних складових соціального капіталу на економічний розвиток. У цьому контексті багато вчених зосереджувалися, в основному, на політичних і демократичних параметрах суспільства, виражених, зокрема, у показниках політичної, економічної і соціальної нестабільності, громадських свобод, ризику експропріації, корупції, політичної та економічної дискримінації, соціальної дезінтеграції тощо.

Таким чином, кількість і якість соціального капіталу визначає ефективність сільського розвитку, що, у свою чергу, залежить від ефективності (у соціально-економічному і екологічному плані) процесів прийняття і виконання рішень, спрямованих на створення відповідних механізмів, процесів, відносин та інститутів, в рамках яких окремі індивіди та їх групи можуть захищати свої інтереси. Практика східноєвропейських країн демонструє, що в сільській місцевості соціальний капітал (який саме і є одним із основних засобів захисту інтересів членів територіальних громад) еволюціонує, як правило, серед груп осіб з певними діловими інтересами і доступом до необхідної інформації.

Література:

1. Collier,P. (1998). Social Capital and Poverty, Social Capital Initiative WP No4, The World Bank, Washington DC, USA.

2. Gatzweiler,F. Social Capital, Institutional Building and Environmental Governance in CEE Transition Countries, Working Paper for the TransCoop Meeting Ostrom-Hagedorn, Dec. 12-16, 2002, Workshop in Bloomington, Indiana, USA.

3. Maskell,P. “Social capital, Innovation and Competitiveness”, CEBR Business Studies, Working Paper 2001-2, 2001

4. Narayan,D. (1997). Voices of the Poor: Poverty and Social Capital in Tanzania, World Bank, Washington D.C., USA.

5. OECD (2001). The Well-Being of Nations, the Role of Human and Social Capital, Paris.

6. Putnam,R., R.Leonardi, R.Nanetti (1993). Making Democracy Work: Civic Traditions in Modern Italy, Princeton University Press, Princeton, USA.