WEB-ресурс научно-практических конференций

ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО МІКРОКЛІМАТУ У КОЛЕКТИВАХ

Нікіфорова Л.О.

Вінницький національний технічний університет

Ефективна мотивація персоналу, впровадження новітніх методів та прийомів управління є одним із напрямків інноваційно-інвестиційної стратегії підприємства. Діяльність людей майже завжди має колективну, групову форму. Тому потреба в активному і цілеспрямованому регулюванні процесів групової взаємодії логічно виводить на широкий спектр соціального положення індивідуума – і як члена суспільства, з його макросоціальними регуляторами – правовою і економічною системами, мораллю, ідеологією, політикою, і як члена конкретної мікросоціальної спільності – виробничого колективу, сім'ї з їх специфічними соціальними нормами.

З точки зору методології такий підхід є цілком правомірним, тому що розкриває органічну єдність макро і мікросоціального середовища, як зовнішніх і внутрішніх соціальних умов життя і розвитку особистості в системі відношень "особистість – колектив   – суспільство".

В соціальній психології для типологізації соціального середовища застосовуються поняття "група", "соціальна група", під якими розуміються особливі людські об'єднання з їх внутрігруповими зв'язками, відносинами субординації, очікуваннями і соціальними ролями, приписаними кожному члену групи. Відрізняють "умовні" або "статистичні" групи, які штучно конструюються за якоюсь ознакою дослідником, і "реальні групи", в основі яких лежить об'єктивний процес обміну діяльністю. Реальну групу можна визначити як спільність взаємодіючих один з одним людей для досягнення усвідомленої цілі, спільність, що об'єктивно виступає як суб'єкт дії.

Міжособові зв'язки членів малих соціальних груп, їх просторово – динамічні позиції в міжособових структурах спілкування, навпаки, опосередковані переважно психологічними проявами. Тут контакти між людьми носять виразно психофізичний характер з його емоційними ефектами лідерства, наслідування, зараження, конформності і т.д.

Через мікросередовище і його особливості кожен з нас засвоює своєрідно і специфічно макросередовище . Цілком резонно у цьому зв'язку зауважує І.П. Волков [1], що мікросередовище , займаючи проміжне положення у відносинах особистості і суспільства, ніколи не буває пасивним. Воно посилює або послаблює вплив суспільства на особистість, а в окремих випадках повністю протидіє цьому впливу, створюючи непроникний шар – соціальний мікроклімат, групові норми і звичаї [1]. Отже, стан мікросередовища багато в чому визначає форму і характер процесів соціалізації особистості, її соціально-психологічний тип, процеси стереотипізації соціальної поведінки, мікросередовище , зримо і суттєво спонукає особистість до дії. Дані ознаки виділили сферу міжособових і міжгрупових відносин на рівні малих груп в пріоритетний напрямок соціально-психологічної науки і практики.

У вітчизняній теорії менеджменту можна виділити два підходи до розв'язання проблеми активізації внутрігрупової і міжгрупової взаємодії – формально-організаційний і соціально-психологічний, які доповнюють один одного і створюють ефективний механізм регулювання поведінки.

Формально-організаційний підхід передбачає удосконалення структури апарату управління, а також структурно-функціональних особливостей первинних колективів, таких, як кількість членів, співвідношення їх за віком, статтю, освітою, каналів комунікації, особливостей обстановки та інші.

Як свідчить практичний досвід [2], в багаточисельних неструктурованих колективах ускладнюється реалізація більш кваліфікованими працівниками мотивів творчого змісту праці, вдосконалення професійної майстерності тощо, що негативно позначається на морально-психологічному кліматі в колективі, продуктивності праці працівників, їх закріпленню в колективах. Отже, колективи з гетерогенною (неоднорідною) соціальною структурою мають певні переваги в плані міжособової взаємодії перед гомогенними (однорідними). Це обумовлюється наявністю позитивно спрямованого конфлікту між структурними параметрами у гетерогенних колективах. Проте в управлінській практиці даному фактору не приділяється належної уваги. Ефективність функціонування організаційної системи є вищою тоді, коли формально-організаційні підходи доповнюються методами, які безпосередньо впливають на соціально-психологічні процеси в групі. В процесі обробки матеріалів соціометричного тестування обчислюються різні персональні та групові соціометричні індекси та коефіцієнти, які кількісно відображають взаємовідносини працівників в досліджуваних колективах. Серед них слід виділити наступні:

1. Коефіцієнт згуртованості.

2. Показник соціометричного статусу.

3. Показник емоціональної експансивності.

4. Індекс соціометричної когерентності групи.

5. Індекс емоціональної експансивності та індекс взаємності у групі.

6. Показник конфліктності.

7. Індекс референтності та інтегративності групи.

  Загальним висновком щодо стану і перспектив розвитку процесів міжгрупової взаємодії на рівні референтних груп, особливо в межах одного колективу, може бути посилення ознак, що формують дані утворення, зростання їх впливу на соціально-психологічний клімат в колективах. У цьому зв'язку слід відмітити характерний прояв посилення негативної міжгрупової перцепції в агропромислових колективах. Проте вплив кризових явищ, невизначеність ринкового середовища стримують трансформацію негативної перцепції у негативну взаємодію на рівні референтних груп в колективах. Цим можна пояснити той факт, що при досить високих від’ємних значеннях негативної перцепції на рівні референтних груп у колективах вони продовжують зберігати свою цілісність як соціальні утворення. Тому необхідно вдосконалювати соціально-психологічні методи менеджменту, з тим щоб уникнути критичних форм прояву такої залежності, зменшення ймовірності виникнення конфліктних ситуацій на цій основі.

Література:

1. Волков И.П. Социометрические методы в социально-психологических исследованиях . – Л.: Изд-во ЛГУ, 2004. - 87с.

2. Ковальчук В.Г. Соціально-психологічні аспекти ефективного менеджменту (на матеріалах АПК хмельницької області): Автореф . дис . … канд. екон . наук: 08.06.02 / Національний аграрний університет. – К., 1999. – 20с.