WEB-ресурс научно-практических конференций

ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА – ШЛЯХ ДО СТАЛОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ В ДОВГОСТРОКОВІЙ ПЕРСПЕКТИВІ

К.е.н . Солоха Д.В. ^* , Кліменко О.О. ^**

^* Донецький університет економіки та права, ^** Європейський університет, м. Донецьк

Досліджуючи економічні перетворення у світовій економічній системі, доходимо висновку, що сучасний стан розвитку суспільства перебуває на тому етапі, коли більшість проблем вирішують на базі швидкої розробки та використання у виробництві новітніх технологічних і організаційних ідей, нової техніки або інакше кажучи – інновацій.

Проблема забезпечення ефективного сталого, інноваційного функціонування вітчизняних підприємств набуває особливого значення для України, тому що національна економіка проходить період розбудови ринкових відносин, що насамперед вимагає активізації інноваційної діяльності.

Розвиток України, як незалежної держави, побудова принципово нової економічної системи спонукав більшу кількість вітчизняних підприємств здійснювати свою економіко - господарську діяльність у нових умовах, притаманних державам пострадянського простору.

Розбудова ринкової системи господарювання в Україні зумовила необхідність суб’єктам господарювання, докорінно по новому підійти до формування своїх ґрунтовних, системоутворюючих засад:

- формування (уточнення) місії;

- постановку завдань господарювання, винаходів шляхів їх вирішення;

- стратегічних рішень;

- альтернативних пропозицій, та їх оцінювання;

- вибору вірного рішення, з певної кількості альтернатів;

- реалізацію обраної стратегії.

Проблема представленого напрямку дослідження є цілком актуальною та своєчасною. Оскільки реалізація засад розвитку економічної системи у довгостроковій, стратегічний перспективі неможлива без принципово нового підходу до складових забезпечення розвитку, з однієї сторони без додаткових інвестиційних заощаджень, з іншої - без реалізації інноваційних програм та проектів розвитку.

Отримавши економічну та політичну незалежність, Україна опинилася єдиною державою колишнього Союзу, Основні виробничі фонди якої були найбільш зношеними.

Системна криза цілком охопивши практично всі сфери економіки на початку 90–х років ХХ століття, спонукала як наукову спільноту, інтелігенцію, так й підприємців, промисловий менеджмент всіх рівнів до пошуку інноваційних засад як організації виробництва, так й управління та економічної оцінки отриманих результантів.

Розвиток геополітичних відносин, зіткнення суспільства з проблемами планетарного глобального масштабу, поширення розшарування у середелі певних країн, проблем за їх межами, подвигало прогресивну спільноту до розробки довгострокової програми суспільного розвитку, яка відобразилася в концепції сталого розвитку суспільства у довгостроковій стратегічній перспективі.

Сталий розвиток передбачає гармонійне співіснування та взаємодію на паритетних засадах економічної, екологічної та соціальної систем.

Україна увійшла до числа підписантів концепції у 2000 році. Керманичі вітчизняної промисловості, розробили власні програми сталого розвитку на кожному окремому підприємстві.

Однак жодне підприємство за сучасних умов господарювання, залишатиметься недієздатним, без застосування інноваційних технологій, завдяки лише яким можлива реалізація стратегічних завдань розвитку.

Доцільність виділення технологічних інноваційних процесів на промисловому підприємстві, пояснюється тим, що саме вони, за підрахунками вчених, забезпечують 48 % ефективності ринкової економіки.

Даний висновок підтверджують дослідження зарубіжної практики застосування інновацій, як першопричини забезпечення розвитку.

Так, витрати на продуктові інновації у машинобудуванні США становлять близько 80% (у тому числі 42% – витрати на нову продукцію і 38% – на вдосконалення продукції, що випускають), а решта 20% – це витрати на технологічні інновації.

Дещо більшою є частка витрат на продуктові інновації у приладобудуванні – 92% (у т. ч. 54% – на створення нової продукції, 38% – на вдосконалення продукції, що випускають), а витрати, пов’язані з технологічними інноваціями, становлять лише 8%.

Технічні нововведення охоплюють процеси освоєння випуску нових видів продукції (наприклад, знарядь чи предметів праці), а також процеси впровадження нових чи вдосконалення діючих технологічних процесів.

Таким чином, менеджменту кожного вітчизняного підприємства потрібно докласти максимум зусиль, щодо розробки не певних окремих заходів, а формуванню інноваційної політики розвитку, здатної забезпечити реалізацію завдань оновлення та розвитку у довгостроковій пролонгованій перспективі, на основі засад системності та комплексності.

Зважена інноваційна політика промислового підприємства, здатна забезпечити не лише прогрес на рівні підприємства, їх групи, або галузі, а й з урахуванням принципів сталого розвитку на рівні держави, прискорити інтеграційні процеси, забезпечити сталий суспільний прогрес.