WEB-ресурс научно-практических конференций

МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ КІОТСЬКОГО ПРОТОКОЛУ ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧИХ ПІДПРИЄМСТВ

Боднарчук В.В.

Чернігівський державний інститут економіки та управління

Інтенсивна економічна діяльність людини та безмірне споживання природних ресурсів призводить до негативного впливу на кліматичну системи нашої планети. Екологія сьогодні ставить перед людством складну задачу – стабілізувати клімат чи, хоча б, пом’якшити наслідки зміни клімату.

На сьогоднішній день важко уявити економіку будь-якої країни без такої важливої галузі, як електроенергетика. На жаль, саме підприємства енергетики є одними з найбільших споживачів природних ресурсів – з одного боку, та джерелом викиду в атмосферу парникових газів – з іншого боку.

Проблема зміни клімату вже давно турбує світову громадськість. В 1992 році на конференції ООН по навколишньому середовищу в Ріо-де-Жанейро 155 країн, включаючи Україну, підписали рамкову конвенцію ООН про зміну клімату. В 1997 році на конференції Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату в Кіото (Японія) був прийнятий протокол. Сутність Кіотського протоколу зводиться до скорочення в 2008-2012 роках світових викидів парникових газів на 5% від рівня 1990 року. Кіотський протокол – це міжнародний документ, який використовує ринковий механізм для вирішення глобальних екологічних проблем. Це, так звана, торгівля квотами – дозволами на викиди. Якщо країна не використовує свою квоту повністю, то вона може передати або продати «вільну частину» іншій країні.

Варто зазначити, що сучасне становище енергогенеруючих підприємств в Україні багато в чому погіршилось порівняно з минулим. Це стосується зменшення об’ємів виробництва, погіршення фінансового стану енергетичних компаній, старіння основних виробничих фондів, дефіциту кваліфікованих працівників тощо. Однак, з іншого боку, саме цей фактор дає енергогенеруючим підприємствам України ефективно використовувати механізми Кіотського протоколу, оскільки рівень виробництва електричної енергії на сьогоднішній день значно менший рівня виробництва 1990 року (2007 рік - 158 тис. МВт*год , 1990 рік – понад 185 тис. МВт*год ., ). Окрім того, в рамках протоколу українська квота була встановлена на рівні обсягу викидів у 1990році. Але, внаслідок економічного спаду сьогодні викиди українських підприємств загалом, та підприємств електроенергетики зокрема, суттєво менші за виділені квоти. Таким чином, Україна та енергогенеруючі підприємства нічого зменшувати не повинні (можна і збільшити), а різницю між квотою та фактичними викидами держава може з вигодою продавати іншим країнам.

На сьогодні найбільш проблемним газом є вуглекислий газ (СО 2 ), тому торгівля квотами вуглекислого газу здатна принести найбільший ефект. За підрахунками експертів, Україна, виходячи з нинішніх показників, може запропонувати ринку квоту на 146 млн. тон вуглекислого газу щорічно, і виступає другим потенційним продавцем після Росії (300 млн. тон). Ціна на ці викиди прогнозується на рівні 5-25 євро за тону, а можливі доходи від продажу квот, за оцінками Німецької консультативної групи, складає від 500 млн. євро до 2 млрд. євро.

Згідно Кіотського протоколу заліковим періодом (період за який відбувається зменшення викидів) є період з 2008 по 2012 рік. Існує велика можливість, що дія Кіотського протоколу буде продовжена і далі, але, якщо по закінченню зазначеного залікового періоду країна-учасниця Кіотського протоколу буде перевищувати встановлену квоту по викидам парникових газів, то вона буде змушена виплачувати значні штрафні санкції, що в свою чергу ляже на плечі підприємств даної країни, якими було порушено розподілені квоти.

На сьогоднішній день основний механізм залучення інвестицій з метою зменшення викидів парникових газів та відповідної модернізації обладнання для енергогенеруючих підприємств України – це механізм спільного провадження проектів. Так, згідно Кіотського протоколу, країна, яка перевищує рівень викидів, може зменшувати їх кількість в будь-якій іншій країні за допомогою проектів спільного провадження. Іноземний виробник за такого механізму фінансує проекти, наприклад, в Україні, а зменшення викидів зараховує на свою квоту. Економічна ефективність таких схем очевидна: рівень технологій екологічно брудних виробництв в ЄС такий, що вартість їх покращення значно вища, ніж в країнах, що розвиваються. По оцінкам експертів Світового банку на кожну тону зниження викидів вуглекислого газу в Україні необхідно витратити всього 7 доларів, в Росії – 20 доларів, в США – 190 доларів, в ЄС -270 доларів, в Японії – 600 доларів. Таким чином, Україна є особливо привабливою для західних інвесторів, які прагнуть отримати максимальні квоти за мінімальних вкладань.

В свою чергу, саме за рахунок проектів спільного провадже н ня енергогенеруючі підприємства України можуть вирішити одразу кілька задач:

- отримання значних фінансових інвестицій;

- здійснення за рахунок отриманих інвестицій модернізації та реконструкції зношеного та застарілого обладнання;

- зменшення за рахунок модернізації та реконструкції обладнання викидів парникових газів, що призведе до покращення екологічної ситуації в регіоні, а також зменшить плату за забруднення;

- вирішення проблеми енергозбереження внаслідок зменшення використання палива, що гостро зараз стоїть перед енергогенеруючими підприємствами України.

Враховуючи мінімальні розміри внутрішніх інвестицій енергогенеруючих підприємств в основні фонди та екологічні проекти, що викликано низьким рівнем рентабельності, вигода від Кіотського протоколу стає оптимальним варіантом оновлення основних засобів. Українські виробники електричної енергії у будь-якому випадку вимушені витрачати кошти на екологічну безпеку. Правильно організована робота по Кіотському протоколу дозволяє перекласти ці затрати на підприємства інших країн.

Таким чином, Кіотський протокол є шансом для українських енергогенеруючих підприємств подолати не тільки екологічні проблеми, але й проблеми старіння (фізичного і морального) основних фондів, що в свою чергу допоможе частково вирішити гостру для України загалом проблему енергозбереження.

Література :

1. Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату, ратифікований Законом України №430-IV ( 1430-15 ) від 04.02.2004 .

2. Гелетуха Г.Г., Матвеев Ю.Б., Филоненко А.В. Киотский протокол и дополнительные инвестиции в энергосбережение // Отопление . Водоснабжение . Вентиляция кондиционеры . - 2006. - №2 .

3. Заякинов Д. Киотский протокол стартует // Киевские ведомости . – 2004. - №214.

4. Кузовенко В. Киотский протокол обязывает // Бумага и жизнь . – 2007. - №2 (78).

5. Миронов А. Украина может заработать на парниковых газах // Деловая столица . – 2004. - №6.