WEB-ресурс научно-практических конференций

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ЯК СКЛАДОВА ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ

К.е.н. Овсієнко О.В.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Стан енергетичної безпеки України, тісно пов'язаний з можливістю забезпечити стале енергозабезпечення у повному обсязі і за доступною ціною, останніми роками оцінюється спеціалістами як критичний. Це є наслідком, по-перше, недостатності власної енергетичної бази, а по-друге, вкрай низької ефективності споживання паливно-енергетичних ресурсів. За даними Міжнародного енергетичного агентства, Україна входить до групи країн з найвищими показниками енергоємності ВВП у світі: енергоємність вітчизняного ВВП дорівнює 0,5 т у. п./дол. США, тоді як у Російській Федерації 0,44, Білорусії 0,43, світі у цілому 0,21 [3, с. 117]. У сполученні з постійно зростаючими цінами енергоносіїв низька енергетична ефективність складає становить серйозну загрозу енергетичній безпеці.

Проблема надмірної енерговитратності в нашій країни виходить далеко за межі приватногосподарської, оскільки її наслідки доводиться ліквідувати на макрорівні. Гіпертрофовані потреби в енергоносіях виступають потенційним джерелом інфляції витрат, пасивного сальдо торгового балансу, зростання державного боргу та витрат бюджету, суттєво знижують конкурентоспроможність українських товарів на світовому ринку. Саме тому підвищення ефективності енерговикористання стає об’єктом державного регулювання при розробці та проведенні державної економічної політики.

В Україні існує значний потенціал енергозбереження, який за оцінкою Енергетичної стратегії України складає від 25 до 51% загального енергоспоживання (74,2 млн. т у. п. у 2010 р., 135,1 млн. т у. п. у 2015р., 191,9 млн. т у. п. у 2020 р., 318,4 млн. т у. п. у 2030 р. [1, с. 10]). Реалізація цього потенціалу передбачається за рахунок залучення масштабних інвестицій у енергозберігаючі технології, у тому числі засобами державного регулювання (30,6 млрд. грн. у 2010 р., 53,7 млрд. грн. у 2015 р., 69,0 млрд. грн. у 2020 р., 102,3 млрд. грн. у 2010р. [1, с. 85]). За умов належного фінансування заходів із підвищення енергоефективності, очікується значна інтенсифікація використання паливно-енергетичних ресурсів: енергоємність ВВП зменшиться до рівня 0,24 кг у.п./грн., або втричі порівняно з 2007 р., що дозволить скоротити відставання від розвинених країн до 25-30% [1, с. 84]).

Е нергозбереження та підвищення ефективності енерговикористання розглядається державою як потужне додаткове джерело енергозабезпечення. Але потенціал енергозбереження реалізується не в повному обсязі. У Комплексній державній програмі енергозбереження України ставиться завдання забезпечити щорічне скорочення енергоспоживання в розмірі приблизно 4% за умов подальшої інтенсифікації виробництва. Однак систематично з моменту прийняття програми (1997 р.) передбачені в ній завдання у повному обсязі не виконуються, що свідчить про неповноту можливостей щодо її реалізації. За таких умов важливим завданням стає створення джерел інвестування енергозберігаючих заходів.

Підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів перетворилося на самостійно-цільовий напрям економічної політики у середині 90-х рр., коли остаточно стало зрозумілим, що орієнтації на ліберально-ринковий підхід у вирішення проблеми енергозбереження, явно недостатньо (багаторазове зростання цін на енергоносії призвело не до скорочення питомих енерговитрат, як очікувалося, а до їх стрімкого зростання). Зростання цін в умовах не сформованих остаточно ринкових відносин призвело до вимивання обігових коштів та підірвало процес інвестування у енергоефективні технології.

Сучасна система державного регулювання енергозбереження перебуває в стані постійної трансформації, що не може не позначитися на її ефективності (так, наприклад, організаційні метаморфози 2005 р. фактично припинили діяльність у сфері регулювання енергозбереження). Однак, незважаючи на це, у країні в цілому створені інституціональні умови застосування дійових методів управління: упорядковані структури, відповідальні за реалізацію стратегії енергозбереження, визначені методи та прийоми регулювання енергоефективності, впроваджені у дію економічні механізми їх реалізації.

В еволюції системи державного регулювання енергозбереження можна відмітити декілька нових тенденцій:

- змінився зміст державного регулювання. Практично весь період свого існування (до сер. 2007 р.) організаційно-економічний механізм державного регулювання енергозбереження існував як доповнення до порівняно низьких цін на енергоносії. Намагаючись скоректувати співвідношення «ціна енергоносіїв – вартість енергозберігаючих заходів», регулюючі органи концентрували зусилля на посиленні фіскальної складової та адміністративних заходах впливу, які були спрямовані на підвищення вартості енергоносіїв, і таким чином сприяли зацікавленості у скороченні енергоспоживання. У сучасних умовах відбулася зміна пріоритетів: державне регулювання спрямовано на створення джерел самофінансування енергозбереження. Офіційна позиція Національного агентства з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів полягає у необхідності підвищення цін на енергоносії як найбільш ефективного стимулу енергозбереження;

- жорсткішими стали методи регулювання енергозбереження: багаторазово збільшилися санкції та штрафи за неефективне використання паливно-енергетичних ресурсів, посилена особиста відповідальність за марнотратне витрачання енергоносіїв та ухилення від обов’язкових заходів перевірки (енергетичної експертизи, аудиту, паспортизації) [2];

- створено сприятливе для енергозбереження економічне середовище: запроваджені податкові та кредитні пільги на реалізацію енергозберігаючих проектів. Головне їх призначення полягає у створенні «подушки безпеки» при неминучому переході до світових цін на енергоносії, за відсутності якої може виникнути вкрай небезпечний, що має характер глибокого економічного протиріччя причинно-наслідковий зв'язок: високі ціни на енергоносії – зниження прибутку – скорочення можливостей інвестування в енергозбереження за рахунок внутрішніх джерел.

Державне регулювання енергозбереження є невід’ємною складовою енергетичної безпеки, виступаючи як своєрідний внутрішній стабілізатор, що компенсує, у разі необхідності, результати «великої» макроекономічної політики. Разом з тим, незважаючи на новації останніх років, зміну пріоритетів державного регулювання, довгоочікуване впровадження економічних методів, спрямованих на формування сприятливого для енергозбереження економічного середовища, більшість причин високої енергоємності неможливо усунути в системі державного регулювання енергозбереження. Низька енергетична ефективність вітчизняної економіки є наслідком структурних, ринкових та трансформаційних факторів, для послаблення дії яких необхідні цілеспрямовані зусилля держави щодо переходу до нової інноваційної парадигми економічного розвитку.

Література:

1. Енергетична стратегія України на період до 2030 року: схвалена розпорядженням КМУ від 15.03.2006 р. № 145-р.

2. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання заходів з енергозбереження» // Офіційний вісник України. – 2007. – № 27. – С. 7. – ст. 1077.

3. Україна: огляд енергетичної політики – 2006 // www . iea . org / textbase / nppdf / stud /06/ Ukraine 2006- UKR . pdf .