WEB-ресурс научно-практических конференций

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ТУРИЗМУ: ЗЕЛЕНИЙ ТУРИЗМ І УКРАЇНА

Ганжела В.Е.

Дніпропетровський національний університет

Дослідження міжнародного туристичного бізнесу стає актуальним питанням, оскільки цей сектор світової економіки як ніякий інший зазнає бурхливих структурних та якісних змін щодо механізмів його реалізації та окремих організаційних форм, напрямів розвитку та принципів сегментування. Якісні і кількісні зміни, поява нових, постійний розвиток і еволюція основних напрямів туристичної ділової діяльності беззаперечно свідчать про те, що індустрія туризму є однією з найбільш динамічних у світовому господарстві.

Сучасний етап розвитку міжнародного туризму характеризується низкою специфічних особливостей, пов’язаних із зміною його організаційних форм, серед яких особливе місце посідають новостворені міжнародні системи замовлення путівок та бронювання місць, електронні мережі контролю та обліку, створення нових комбінованих або комплексних типів відпочинку завдяки злиттю туристичної галузі з іншими секторами економіки, що близько пов’язані з туризмом. Подібне міжгалузеве проникнення у сферу міжнародної торгівлі туристичними послугами є головною тенденцією подальшої еволюції цього сектору в сучасних умовах світової економічної глобалізації [1, c . 50] .

Загальновизнаним фактом є те, що туризм відіграє істотну роль у вирішенні проблем розвитку регіональної економіки в умовах поглиблення глобалізаційних процесів на макро- , мезо- і мікроекономічному рівнях. Туризм - це не тільки складне суспільно-економічне явище, але й специфічний вид індустрії, функціонування якої при наявності відповідної інфраструктури й виконання ряду маркетингових умов повинно приносити значний дохід як окремим територіям регіону, так і в цілому певним регіонам [2, c . 55-57].

Україна посідає одне з провідних місць в Європі за рівнем забезпеченості цінними природними та історико-культурними ресурсами, здатними генерувати значний туристичний інтерес у вітчизняних та іноземних подорожуючих. Однак, національний туристичний продукт має низьку конкурентоспроможність на внутрішньому та міжнародному туристичному ринку [3].

В статті 6, розділу ІІ Закону України «Про туризм» серед основних пріоритетних напрямів державної політики в галузі туризму вказується «розвиток в’їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму» [4].

Зелений сільський туризм – це фактично відпочинок у сільській місцевості. Українське село має багатющу історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, мальовничі ландшафти, наділене багатими лікувально-рекреаційними ресурсами, та населене добрими та працьовитими людьми. Потенціал України в сфері зеленого туризму є не лише надзвичайно великим, але й фактично незвіданим. По-перше, українські фермери мають великі можливості завдяки майже не існуючій конкуренції, чудовим природним краєвидам, величезним багатствам, які дарує українська земля. По-друге, для започаткування такого бізнесу не потрібно великих капіталовкладень, більшість агротуристичних підприємств можуть розпочати діяльність без великих затрат, лише використовуючи вже існуючі можливості. На відміну від курортного відпочинку, відпочинок на селі може запропонувати відвідувачам затишну, приязну, сімейну атмосферу, багато свіжого повітря.

Для нашої держави питання розвитку екотуризму є надзвичайно актуальним, через те, що зелений туризм є не лише економічно ефективним для будь-якого регіону країни, але і допомагає вирішити деякі питання охорони навколишнього середовища.

Основними ознаками зеленого туризму є орієнтованість на природу, економічна ефективність, екологічна освіта, участь місцевих жителів у туристичній діяльності [ 5 , c . 22-23] . Україна є в даному випадку країною, природний потенціал якої є не лише предметом гордості, а й елементом функціонування економіки, грамотне використання якого може принести значні доходи не тільки для конкретних регіонів, але й для країни в-цілому.

Однак, на шляху до втілення цих стратегій постають наступні проблеми:

1. централізоване адміністративне регулювання сфери виробництва сільськогосподарської продукції та відсутність стимулів для розвитку екотуризму в сільській місцевості. Найкращим рішенням вважається передача об’єктів інфраструктури екотуризму в довгострокову оренду чи навіть у власність місцевим жителям, проте це ще не передбачено законодавством.

2. відсутність у державній політиці чіткого механізму регулювання екотуризмом на національному та регіональному рівнях.

З цього випливає, що екотуризм варто розвивати за трьома варіантами: 1) на базі малого сімейного готельного господарства; 2) шляхом будівництва великих та середніх приватних агротуристичних об’єктів у сільській місцевості; 3) на основі створення сільськогосподарських парків, де виробляють традиційну для країни сільськогосподарську продукцію [ 6 , c .240-241].

Соціально-економічне значення сільського зеленого туризму на регіональному рівні величезне. Це допоможе вирішити проблему безробіття в сільській місцевості. Туризм є однією з найважливіших галузей сервісу, і це вимагає сучасних форм і механізмів обслуговування клієнтів, а отже й впровадження інновацій, пов'язане з ламанням стереотипів сприйняття, поводження й установок [7, c . 45]. Це призведе до розвитку інших суміжних галузей економіки регіонів (забезпечення продуктами харчування, засобами побуту, транспорту тощо).

Звісно, що все це є можливим лише при зваженій та скоординованій політиці державного та регіонального управління процесом формування і розвитку сільського зеленого туризму. Задля цього на державному рівні має бути розроблена чітка концепція розвитку зеленого туризму, цільові програми та конкретні заходи для їх досягнення.

На тлі сучасних глобалізаційних процесів, що торкаються усіх сфер життя світового суспільства, розвиток туристичних зв’язків як джерела розширення своїх глобальних інтересів є дуже важливим для економіки нашої держави. Доцільним при цьому виступає і ефективне залучення місцевого населення до втілення їх у життя. Зелений туризм є саме тим способом, що може запропонувати ефективне сполучення інтересів громадськості та загальнодержавних.

Література:

1. Карп В.С. Особливості сучасної еволюції організаційних форм туристичної індустрії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2005. - №31-32. – С. 49-52.

2. Черкасова И.И. Роль маркетинга в формировании инфрастурктур ы туристской индустрии // Маркетинг: методы, формы, исследования. – 2007. – №1. – С. 55-62.

3. http://www.tourism.gov.ua – офіційний сайт Державної служби туризму і курортів – Стратегія сталого розвитку туризму і курортів в Україні.

4. Закон України «Про туризм» N 324/95-ВР .

5. Луцька Н. І. Інвестування розвитку зеленого туризму // Інвестиції: практика та досвід. – 2007. – №5. – С. 22-24.

6. Лученок С. Екоагротуризм у системі багатофункціонального регулювання сільського господарства Всесвітньою торговою організацією // Журнал європейської економіки. – 2007. – Т. 6 (№2). – С. 233-244.

7. Янсен Ф. Эпоха инновации . – М., 2003.