WEB-ресурс научно-практических конференций

Фінансування соціально-економічного розвитку освіти

Міхєєнко К.С.

Донецький національний університет

В новій економічній парадигмі в центр аналізу соціально-економічного розвитку стає здатність економіки до ефективних якісних і структурних змін, що прямо і безпосередньо закладено в людині, людському капіталі, який став головним у всій системі чинників. Отже, розвиток галузей народного господарства, підприємств і установ, що формують людський капітал, стає в даний час одним з найактуальніших завдань для кожної країни, і у тому числі України, де до недавнього минулого теорії людського капіталу не надавалося достатньо уваги.

Мета роботи – розробка варіантів рішення проблем фінансування секторів економіки, що формують людський капітал.

Розвиток системи освіти сприяє соціально-економічному розвитку країни, суспільному прогресу у всіх сферах діяльності, насиченню галузей економіки працівниками високого освітньо-кваліфікаційного рівня. Від рівня, створеного завдяки функціонуванню системи освіти, освітнього і професійно-кваліфікаційного потенціалу залежить ряд макроекономічних чинників, а саме економічне зростання (по показнику ВВП на душу населення) – більш ніж на 50%; рівень оплати праці – майже на 50%; продуктивність праці – на 32-38%; діяльність винахідництва – майже на 50% [1 ; 2].

На мікроекономічному рівні розвиток системи освіти забезпечує створення необхідного для досягнення підприємствами і організаціями конкурентоспроможності і перспективності інтелектуального капіталу. На думку американських менеджерів, він повинен складати не менше 40% від всього людського капіталу підприємства, організації [3].

Таким чином, цінність освіти на особовому рівні полягає в наданні можливостей кожній людині розвивати свої здібності, осягати нові знання, спеціальність, яка дасть їм можливість реалізуватися в певній сфері професійної діяльності, досягти бажаного соціального статусу із забезпеченням відповідного рівня добробуту. Освіта стає основним засобом розвитку гуманітарної сутності людини, підвищення якості людського капіталу [4].

Виникнення поняття «людський капітал» і інвестування в людський капітал викликало створення численних методів оцінки його обсягу, економічної ефективності та ін. Трактування витрат на освіту, охорону здоров'я і іншу аналогічну мету як витрат інвестиційного типу відкрило перед економічним аналізом нові перспективи. Капітальні блага можуть продуктивно використовуватися протягом тривалого часу. Виникає необхідність вимірювання не тільки обсягу поточних вкладень, але і обсягу акумульованого людського капіталу.

Однією з відмінних рис системи освіти України є велика частка вищих учбових закладів, що знаходяться в приватній власності, а саме, кожне третє. Вступ до таких Вузів ускладнюється матеріальними чинниками, що сприяє зниженню доступності вищої освіти для бідних верств населення. В Донецькій області на початок 2006/2007 учбового року 60% студентів Вузів 1-4 рівнів акредитації навчалися за рахунок засобів фізичних осіб [2; 5].

На наш погляд, для України початковим повинне бути визнання освіти неринковою сферою діяльності. Така позиція відносно освіти підкреслює її значення для суспільства, необхідність далекоглядної державної політики управління цією сферою і разом з тим передбачає можливості відносно активного використовування ринкових механізмів.

Саме з цієї позиції повинне здійснюватися і державне фінансово-економічне управління сферою освіти, метою якого є вплив на поведінку суб'єктів господарської діяльності (установ освіти) за допомогою фінансових методів і інструментів.

На даний момент в світі існують три основні моделі фінансування освіти, які сходяться в одному: людські ресурси є найважливішим джерелом добробуту будь-якої нації, що не має обмежень, а капітал і природні ресурси все більшою мірою розглядаються як пасивні чинники сучасних форм виробництва і обслуговування. І чим краще підготовлені людські ресурси, тим більшу цінність вони представляють для суспільства в цілому і кожної окремої особи.

В сучасній ринковій економіці введення змішаної системи фінансування вищих учбових закладів є єдино правильним виходом при дефіциті фінансування з державного бюджету. Додатковими джерелами може виступати крупний приватний капітал, добродійність, оплата послуг населенням.

Висновки.

По-перше, необхідно збільшити обсяги державного фінансування. Певні параметри – пропорції в співвідношенні між чисельністю науково-педагогічних працівників і студентів, оснащеність останніх засобами навчання, наявність загальної, учбової, житлової і іншої площі з розрахунку на 1 студента – завжди повинні бути присутній при аналізі фінансово-економічного положення освітньої установи і визначенні об'ємів його фінансування.

По-друге, потрібно введення бюджетної автономії на рівні учбових установ. В результаті вони матимуть нагоду за власним розсудом розпоряджатися засобами, отриманими з державного бюджету.

По-третє, заохочення партнерства між учбовими закладами і підприємствами. В результаті, підприємства зможуть забезпечити себе кваліфікованими працівниками, з необхідною спеціалізацією, а учбові заклади – розширити свою матеріально-технічну базу і створити умови для проходження практики студентами на високому рівні.

Література:

1. Людський розвиток в Україні: 2004. Щорічна науково-аналітична доповідь / Под ред. А.Ф.Денисова. – К., 2004. – 264с.

2. Близнюк В. Людський капітал як фактор економічного розвитку (еволюція методологічних підходів та сучасність) // Економіка і прогнозування. – 2005. – №2. – С. 64-78.

3. Хоффман Х. Новые формы финансирования, гарантирующие равное образование для всех, и развитие системы платного образования // Журнал университетское управление: практика и анализ. - <http://www.umj.ru/index.php/pub/inside/234>

4. Дышлова И. Фактор здоровья людей в воспроизводстве человеческого капитала Украины // Экономика Украины. – 2002 - №5. – С. 8-15.

5. Долішний М., Семів Л., Ходикіна І. Стратегія розвитку університетської освіти: європейський, національний та регіональний контекст // Регіональна економіка. – 2006 - № 3. – С. 10-21.