WEB-ресурс научно-практических конференций

ІНВЕСТУВАННЯ В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Волинчук Ю.В.

Луцький державний технічний університет

За словами Бенджаміна Франкліна, „якщо висипати вміст гаманця собі в голову, то ніхто вже не відніме його у Вас”. Цей видатний американський державний діяч та науковець ще у ХVІІІ ст. вказував на важливість інвестування та практично нескінченну віддачу цих капіталовкладень в освіту. Нині в ища освіта також наділена вагомими суспільними функціями та виступає передумовою довгострокового економічного розвитку держави.

Економічно розвинені країни світу яскраво демонструють високу внутрішню і міжнародну конкурентоспроможність, інтенсивно переорієнтовуючи свої інвестиції з розширення виробництва і накопичення матеріальних активів на розвиток „людського капіталу”, реалізуючі постіндустріальну стратегію розвитку [1, с.56]. І зрозуміло, що освіта є ключовим елементом в залученні інвестицій в людський капітал та має прямий вплив на економічне зростання. Підтвердженням існуючого зв’язку між рівнем розвитку країни і якістю освіти може служити експертна оцінка, дана О.М. Тихоновим. Головний висновок, здійснений на основі розгорнутого аналізу стану освіти і науки в передових країнах світу, конкретний досвід США, Німеччини, Південної Кореї, Японії та СРСР, починаючи з 1940-х років, полягає в тому, що пріоритетне положення освіти є не слідством добробуту держави, а його причиною [2, с.15].

Інвестування у вищій школі реалізується через інвестиції. Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект [3]. Звідси, зважаючи на взаємообумовлений соціальний та економічний ефект вигод, інвестування вищої школи має потенціальний характер та є процесом вкладання майнових та інтелектуальних цінностей у функціонування та розвиток системи вищої освіти з боку усіх її суб’єктів.

Інвестуванням в системі вищої освіти вважатимемо цілеспрямований процес використання у межах нормативно-правового забезпечення коштів державного і місцевих бюджетів, нагромаджених через систему оподаткування, а також коштів юридичних та фізичних осіб з метою реалізації завдань стратегічного розвитку.

Стратегічність обумовлюється певним часовим лагом – показником запізнення від моменту вкладення коштів при вступі до ВНЗ та періодом віддачі, який розпочинається через 4-5 років, тобто після здобуття особою вищої освіти. Наприклад, за деякими розрахунками [4], випускники ВНЗ компенсують витрачені державою засоби на їх підготовку в середньому за 13-15 років шляхом податкового відшкодування в процесі роботи.

За інвестиційного підходу до державних фінансових ресурсів, слід передбачати „ застосовування не методів розподілу, а обґрунтування та аналіз на зразок конкретних iнвестицiйних проектів : наприклад, якщо очікувана норма прибутку (або соціальний ефект) за період, що розглядається, вищі від цих показників у інших проектах, кошти виділяються, i навпаки” [5].

Якими ж є першочергові напрямки інвестування розвитку вищої школи та які інструменти існують для заохочення? Безумовно, відповіді ці питання потребують широкого обговорення і детального вивчення. На нашу думку, варто зосередитись на таких напрямках інвестування : розвиток нових видів освітніх послуг (пов’язаних із дистанційним навчанням, здобуттям наступної вищої освіти); оновлення матеріально-технічної бази ВНЗ та розбудова їх інфраструктури (спортивні, мистецькі комплекси); міжнародне інформаційне співробітництво; проведення фундаментальних і довгострокових наукових досліджень тощо.

Відомо, що для інвестування повинні бути серйозні мотиви, але кращого мотиву, ніж вкладення засобів у структуру, яка постійно вдосконалюється з відчутним економічним зростанням, не можна і знайти [6, с.472]. Щодо інструментів для заохочення інвесторів, то наразі їх є небагато, і вони пов’язані, насамперед, з фінансовою автономією ВНЗ та чинним оподаткуванням (податкові пільги, податковий кредит).

Приватні ВНЗ можуть залучати зовнішні фінансові інвестиції шляхом акціонування. Наприклад, нещодавно було зареєстровано випуск акцій у документарній формі існування та видано свідоцтво про реєстрацію випуску акцій ЗАТ „Приватний вищий навчальний заклад „Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій” [ 7 ].

Важливим є внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, яким запроваджено податкову пільгу для підприємств і бізнесменів, котрі витрачають кошти на освіту. Зокрема, кошти підприємств, установ та організацій, які спрямовуватимуть на професійну підготовку, навчання, перепідготовку або підвищення кваліфікації, організацію навчальних практик, не оподатковуватимуть 25% податком на прибуток [8, с.132]. Водночас, звільняти від оподаткування податком на прибуток варто було б кошти, які направляються на інвестування інших освітніх проектів, також вважаючи їх витратами підприємств.

Має зміст звільнити від оподаткування передачу матеріально-технічних ресурсів з балансу суб’єктів господарської діяльності на баланси ВНЗ, ввести диференційований податок на прибуток працівників протягом перших років їхньої професійної діяльності за непопулярними спеціальностями і за умови, що вони влаштувались за спеціальністю [9, с. 108].

Взагалі, на наш погляд, зважаючи на щорічний відтік інвестиційних ресурсів українських підприємств закордон, питання їх наявності в цілому не стоїть. Тому закономірно залучати додаткові джерела фінансування від тих структур, для яких здійснюється підготовка фахівців. Питання в тому, наскільки в умовах конкуренції переконливими будуть аргументи керівництва кожного окремого ВНЗ при переговорах.

Певною мірою інвестування вищої школи є тотожним її фінансуванню, оскільки також передбачає використання коштів для нормального функціонування ВНЗ та безпосереднє інвестування у розвиток ВНЗ. Фактично джерела фінансування вищої освіти (особливо в частині самофінансування) одночасно відіграють роль джерел її інвестування і можуть бути державними, приватними, іноземними, соціальними; внутрішніми та зовнішніми тощо.

Таким чином, усі, хто через механізми різного ступеню централізації задіяні у фінансуванні вищої школи, – прямо чи опосередковано інвестують – у своє працевлаштоване майбутнє, у розвиток ВНЗ, у ринковий успіх власного підприємства, в зростання освітнього рівня нації та піднесення держави. І саме остання – держава – повинна якнайкраще розуміти вагомість інвестицій у вищу освіту, за принципом доцільної пріоритетності брати на себе вагому їх частку і заохочувати решту інвесторів.

Література:

1. Губський Б. Трансформація інтелектуального потенціалу України в аспекті сучасних глобальних процесів // Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь: Наук. праці та матеріали конф./ В. Андрущенко (голов. ред.); НАН України та ін. – К., 2001. – С.55-60.

2. Тихонов А.Н. Вузовская наука: проблемы и перспективы // Высшее образование в России. – 1994. – №2. – С.13-19.

3. Закон України „Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. № 1560-XII.

4. Видяпин В. Проблемы финансирования высшей школы // Экономика и образование сегодня. – 2004. – Декабрь // http://www.eed.ru/opinions/o_27.html .

5. Нiколаєв В.П., Дуткевич Я.М. Економiчнi роздуми про освiту // http://www.oko.com.ua/okorus/publications/articles/aboutedu.html .

6. Черватюк Л.Д. Новые подходы к привлечению инвестиций в высшее образование Украины // Стратегія розвитку України. – 2004. – № 3-4. – С.462-475 .

7. Прес-служба Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку // http://www.ssmsc.gov.ua/1/1/2007-04-20?printable .

8. Чернобай А.М. Правове забезпечення фінансування системи вищої освіти // Фінанси України. – 2005. – №4. – С.127-132.

9. Кузьмін О.Є., Ходикіна І.Ю., Подольчак Н.Ю. Розвиток фінансового механізму інвестування освітньої сфери // Проблемы материальной культуры: Экономические науки. – 2006. – С. 105-110 .