Білорусов О.С.

Київський Національний університет ім. Т.Г.Шевченка, кафедра економічної теорії

Визначення закономірностей поведінки товаровиробників на олігопольних ринках України

Сучасна економічна думка виділяє декілька поглядів щодо визначення кількості фірм, що діють на олігопольному ринку, формує нові підходи щодо критеріїв існування олігопольного ринку, ступеню концентрації товаровиробників, що впливає на функціонування галузевих та загальноукраїнського ринків і потребує певного осмислення. В Україні достатньо велика частина ринків мають олігополістичну структуру. Так, на початок 2007 року із 286-ти загальнодержавних ринків на 49-тьох існувала «жорстка» олігополія, а 96 – мали ознаки домінування. З іншого боку, в основі утворення олігополії лежить механізм ринкової конкуренції, який з невідворотною силою витісняє з ринку слабкі підприємства, шляхом їх банкрутства, або поглинання та злиття з сильними конкурентами. Тому, в той час, коли Україна стала повноправним членом Світової організації торгівлі, актуальним є необхідність зрозуміти процеси розвитку олігополії на національному ринку, її недоліки та переваги [ 1, 2 ] .

Потребує всебічного аналізу структури вітчизняних ринків олігополії та їх регулювання з боку держави, теоретично-методологічне обґрунтування функціонування існуючих олігопольних ринків.

Проведені дослідження дали змогу визначити деякі теоретичні та практичні засади ефективного функціонування олігопольних ринків в Україні та особливостей розвитку конкуренції на них. Був зроблений висновок про існування певних складнощів побудови єдиної моделі олігополії притаманній Україні, що зумовлено кількома основними причинами. По-перше, олігополія в Україні має багато проявів. Так, на українському ринку мобільного зв’язку функціонує достатньо «жорстка олігополія», коли 2-3 фірми панують на всьому ринку, а саме: дві компанії «МТС» та «Київстар» домінують з більш ніж 90% часткою, а на інші компанії, такі як: Life, ТМ «Білайн», « Golden Telecom GSM » та інші – припадає тільки 8% ринку послуг.

Прикладом «розмитої» олігополії, можна визначити ринок металу де працюють основних 15 гравців, які забезпечують близько 80% від загального обсягу торгівлі металом.

Треба відмітити, що продукція олігополістичної галузі може бути як стандартизованою, так і диференційованою. Бар’єри до входження в різних галузях також різні. Можна констатувати про наявність всезагального взаємозв’язку між олігополістичними фірмами, які працюють на певному ринку, та неможливість передбачити на певний момент реакцію конкурентів, що є головним фактором невизначеності їх поведінки. Головна складність у побудові моделі поведінки олігополії – це обмеження, з якими стикається фірма. До них належать витрати виробництва та попиту. Наприклад, зміни цін та попиту на окремі види енергоносіїв. Крім загальних обмежень, олігополіст має специфічне обмеження, а саме: дії конкуруючих фірм.

Дослідження теоретичних засад функціонування олігополістичних ринків дозволило визначити об’єктивні умови створення та розвитку олігопольних структур ринку, проблеми та суперечності.

В результаті трансформації ринкового середовища на сучасному етапі розвитку ринкових відносин, згідно до світових глобалізаційних тенденцій та внаслідок загострення міжнародної конкуренції, формується нова парадигма ринкового середовища, в межах якої відбувається перехід олігопольних структур від національного до міжнародного рівня. Українські олігопольні ринки окремих товарів та послуг значно відрізняються одне від одного за рівнем концентрації, поведінкою та бар’єрами до входження в галузь тощо.

Бажано, щоб фірма-олігополіст була готовою жертвувати короткостроковою максимізацією прибутку на користь довгостроковій. Проте в довгостроковій перспективі треба враховувати, що зазначена гнучкість підсилює реакцію олігопольного ринку і контролювати його буде дедалі все важче. Нові компанії, привернуті високим прибутком, долають бар'єри для входження в галузь, пропозиція на ринку збільшується, водночас знижується попит, а також з'являються численні замінники (товари-субститути) даної продукції. Таким чином, олігопольні компанії, намагаючись контролювати ринок, завжди стикатимуться з проблемою вибору між збільшенням прибутку протягом короткого і тривалого періодів.

Головним виправданням олігополістичної структури галузі є те, що вона, можливо, найкращим чином пристосована для тих видів діяльності, де мінімальний ефективний розмір виробництва достатньо великий . Гігантська економія на масштабах виробництва, що досягається крупними фірмами, робить їх практично невразливими для конкуренції з боку дрібних фірм.

Серед перспективних напрямків досліджень можна виділити такі: розгляд існуючих бар’єрів входження на українські олігопольні ринки нових гравців; узгодження поведінки суб’єктів ринку олігополії та напрямків її регулювання;теоретичного обґрунтування напрямків підвищення ефективності функціонування окремих галузевих олігопольних ринків України, в тому числі, що стосується запровадження інноваційних технологій, наукових розробок та винаходів; розробка пропозицій та інструментарію щодо регулювання економічних процесів розвитку олігопольних ринків.

Узагальнення проведеного дослідження може бути втілено в наступному висновку: оцінюючи значення олігополістичних структур, незважаючи як на позитивну, так і на негативну оцінку олігополій в сучасному економічному житті, необхідно відзначити неминучість їх формування як об'єктивного процесу, що витікає з відкритої конкуренції і прагнення підприємств до досягнення оптимальних масштабів виробництва.

Список літератури :

1. Базилевич В.Д . Формування конкурентного середовища в транзитивній економіці: проблеми, тенденції, протиріччя // Конкуренція. – 2003. – №2. – 26 с.

2. Борисенко З.М. Конкурентна політика держави як фактор розвитку економіки України. – К.: Таксон, 2004. – 346 с.