WEB-ресурс научно-практических конференций

Білоконь В.М.

Уманський державний аграрний університет

УДОСКОНАЛЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ КОН'ЮНКТУРИ РИНКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Стратегічна мета полягає в реалізації у світовій економіці порівняльних і конкурентних переваг України, що об'єктивно існують у різних галузях її господарства і можуть знайти практичне втілення в діяльності українських підприємств і фірм на міжнародній арені.

Україна належить до країн із високою експортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП). В середньому кожний третій український продукт або послуга реалізуються за допомогою зовнішніх економічних зв'язків, що відіграють помітну роль у національній економіці та істотно впливають на темпи і пропорції економічного зростання, на створення конкурентного ринкового середовища і на весь системний трансформаційний процес.

Ключові проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України пов'язані з диверсифікацією її геополітичних або регіональних пріоритетів, з оптимізацією структури експорту й імпорту, з гармонізацією національного законодавства відповідно до вимог і норм СОТ.

Україна має значні можливості виробництва сільськогосподарської продукції. Уже нині агропромисловий комплекс входить до четвірки складових національної економіки на які припадає 70% товарного експорту країни.

Сільськогосподарська продукція займає 12-13 % у структурі загального експорту України, що значно вище ніж у багатьох країн-членів СОТ і за прогнозами експертів її частка поступово збільшуватиметься при вступі України до системи ГАТТ/СОТ. Для України аграрний сектор останнім часом відіграє дедалі більшу роль.

Традиційно Україна експортує дві культури - пшеницю та ячмінь. Головні напрями експорту українського зерна пролягають до Європи (Іспанія, Італія, Португалія, країни Бенілюксу) та Північної Африки (Алжир, Марокко), що зумовлено географічною близькістю й знанням умов торгівлі з країнами цих регіонів. Доволі успішно розвивається реалізація в напрямі Ізраїлю та Південної Кореї.

Україна, як відомо, володіє значним експортним потенціалом, який зосереджений і в агропромисловому комплексі країни.

Несприятливі тенденції у зовнішній торгівлі агропродовольчою продукцією в Україні, зокрема, посилення сировинної частки в структурі експорту; ввезення продовольчих товарів, які в достатній кількості можуть вироблятись в країні; застосування до українських товарів різноманітних обмежень, вказують на необхідність інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльності АПК на базі пожвавлення ефективності використання його експортного потенціалу. Основною метою нарощування експортного потенціалу є створення умов для входження у країни до системи міжнародних господарських зв'язків і використання переваг міжнародної торгівлі при вирішенні завдань економічного розвитку держави за рахунок розширення обсягів, поліпшення структури та умов збуту вітчизняної продукції на зовнішніх ринках.

До основних завдань розвитку експортного потенціалу АПК та формування механізмів регулювання експорту на сучасному етапі належать:

- розширення ринку продукції сільського господарства та харчової промисловості, виробництво яких перевищує внутрішні потреби та норми споживання і які можуть експортуватися на прийнятних для економічних інтересів держави умовах. Як свідчать розрахунки, до таких товарів в Україні насамперед належать молочні продукти та соняшникова олія. Вагоме місце на зовнішньому ринку агропродовольчих товарів можна завоювати тільки високою якістю товарів, екологічно чистою продукцією;

- диверсифікаці я ринків збуту вітчизняних продуктів АПК з метою підвищення ефективності експорту та зменшення залежності від традиційних споживачів. Зусилля України мають бути спрямовані як на збереження традиційних ринків збуту (ринки країн СНД), так і на освоєння нових регіональних ринків - Середнього та Близького Сходу, Південно-Східної Азії, Африки;

- захист економічних інтересів держави від експорту продукції на демпінгових умовах, які є причиною нееквівалентності товарообміну і втрати ринків збуту внаслідок антидемпінгових заходів країн-споживачів. Разом з тим необхідний захист внутрішнього ринку від надмірного вивезення продукції, дефіцит якої призводить до імпорту аналогічних товарів на невигідних для держави умовах.

Забезпечення розвитку експортного потенціалу АПК потребує здійснення комплексу заходів, серед яких важливого значення набуває фінансове сприяння вітчизняним експортерам, у тому числі із залученням коштів державного бюджету.

Особливістю вітчизняної тенденції зростання обсягів експорту зернових культур є обмеженість у вітчизняного сільгосптоваровиробника альтернативних каналів реалізації, в ідсутність державної структури, яка визначала б цивілізовані правила поведінки на внутрішньому ринку зерна України зумовлює невідповідність внутрішніх та експортних цін на зерно. Як наслідок, внутрішні ціни на зерно мають тенденцію до зростання, провокуючи підвищення на 70-100% вартості хліба та хлібопродуктів.

Так, лише для соняшникової олії українська експортна ціна максимально наближена до світової (95,4%). На всі інші види сільськогосподарської продукції, які переважають в українському експорті, спостерігаються значні розбіжності: українська експортна ціна для яловичини становить лише 57,8% світової експортної ціни, для вершкового масла - 60,8%, для пшениці - 62,5%.

Як наслідок, в Україні може скоротитися виробництво певних товарів, таких як цукор, молочні продукти, картопля, плоди та овочі; що призведе до зменшення бюджетних надходжень, втрати робочих місць, зростання і соціальної напруги.

Отже, потрібно вивчити всі можливості, завдяки яким вітчизняний і сільгоспвиробник зазнає якнайменше втрат при вступі. Для досягнення цієї мети необхідним є аналіз стану виконання вимог СОТ щодо сільського господарства у таких сферах як внутрішня підтримка і доступ до ринків.