WEB-ресурс научно-практических конференций

Опанасенко В.М.

Київський національний економічний університет ім. В.Гетьмана

ГОСПОДАРСЬКОЇ МОТИВАЦІЇ В ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛАХ ВІТЧИЗНЯНИХ ІСТОРИКО-ЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ КІНЦЯ ХVІІІ - ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Постановка проблеми : формування ринкового господарства та його інститутів є однією з нагальних проблем сучасного українського суспільства. Саме тому зміна господарської мотивації як одного з вирішальних чинників еволюції національного господарства залишається такою, що потребує подальших досліджень, особливо історико-економічною наукою.

Актуальність дослідження: в трансформаційний період економічного розвитку найбільш динамічним і формотворчим фактором господарської системи є господарська мотивація суб’єктів економічної діяльності. На даному історичному етапі економіка України переживає трансформаційні зрушення, які по багатьом параметрам збігаються з перетвореннями, яких зазнало українське суспільство в другій половині ХІХ ст. Тому дослідження історичного досвіду літературних вітчизняних історико-економічних джерел щодо розвитку господарської мотивації є наразі актуальним для сьогодення.

У сузір’ї знаменитостей світової економічної думки є чимало чільних українських імен, які прокладали нові шляхи в економічному осмисленні дійсності. До таких належать: І. Вернадський, В. Каразін , М. Зібер, Д. Піхно , С. Подолинський та інші. Але перед тим, як перейти до творчості українських економістів, обов’язково потрібно відмітити творчість видатного філософа-теослова Г. С. Сковороду – одного із найвидатніших представників української суспільної думки Х V ІІІ столітті.

Не вдаючись безпосередньо до характеристики філософських поглядів Сковороди, слід зазначити, що вони часто переплітаються у нього з аналізом економічних питань, аналізом реальних умов життя народних мас. Теорію пізнання він підпорядковує центральному, головному питанню своєї філософської концепції – питанню людини та пошуку щастя, яке виражається в його концепції через працю. В своїх дослідженнях мислитель розвиває концепцію « сродної », спорідненої праці, яка є однією з найважливіших передумов досягнення людиною щастя. З цим поняттям пов’язана ідея перетворення праці із засобу до життя в найпершу життєву потребу і найвищу насолоду особистості. А безпосереднім суб’єктивним виявом людського щастя є внутрішній стан людської душі « душевная крепость ». Основним завданням людини в філософії Г. Сковороди є пізнання себе, визначити свою природу як « сродность », тобто схильність до певного виду діяльності. Пізнавши її, займаючись певним видом праці, людина стає корисною собі і суспільству.

Важливим етапом в розвитку проблем господарського життя в українській економічній думці стала ґрунтовна праця «Нариси теорії потреб» Івана Вернадського, яка у 1852 р. в Петербурзі була видана як окрема книга. «У політичній економії, – писав І. Вернадський, – немає можливо, ні одного предмета, пояснення якого було б так важливе, як потреби. Якби ви не обмежували її коло, вони все-таки залишаться в її межах і при тому тою межею, до якої, як до центру, тяжітимуть всі висновки науки». Він виклав свій погляд на з’ясування потреб меркантилістами, фізіократами і А. Смітом , віддавши перевагу останньому. Важливою вимогою при з’ясуванні потреб, на його думку, є включення в об’єкт аналізу суспільства і людини. Принциповою вимогою науки є доведення узагальнень до універсалізму, придатних для матеріального оформлення. Український вчений дав всебічний аналіз національних, індивідуальних, регіональних та інших видів потреб, розкрив їх залежність і об’єктивний характер. Він доводив, що суспільство повинно сприяти розширенню задоволення потреб. В інтерпретації потреб економіст відстоював принципи свободи, поглиблюючи тим самим класичну економічну теорію у сфері вивчення потреб. Праця І. Вернадського «Нариси теорії потреб» була співзвучна з програмними вимогами демократії, служила певною теоретичною опорою. Водночас вона є свідченням того, що український економіст може вважатися першодослідником теорії потреб, до якої знову звернулася економічна наука в кінці ХХ ст. [4, ст. 78]

Інший відомий економіст, який досліджував господарську мотивацію людини та вплив на неї кріпосного права був В. Каразін . Він висловлював думку про те, що «домоводство» буде розвиватися лише за умови повної свободи людини, селянина та наявності приватної власності, як запоруки отримання майбутнього доходу. Іншими словами, основним стимулом мотивації господарської діяльності є власна зацікавленість людини в результатах своєї праці.

Велику увагу у своїх дослідженнях М. Бунге приділяє національному духу як фактору розвитку господарства, а також умовам його розвитку. Микола Бунге відстоював ідеї лібералізму в економіці, радив розвивати «суперництво і дух заповзятливості, щоб розв’язати дію природним законам». Критикував ідею общинної власності, вважав першим стимулом розвитку економіки приватну власність та надання всім галузям промисловості приватної діяльності. Ці приватновласницькі мотивації в поглядах науковця не були випадковими, а у значній мірі сформувалися під впливом української дійсності та менталітету. Останній відчувається в його праці «Гармонія господарських відносин» (1890), в якій критикуються англо-американські економісти за те, що прирівнювали політичну економію до природознавства. «Економіст, – писав автор, – має справу з людською природою, з діяльністю людей, з обставинами, що являють собою наслідки нашого розвитку, нашої свідомості і нашої волі». [4, ст. 174]

Продовжує ідеї М. Бунге його учень Д. Піхно . Який вважав, що політична економія вивчає: 1) потреби, їх основи і стимули господарської діяльності; 2) виробництво господарських благ, тобто діяльність спрямована на здобуття матеріальних засобів і пристосування їх до людських потреб; 3) розподіл господарських благ; 4) споживання господарських благ. У їх створенні значне місце відводиться культурно-історичним силам народу, які передаються з покоління в покоління. Також економіст акцентує увагу на важливості потреб в економічному житті людини. Виокремивши виробництво, розподіл і споживання господарських благ, як три головних процеси, з яких складається господарське життя, а потреби служать провідною силою, що спрямовує ці процеси.

Особливої уваги заслуговує праця українського економіста М. Зібера «Нариси первісної економічної культури», яка була присвячена не лише економічним проблемам, дана праця має широкий культурний спектр, що охоплює поступову зміну господарської діяльності народів, серед яких окреме місце займають і українці. В «Нарисах первісної економічної культури» М. Зібер посилається на етностатистичні дослідження, такі як дослідження П. Чубинського. У своїй праці дослідник акцентує увагу на тому факторі, що український народ високо цінує працю, яка є основою прав власності на результати останньої.

Неординарною особистістю в українській економічній науці був Сергій Андрійович Подолинський, фундатор і засновник нового напрямку економічної думки, який отримав назву «фізичної теорії». Першою особливістю ідей даного економіста є те, що він виступав за марксизм, а другою – ідея пояснення соціальних явищ на основі фізичної економії.

У своїй праці «Ремесла і фабрики на Україні» С. Подолинський дає ґрунтовне пояснення формуванню та еволюції господарської діяльності людини. Він детально показує, що в період докапіталістичного способу виробництва головним мотивом господарської діяльності є вплив на людину зовнішнього середовища чи іншої людини. Сергій Андрійович детально аналізує поділ працю, як чинник прогресу розвитку людства та мотиви спонукання до неї. А з подальшим розвитком людських можливостей, основним мотивом розвитку суспільства стає збільшення матеріальної і нематеріальної основи життя. Тобто з переходом до ринкової форми господарювання стимулом людської діяльності стає бажання збільшити вже існуючі ресурси і блага.

Досліджуючи українських економістів обов’язково потрібно звернути увагу на російського філософа С.Булгакова. Який першим на території Російської імперії написав працю «Філософія господарювання», яка цілком присвячена господарству як такому. В своїх аналізах С.Булгаков акцентує увагу на притаманність людині не лише матеріалістичного начала, а і духовних основ всього його існування. На початку свого дослідження російський дослідник зазначає, що саме господарювання є наслідком залежності людської природи, поєднуючи людину з тваринним світом: «Безпосередньо ця залежність буття у князя світу цього, у духа небуття, смерті, виражається у фатальній залежності людини від задоволення своїх нижчих, тваринних, або так би мовити матеріальних потреб, без яких зникає життя.» [1, ст. 38] І бажання подолати проблеми існування і створити умови життя є господарювання.

Особливістю розвитку української економічної думки в період кінця Х V ІІІ ст. початку ХІХ ст. є національний напрямок досліджень, в якому переплітається історичний досвід європейської науки з особливостями етнічного розвитку української нації. Зокрема таких проблем як: пошук розуміння та поєднання життя, праці, господарювання – як покликання та внутрішню потребу людини, в філософському осмисленні Григорія Сковороди, розкриття основних стимулів до праці І. Вернадським, серед яких виокремлювалися стимули породжені ментальністю та культурою українського народу, М. Бунге , досліджуючи господарювання на Україні, виділяє національний дух як фактор розвитку, а також досліджує умови його еволюції, продовжуючи дослідження М. Бунге , Д. Піхно у своїх дослідженнях значне місце відводить культурно-історичним силам народу, які і є основною мотиваційним стимулом економічного розвитку.

Список літератури:

1. Булгаков С.Н. Философия хозяйства . – М.: Наука, 1990. – 412 с.

2. Осипов Ю.М. Очерки философии хозяйства . – М.: Юристъ , 2000. – 368 с.

3. Подолинський С.А. Вибрані твори / Упоряд .: Л.Я. Корнійчук. – К.: КНЕУ, 2000. – 328 с.

4. Степан Злупко . Персоналії і теорії української економічної думки. – Львів: Євросвіт , 2002. – 528 с.: іл.