WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н . Танащук К.О., Політова І.В.

Одеська національна академія зв ’ язку ім. О.С. Попова

АНАЛІЗ МЕТОДІВ ТАРИФОУТВОРЕННЯ НА ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНІ ПОСЛУГИ

Впровадження ефективної системи тарифоутворення є важливою складовою успішного розвитку телекомунікаційного ринку, що забезпечить максимальне задоволення попиту споживачів на телекомунікаційні послуги, створення сприятливих умов для залученню інвестицій, збільшення прибутку телекомунікаційних операторів, забезпечення єдиної державної політики регулювання в сфері телекомунікацій. Однією з головних складових впровадження ефективної системи тарифоутворення є вибір найбільш ефективного методу тарифоутворення.

Для вирішення поставленої проблеми в роботі проведено загальний огляд методів тарифоутворення на телекомунікаційні послуги.

Проведений аналіз наукової літературі показав, що до основних методів тарифоутворення на телекомунікаційні послуги належать методи встановлення тарифів за розсудом, “витрати плюс”, “заохочувальне регулювання”, врахування попередніх (історичних) витрат, врахування довгострокових додаткових витратах [1-4]. Розглянемо їх більш детально.

1. Встановлення тарифів за розсудом

Традиційно в багатьох країнах регулювання тарифів було зосереджено на соціальних цілях, відповідно до цього головною метою тарифоутворення було забезпечення справедливості на рівні споживач-споживач. Метод тарифоутворення коли в основу тарифу закладається не фактична вартість послуги, а її цінність отримав назву встановлення тарифів за розсудом.

Зазначимо, що при встановленні тарифів за даним методом характерним є те, що тарифи на одні послуги не покривають навіть їх собівартості, а на інші – є завищеними подекуди у декілька разів.

2. “Витрати плюс”

“ Витрати плюс ” належить до методів тарифоутворення на основі витрат. При встановленні тарифів за даним методом тариф визначається на основі собівартості послуги шляхом додавання до неї певної частини прибутку (націнки). В загальному вигляді формулу тарифу за принципом “ витрати плюс ” можна представити наступним чином:

Тариф = Витрати + Націнка

В свою чергу, націнка визначається як відсоток від витрат, що є основою для розрахунку тарифу:

Націнка = Відсоток націнки ? Витрати

Відсоток націнки визначається виходячи з практики галузі, чи оцінки менеджера (яку націнку може витримати ринок), чи необхідної норми прибутковості. Останній підхід є найбільш розповсюдженим.

3. “Заохочувальне регулювання”

Метою заохочувального регулювання є поліпшення ефективності діяльності операторів шляхом надання їм можливості одержати винагороду за результативну діяльність. Регулювання здійснюється шляхом оцінки фактичних результатів діяльності оператора та порівняння їх з попередньо розробленими орієнтирами. При досягненні визначених орієнтирів оператор отримує заохочувальну компенсацію, що визначається за певним алгоритмом.

Основними методами “ заохочувального регулювання ” є встановлення граничного рівня тарифу, встановлення граничного рівня доходу, плаваючої шкали, умовної конкуренції, часткового коригування витрат, регулювання шляхом визначення низки заохочень, цільового заохочення, гібридні схеми.

Найбільш поширеним методом “заохочувального регулювання” є встановлення граничного (верхнього) рівня тарифу, що також застосовується в Україні при встановленні тарифів на загальнодоступні послуги та на надання в користування каналів електрозв'язку операторів телекомунікацій, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку цих послуг [5]. Відповідно до цього в даній роботі розглянуто лише даний метод “ заохочувального регулювання ” .

Основний принципом методу встановлення граничного (верхнього) рівня тарифу – є встановлення стелі або верхнього рівня для групи або “ кошика ” послуг, що надає можливість оператору піднімати або опускати тарифи для індивідуальних послуг.

Загальна формула розрахунку граничного рівня тарифу на кожен рік ( P _t ) має наступний вигляд:

P _t = P _{t -1} ^. (1+ I – X ),

де: P _{t -1} – тариф, що діяв у попередньому році;

I – річний коефіцієнт інфляції;

Х – коефіцієнт продуктивності (Х-фактор).

Розрахунок граничного рівня тарифу може також враховувати вплив непередбачених обставин або подій, які не залежать від діяльності оператору, називають Z -фактором ( Z ), з врахуванням якого формула набуває вигляд:

P _t = P _{t -1} ^. (1+ I – X ± Z ).

4. Визначення попередніх (історичних) витрат

Одним з популярних методів, орієнтованих на витрати – є метод розрахунку тарифів на основі попередніх, так званих історичних витрат, під якими розуміють витрати, які оператор вже зазнав, в певний період часу, на обладнання, засоби обслуговування та персонал. Як правило такі витрати фіксуються у бухгалтерському обліку.

Після визначення попередніх (історичних) витрат проводиться їх розподіл за видами послуг, основними шляхом якого є розподіл витрат пропорційно обсягу доходів, що отримує оператор за видами послуг.

5. Визначення довгострокових додаткових витрат

Метод визначення довгострокових додаткових витрат ( LRIC ) базується на розрахунку довгострокових (перспективних) та додаткових витрат оператора.

«Довгостроковість» у визначенні методу LRIC – це горизонт часу, у межах якого оператор може зробити капіталовкладення або їх зменшити, щоб збільшити або зменшити власні активи. Метою аналізу довгострокових витрат є ідентифікувати витрати, які оператор зазнав би у майбутньому при наданні послуги з використанням найкращих технологій, що дозволяє уникнути включення надмірних витрат у тарифи для кінцевих користувачів та конкурентів.

Додаткові витрати – це витрати, які додають до існуючих основних витрат, і які необхідні для розвитку певної послуги. Слід зазначити, що додаткові витрати не розраховують (нараховують) для загальних та накладних витрат.

Як теоретики, так і регуляторні органи робили спроби удосконалити метод LRIC . Так, за ініціативою Federal Communications Commission ( FCC ) США було розроблено моделі, які включали довгострокові додаткові витрати на загальне обслуговування ( TSLRIC ) та довгострокові додаткові витрати на загальні елементи ( TELRIC ). Ці моделі включають витрати на дублювання або створення всіх елементів мережі та функцій необхідних для забезпечення певної послуги (або елемента послуги) на тривалий період. Крім FCC США моделі використовуються Competition an Consumer Commission Австралії.

Європейська Комісія так само розробила модель на основ і – довгострокових середніх додаткових витрат ( LRAIC ), дуже схожу на TSLRIC та TELRIC . Слід зазначити, що використання терміну «середні» передбачає розподіл загальних витрат на трафік між діючим та альтернативним оператором, а не встановлення окремих витрат для кожного оператора.

Основними підходами до визначення довгострокових середніх додаткових витрат вважають низхідний та висхідний.

Низхідний підхід використовує дані бухгалтерського обліку оператора, та передбачає розподіл витрат по видам послуг, базуючись на співвідношенні між витратами та послугами. Однак, мають бути зроблені припущення щодо можливостей збільшення ефективності та використання витрат попереднього періоду на рівні з поточними показниками. Низхідна модель особливо чутлива до припущень відносно терміну амортизації та методу її нарахування.

Висхідна модель передбачає впровадження інженерно-економічної моделі, що розраховує витрати елементів мережі, які використовувалися б оператором для надання телекомунікаційних послуг, виходячи з сучасних технологій та ефективних методів роботи.

Таким чином, в даній роботі приведено загальний огляд та основні складові базових методів тарифоутворення на телекомунікаційні послуги.

Література :

1. Итвен Х. / Справочник по регулирвоанию єлектросвязи . Пер. с англ. / Итвен Х., Оливер Д., Сепулведа Є. – Вашингтон: Всемирній банк, 2000. – 295 с .

2. http://europa.eu.int/eur-lex/en/com/pdf/2000/en_500PC0393.pdf - Proposal for a Directive of the European parliament and Council on a common regulatory framework for electronic communications networks and services, ( COM( 2000) 393 final 2000/0184 (COD) 12.7.2000).

3. http://www.oecd.org//dsti/sti/it/cm/prod/com-out99.htm - OECD (Organization for Economic Cooperation and Development). 1991. The Diffusion of Advanced Telecommunications in Developing Countries . Paris.1997. Regulatory Reform in Telecommunications Services . Paris . 1999. Communications Outlook 1999. March,Paris .

4. Бабак А.В., Романюк О.П. Ефективне регулювання цін природніх монополі ст ів // Аспекти тарифної реформи . – 2003. – № 1. – С. 1–9.

5. Закон України "Про телекомунікації " ві д 18.10.2003 р., № 1280-1V.