Ведернікова С.В.

Одеський інститут МАУП, м. Одеса

ТЕОРЕТИЧНІ аспекти системної перебудови банківської системи

Банки є однією з найважливіших складових ринкової економіки. Банківська діяльність сприяє підвищенню ефективності функціонування господарства та зростанню продуктивності суспільної праці. Банківська система виконує важливі функції в забезпеченні мікро та макроекономічної рівноваги. У сучасних умовах діяльність кредитних установ не обмежується акумуляцією і розміщенням зростаючої маси коштів компаній, підприємств і населення. Банки сприяють нагромадженню капіталу, активно втручаючись в усі сторони господарського життя, й беручи безпосередню участь у діяльності функціонуючого капіталу чи здійснюючи контроль над ним. Завдяки банкам діє механізм розподілу і перерозподілу капіталу за сферами і галузями виробництва, що значною мірою забезпечує розвиток народного господарства в залежності від об'єктивних потреб суспільства.

Від ефективності і безперебійності функціонування кредитно-фінансового механізму, в основі якого знаходиться банківська система, залежать не тільки своєчасне одержання коштів окремими господарськими одиницями, але і темпи економічного розвитку країни в цілому. Провідну роль банківської системи в умовах формування та розвитку ринкових відносин в Україні відзначають вчені-економісти і практики [1, 2, 6, 7, 8, 9]. На думку Мороза А.Н. “Ринковій економіці необхідна відповідна банківська система, котра поступово формується в Україні”[5]. Фахівці також зазначають: “Успіх реформування економіки визначає ефективна робота фінансово-кредитного комплексу, основою діяльності якого є банківська система ” [4]. Загорський В.С. та Вовчак О.Д. вважають, що створення ефективної ринкової економіки можливе лише за умов функціонування адекватної ринковим умовам банківської системи [3]. Однак її формування вимагає відповідної державної політики регулювання фінансово-кредитної системи, банківської діяльності та економіки в цілому.

Системна банківська проблема виникає в економіці, коли значній частині банківської системи загрожує банкрутство через нестачу ліквідності або неплатоспроможність. Банківські проблеми можуть мати безліч причин: як правило, це поєднання загальної макроекономічної нестабільності і низької рентабельності виробничого сектора. Відкрита криза навпаки є результатом фактичної або гіпотетичної нестачі ліквідності в банківській системі і призводить до ще більш серйозної макроекономічної нестабільності.

Проблеми в банківській системі викликають наслідки, що тягнуть за собою великі макроекономічні витрати, до числа яких входить неефективне розміщення вкладів, висока вартість фінансового перерозподілу, високий рівень процентних ставок і позичкової маржі, втручання у розвиток і роботу міжбанківських та інших фінансових ринків, нечітке або нестабільне здійснення грошово-кредитної політики, посилення практики використання іноземних валют. В результаті ці проблеми обумовлюють втрату економічної ефективності, зниження реального економічного росту.

Наслідки банківської кризи більш драматичні. В ході кризи можуть скоротитися прибутки, зменшитися вартість активів, в результаті цього поступово збільшаться ризики невиплат по всіх позиках, а також виникнуть проблеми платоспроможності більш здорових банків. По мірі того, як деякі слабкі банки будуть ліквідуватися, їхні клієнти зіткнуться з труднощами в отриманні нових кредитів окрім проблеми сплати за старі. Падає як пропозиція, так попит на товари і послуги, що викликає зниження реальних прибутків. Клієнти, які менш постраждали від кризи, зменшать свою залежність від банківського ризику шляхом придбання нерухомості або іноземних активів, піднімаючи тим самим витрати банків на залучення фондів.

Важливо відрізняти макроекономічні наслідки, обумовлені власне основними проблемами банківського сектора, від результатів виконання прийнятої політики перебудови. Зокрема, жодний курс не зможе зберегти минулий рівень національного добробуту і прибутків доти, доки виробничий сектор не стане знову прибутковим. Рішення про те, в якій мірі я на яких умовах державний і приватний сектори матимуть певні збитки у зв’язку з перебудовою банківської системи, можуть вплинути на збереження і характер інвестицій, і відповідно, на економічну активність і стабільність.

В ідеалі банківську систему, як і будь-який окремо взятий банк потрібно виручати лише один раз, щоб уникнути морального ризику. Якщо допомога потребується неодноразово, то керівництво і власники проявили повну неспроможність забезпечити роботу банків. Однак системні проблеми часто виникають через великі макроекономічні зриви, які лише у рідкісних випадках можна спрогнозувати у будь-якій економіці. Це особливо стосується країн з перехідною економікою, котрі поки що чутливі до суттєвих ринкових негараздів та неефективності, так що з плином часу потрібна буде принципова перебудова підприємств. Тому реально спрогнозувати, що перебудова банківської системи буде відбуватися хвилеподібно, коли підприємства і банки раптово стають нежиттєздатними в результаті змін ринкової кон’юнктури.

У країнах з ринковою економікою в банківській системі час від часу виникають проблеми і кризові ситуації. Було розроблено цілий ряд частково суперечливих, частково доповнюючих одна одну теорій, які намагаються пояснити їх основні причини на макроекономічному рівні. Деякі теорій виділяють роль екзогенних порушень економічної рівноваги (абсолютні і відносні ціни, війни, економічні спади за кордоном), інші приділять особливу увагу психологічним факторам (ейфорія, стадне відчуття, межа компетенції) або спекулятивній поведінці, треті розглядають проблеми втручання держави у ринкову економіку (грошово-кредитна політика, зміна правил, включаючи фінансову лібералізацію, директивне кредитування, не протидія моральному ризику). Є різні пояснення того, незначні порушення розростаються до розмірів системних, починаючи від психологічних (зміна очікувань або сприйняття ризику) і закінчуючи технічними (можливість обробки інформації).

Головними причинами неплатоспроможності банків у країнах з перехідною економікою є погана якість активів, успадкованих від командної економіки, і безперервна видача нових позик. Які не сплачують вчасно. Оскільки частина виробничих потужностей в цих країнах неефективна за нової сукупності відносних цін, багато підприємств стають нежиттєздатними, і тому національні багатства і прибутки стають нижчими, ніж це раніше вважалося і ніж продовжують показувати наявні дані. Проблеми банківської системи виникли тому, що ринкова вартість банківських активів вже упала, а величини її пасивів немає.

До числа причин, які обумовлюють проблеми у банківському секторі, входять такі (рис. 1.):

Така неефективність має властивість стримувати економічний підйом, тому що існуючі у банків активи можуть бути використані для кредитів старим проблемних підприємствам, а не більш прибутковим новим (відбір шляхом протиставлення).

Отже, продовження операцій проблемними банками без будь-яких змін в їхній роботі призводить до уповільнення темпів економічного зростання. В результаті банкрутства банків і зниження рівня, перерозподілених по всій банківській системі, деякі платоспроможні підприємства можуть відчувати труднощі в отриманні необхідних засобів в інших банках по таких процентних ставках, які вони заслужили своєю репутацією в плані кредитоспроможності. В результаті можуть збанкрутувати деякі життєздатні, але неліквідні підприємства. Наслідком цього може бути падіння виробництва та попиту, що негативно впливає на добробут і прибутки інших підприємств і домашніх господарств.

На практиці надзвичайно важко визначити вірогідність сукупного спливу на економічну активність. В країнах з перехідною економікою рідко зустрічається правильне і доскональне розуміння відповідної балансової звітності. Однак можна припустити, що вірогідність кумулятивного впливу зростає при:

- збільшення розміру балансу банка чи підприємства, яке не виконує своїх зобов’язань;

- відсутності альтернативних джерел фінансування підприємства (ринків цінних паперів або державного фінансування);

- зростанні об’єму фінансування або неплатежів між підприємствами;

- відсутності ефективного ринку для активів підприємств, які не виконують свої зобов’язання;

- невизначеності серед вкладників щодо фінансового становища банків і їх основних клієнтів щодо політики перебудови, яку проводить уряд.

Коли ризик кумулятивного впливу на макроекономічному рівні оцінюється як серйозний, то замість того, щоб закривати банки або допускати їхнє банкрутство, їх потрібно оздоровлювати або зливати, принаймні, найбільші з них.

Один з аспектів проблеми банківської системи в країнах з перехідною економікою, пов’язаний з перерозподілом засобів, створює менше складнощів, ніж у країнах з розвинутими ринковими відносинами. Враховуючи, що несприятливі активи банків здебільшого складаються з кредитів, які видані державним підприємствам, а також через те, що самі проблемні банки здебільшого належать державі, рекапіталізація є питанням внутрішньодержавного обліку. При закритті банку багато активів і пасивів взаємозараховуються, здійснюючи незначний реальний вплив на чисті активи державного сектора.

Відомо, що б анки не можуть працювати як прибуткові фінансові посередники, якщо вкладники не впевнені в тому, що їхні гроші будуть повернені. Втрата довіри призведе до вилучення депонентами своїх коштів із банків, що збільшить вартість банківського капіталу і загрожуватиме кризою ліквідності. Подібний вплив на ліквідність може грати відносно важливу роль, якщо видатки на перебудову банківської системи, принаймні частково , несуть кредитори приватних банків.

Домашні господарства і підприємства мають лише обмежене уявлення про справжній стан балансу банків і тому їм важко оцінити вірогідність невиконання банками своїх зобов’язань. Тому при виникненні проблем у банківській сфері незахищені вкладники і інвестори намагаються вжити такі заходи: чим ширше розповсюджуються проблеми, тим менш прозорі балансові звіти і політика банків, тим більш зваженими і поміркованими стають вкладники, тим малоймовірнішою є стороння підтримка проблемного банку, тим більш глибокою буде перебудова. В певний момент активізується стадне відчуття і відбувається вилучення коштів з банку.

Кризу банківської системи, викликану втратою довіри, важко контролювати, тому що її кумулятивний характер проявляється у підтвердженні найгірших сподівань вкладників та інвесторів. Зростають ризик і невизначеність, що примушує банки переглянути свої рішення про фінансування та інвестиції для всіх клієнтів.

Якщо банки та їхні клієнти невпевнені в тому, що ліквідність скоро буде забезпечена і що ризик неплатежів по позиках носить обмежений характер, звуження кредитування в сукупності з економічним спадом можуть продовжуватися і після того, як закриються нежиттєздатні підприємства і банки. Зменшення можливостей банків з мобілізації збережень у формі депозитів обмежить їхню здатність до надання кредитів, що примусить підприємства шукати альтернативні джерела коштів. Це могло б дати поштовх для розвитку ринків цінних паперів або їхньому приватному розміщенні, хоча їхні можливості були б обмежені, оскільки небанківські постачальники капіталу часто володіють не більшою, якщо не меншою інформацією про підприємства-позичальники. Ніж банки. Крім того цей процес може стимулювати заміщення національної валюти і офшорні операції. Для зниження ризику в результаті масового вилучення депозитів вкладниками в ході перебудови може бути потрібний достатньо широкий захист депозитів.

На нашу думку для ефективного функціонування банківської системи країни на фінансовому ринку його структура повинна включати наступні вимоги та показники:

- фінансовий сектор відкритий для кваліфікованих нових учасників, в тому числі зарубіжних;

- показники концентрації фінансового сектору;

- ліквідні міжбанківські кошти та ринки капіталу;

- регулювання, що дозволяє задіяти весь комплекс фінансових інструментів;

- ефективні і дієздатні системи платежів та розрахунків;

- посилений нагляд за якістю активів та адекватністю капіталу з огляду на різкі зміни вартості активів;

- стратегія визначення фінансової неспроможності: вжиття оперативних заходів з метою поліпшення ситуації, належна політика виходу з системи.

Список літератури

1. Геєць В. Про політику економічного зростання в Україні // Банківська справа. – 2002. - № 2. – С. 3-7.

2. Матвієнко В. Потужні банки-міцна держава // Банківська справа. – 2001. – № 6. – С. 2-8.

3. Загорський В.С., Вовчак О.Д. Стратегія становлення банківської системи // Фінанси України. – 2004. - № 10. - С. 132-138.

4. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки / за ред. І.Р. Михасюка – Львівський національний університет ім. І. Франка. Підручник. Друге вид., виправлене і доповнене. – К.: Атіка, Ельга-Н, 2002. – 592 с.

5. Основы банковского дела / под ред. Мороза А.Н. – К.: “Либра”, 2001. – 329 с.

6. Основы банковской деятельности (Банковское дело) / Под ред. Тагиберкова К.Р. – М.: ИНФРА-М, “Весь мир”. – 2001. – 720 с.

7. Савлук М.І. Роль банківської системи в реформуванні економіки України // Фінанси України. - № 6. – 2001. – С. 38-42.

8. Ходов Л.Г. Основы государственной экономической политики. – М.: Изд-во БЕК, 2000. - 332 с.

9. Ющенко В. Оздоровлення банківської системи України – запорука зміцнення економіки // Економічний часопис. - № 5. – 2001. – С. 3-7.