WEB-ресурс научно-практических конференций

Карпенко В.Є.

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С.Макаренка

Проблема обґрунтування філософії штучного інтелекту як окремого напряму філософії

Проблема штучного інтелекту в науці XXI століття охопила широке коло досліджень, пов’язаних зі створенням штучного аналогу інтелекту людини, розробкою т.з . « суперінтелекту » (між іншим на базі Інтернет), моделюванням окремих функцій та структур психіки, інтелекту, робототехнікою, впливом існуючих та потенційно можливих систем штучного інтелекту на людину та суспільство тощо. Нині філософські рефлексії штучного інтелекту репрезентують собою широке проблемне поле, яке постійно змінюється й уточнюється. В межах філософії в контексті штучного інтелекту досліджуються не тільки такі проблеми як перспективи комп’ютерних систем, що самоорганізуються , етичні аспекти застосування технологій штучного інтелекту, людина в умовах формованого «електронного середовища існування» та подібні, але й класичні філософські питання про свідомість, розум, інтелект [3, с.169].

На думку автора цілісне філософське осмислення штучного інтелекту можливе лише на перетині епістемології й методології, логіки, онтології, філософської антропології, етики й естетики, соціальної філософії тощо, у їх тісному переплетенні. Тому актуальним постає теоретичне обгрунтування філософії штучного інтелекту як окремого напряму філософських досліджень, який використовував би досягнення зазначених розділів філософії і в той же час певною мірою долучився до їх розвитку. Такому обгрунтуванню послужить окреслення вузлових проблем згадуваного напряму у їх діалектичному взаємозв’язку, висвітлення неможливості дослідження жодної з них поза системним залученням складної цілісності, яку утворює філософія штучного інтелекту.

Окреслюючи термінологічну основу дослідження, як інструмент аналітичного поділу використаємо дихотомію «спеціалізований штучний інтелект»– «універсальний штучний інтелект», для яких «штучний інтелект» відіграватиме роль родового поняття. До обсягу поняття «універсальний штучний інтелект» увійдуть усі носії штучного інтелекту, які вийшли на рівень самосвідомості, самостійного цілепокладання , творчих здібностей (до проблеми принципової можливості цього звернемось трохи далі). Отже, під цим поняттям дихотомії ми розуміємо інтелект, який включив би усі функції, асоційовані з інтелектом у гранично загальному сенсі (звідси й позначення «універсальний»). Під спеціалізованим штучним інтелектом будемо розуміти штучні системи, які виконують окремі функції інтелекту та їх сукупності, тобто спеціалізуються в певних галузях інтелектуальної діяльності (зараз такий етап безперечно досягнуто) і не вийшли на вищезгаданий «універсальний» рівень. Теоретичному обґрунтуванню необхідності такого термінологічного поділу автор присвятив публікацію [2].

На початку XXI століття до кола основних проблем філософії штучного інтелекту належить проблема методу (визначимо метод, наслідуючи І . Канта, як спосіб дії згідно основоположень [ 4 ]). Систематизація, дослідження співвідношень, потенціалу різноманіття міждисциплінарних, трансдисциплінарних , загальнонаукових методів у сфері штучного інтелекту, власне філософських методів (діалектичний, феноменологічний тощо) та розробка методів, специфічних для філософського осмислення досліджуваної галузі, очікують на подальші рефлексії. Зокрема, прогрес на шляху до універсального штучного інтелекту, певних, передбачуваних дослідниками [див. напр.: 1 ], властивих йому специфічних якостей може сприяти синтезу методологій природничих, технічних, гуманітарних і суспільних наук, які так щільно сплелись у зазначеній сфері. Проблема методу безпосередньо торкається усіх інших складників філософії штучного інтелекту.

Проблема створення універсального штучного інтелекту від початку є однією з найважливіших у загальному проблемному полі штучного інтелекту. Зокрема К.О.Павлов намагається вивести проблему моделювання інтелекту на якісно новий рівень, ведучи мову про зміщення акценту з логіки тотожності, яка домінує в природничих науках, на логіку аналогій, яка лежить в основі гуманітарних наук. Зокрема мислитель вказує на вищі виражальні можливості «неточних» наук.

Тут ми, по суті, виходимо на необхідність фундаментальних змін у системі методів, парадигматичних орієнтацій зазначеної галузі. Але наскільки сучасна наука здатна до таких трансформацій? Проблема синтезу методологій природничих і гуманітарних наук (а у сфері штучного інтелекту без такого синтезу, розуміємо, не обійтись) є чи не найдискусійнішою . Поки що такий підхід породжує більше запитань ніж відповідей і очікує на подальші дослідження. У разі їх успіху, спостерігатимемо фундаментальні зміни не тільки у галузі штучного інтелекту, але й у всій загальнонауковій картині світу. Водночас, у межах вже набутих наукою результатів, можна констатувати, що зараз ідея універсального штучного інтелекту містить більше від концептуалізації суператрактору , у прагненні до котрого можуть вдосконалюватися сучасні системи спеціалізованого штучного інтелекту, методологія галузі і навіть загальнонаукова методологія, ніж від конкретної мети досліджень, концептуалізації атрактору .

Велику увагу дослідників привертають сучасні та можливі в майбутньому соціокультурні наслідки імплементації досягнень у галузі штучного інтелекту. Штучний інтелект, особливо у вигляді Інтернету, Фідонету та інших комп’ютерних мереж, є однією з важливих рушійних сил глобалізації та розвитку інформаційного суспільства. Відповідне проблемне поле можна аналізувати лише на перетині соціальної філософії, філософської антропології, етики й естетики тощо. Проміж інших важливими є проблеми гуманітарних трансформацій в контексті штучного інтелекту, комп’ютерної віртуальної реальності, проблема потенціалу фізичного нищення властивого системам штучного інтелекту. На думку автора, набуті та потенційно можливі результати імплементації штучного інтелекту у суспільну практику мають осмислюватись між іншим (і не в останнє) як глобальна проблема, філософсько-теоретична рефлексія котрої ще тільки починається.

Найвіддаленішою у часі і певною мірою гіпотетичною постає проблема взаємодії носіїв універсального штучного інтелекту та суспільства. Однак у межах філософії штучного інтелекту вона привернула певну увагу мислителів. Вважається, що завчасне створення теоретичної бази подібних досліджень є конструктивним, хоча б для того, щоб не бути захопленими зненацька черговою науково-технічною революцією. Більше того, за такої постановки питання, штучний інтелект може розглядатись не тільки як соціокультурний чинник, але й як чинник універсальної еволюції. Особливо слід наголосити на тісному взаємозв’язку згадуваної проблеми та проблеми створення універсального штучного інтелекту, бо від того яких конкретних форм і превалюючих якостей набуде останній у разі успіху відповідного науково-технологічного проекту, певною мірою залежатиме майбутнє людства.

На думку автора логічним завершенням дослідження постає визначення філософії штучного інтелекту як інтегративного філософського напряму, предметом якого є феномен штучного інтелекту, його становлення, перспективи, соціальні та гуманітарні аспекти існування, аналіз філософсько-методологічних проблем досліджень у відповідній галузі. Саме крізь призму такого визначення можливо набути цілісного уявлення про філософію штучного інтелекту, основні елементи її змісту. Очевидно, що вона являє собою досить різнопланове проблемне поле, стрижнем якого є роль штучного інтелекту в еволюції людства і, можливо, Всесвіту. До основних перспективних напрямів цієї сфери досліджень можна віднести: методологічну проблему, проблематику створення універсального штучного інтелекту, проблему соціокультурних наслідків штучного інтелекту, особливо штучний інтелект як чинник глобалізації, становлення інформаційного суспільства, проблему гуманітарних трансформацій, потенціалу фізичного нищення властивого системам штучного інтелекту та гіпотетичного майбутнього універсального штучного інтелекту. Подальші рефлексії штучного інтелекту можуть не тільки конкретизувати окреслені напрямки досліджень, а й кардинально змінити превалюючі нині уявлення про можливості і соціокультурний потенціал «штучного розуму».

Література:

1. Бостром Н. Сколько осталось до суперинтеллекта ? // Информационное общество: Сб. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2004. – С.313-338.

2. Карпенко В. Термінологічні проблеми сучасної філософії штучного інтелекту // Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність. Матеріали Міжнародної наукової конференції 2-3 жовтня 2008 р. – Чернівці: Рута, 2008. – С.214-217.

3. Никитина Е.А. Искусственный интеллект : философия , методология , инновации // Вопросы философии . – 200 6.– №11.– С.167-170.

4. Kant I. Kritik der reinen Vernunft : 2. Auflage : Traktat [ Електронний ресурс ] / Immanuel Kant. – Hamburg : Felix Meiner Verlag , 1990. – http://gutenberg.spiegel.de/?id=5&xid=1369&kapitel=1&cHash=e 1996c376b2#krvb123