WEB-ресурс научно-практических конференций

Тарарива Л.Ю.

Луганський національний університет ім. Т. Шевченка

Сонет у контексті поетичного дискурсу І.Світличного

Постановка проблеми. У сучасному українському літературному дискурсі вияви жанрових форм та їх модифікацій привертають увагу багатьох дослідників. Екзистенція жанру не є статичною, жанр здатний до модифікування, трансформування, набуття нових ознак у базовій парадигмі основи. З погляду цього, сонет І. Світличного дає можливість досліджувати жанр в аспекті його модифікаційних характеристик.

Аналіз досліджень та публікацій. Творчість І.Світличного в аспекті поставленої проблеми, на нашу думку, досліджена недостатньо. Існують лише окремі розвідки Дзюби І., Славутича Я. та інших.

Мета дослідження. Мета нашої розвідки – спроба накреслити основні потенційні можливості дослідження сонетного доробку І.Світличного в аспекті жанрово-стильових домінант.

Результати дослідження. Як зазначалося, у сучасному літературознавчому дискурсі ще недостатньо висвітленими залишаються вияви модифікацій різних жанрів, серед них – і жанру сонета. В основу терміна «модифікація» ми вкладаємо зміст не лише явища повної нівеляції жанру-базису, але й змін елементів у його парадигматиці. Жанр розглядався нами не як монолітне поняття, а як сукупність детермінованих сфер. За основу взято жанрову концепцію Н. Копистянської, яка ґрунтується на розгляді жанру в чотирьох детермінованих сферах: сфера загальнотеоретичного існування жанру, абстрактна категорія; сфера, що детермінує жанр історико-суспільною ситуацією епохи, літературним напрямом, течією; сфера, пов’язана зі специфікою конкретної національної літератури; сфера індивідуальної творчості.

У нашому дослідженні здійснено спробу аналізу сонетного доробку І.Світличного під кутом деконструкції генологічних рис.

Сонет Світличного цікавий перш за все своєю структурою. Яр Славутич із приводу цього зауважує: „На відміну від шестистопових сонетів Миколи Зерова чи Михайла Драй-Хмари, що мають виразну прикмету, позичену від Ередія (героїчне звучання, урочистість, немовби щось від велично-гучної оди й т.п.), сонети Світличного чотиристопові, простіші, земніші, більш почині – без видовженої напруги, але з виразною наявністю іронії й сарказму, гумору й сатири” [3, с.343]. Сонет І.Світличного змінює основні елементи в парадигматиці жанру, а саме структурні можливості, стилістику, набуває нових художньо-естетичних вимірів. Жанр для поета є поетичною формою необмежених можливостей. Філософська лаконічність, внутрішній драматизм, діалектичний конфлікт, закладені у самій сутності сонета, дають можливість поетові якнайвиразніше виявити свою індивідуальність.

Яскравим свідченням цього стала книга І. Світличного „Ґратовані сонети”, „його своєрідний тюремний щоденник” [2, с.19], ремінісценції „Тюремних сонетів” І.Франка, що написані у 1972-1977 рр. в слідчому ізоляторі КДБ і таборі.

Сонетний дискурс митця виявляє здатність до опрацювання тем сучасної дійсності, що було не припустимо, наприклад, для епохи Відродження.

Основними характерними рисами поетики поезій виступають тюремна лексика („шмон”, „шмонали”, „менти”, „вишка”, „шмональники”, „шпана”, „їдло”, „зек”, „шмаркач” тощо), стилістика – „терпка свідомо не рафінована, без специфічних поетизмів, із виразним нахилом до „солоних” слів, сленгових зворотів, просторіччя” [2, с.20]. Наприклад, „влип”, „стерво”, „чорт пухлий”, „під хвіст собаці”, „мордуватися”, „глипати”, „куняти”, „дурника ліпити”, „чортівня”, „гніда”, „лайно”, „закиморе” тощо.

М. Коцюбинська з приводу цього зауважує: „Своєрідний культ просторіччя й вульгаризму як осердя стилю, як свідомий вибір з художньою метою. Людина м’яка й інтелігентна, він у розмові, ясна річ, уникав таких слів, хоч і гостро відчував їх характеристичність, уміло обігрував їх, „колекціонував”, одстоював право на них і доречність в художньому тексті” [2, с.21].

Однією з ознак сонетного тексту І.Світличного – є інтертекстуальність („нам тільки сакля очі коле” – з Шевченка, „на рівні Божих партитур” – Драчеві, „не будьте самовбивцями дарма”, „ти чуєш синку?” – з „Тараса Бульби”, „Дайте, дайте мне свободу” – „Слово о полку Ігоревім” тощо).

Висновки. Таким чином, сонет І.Світличного репрезентує потужний вияв авторської індивідуалізації жанрової системи, своєрідний сплав дискурсивного історичного минулого та сучасного, який продукує концептуально нову сонетну площину. На тлі канонічності жанрової форми важливу роль набувають модифікаційні характеристики, своєрідне накладання на жанрову сонетну матрицю нових елементів, що експлікуються в нову концепцію сонетного дискурсу І.Світличного.

Перспективи подальших досліджень. У подальшому потрібний цілісний аналіз сонетного тексту І.Світличного у контексті застосування сферичної моделі дослідження жанрової основи.

Література:

1. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: Монографія. – Львів: ПАІС, 2005. – 368с.

2. Коцюбинська М. Іван Світличний, шістдесятник // Іван Світличний. У мене – тільки слово. – Х., 1994. –С.5-27.

3. Поезія Івана Світличного // Славутич Яр. Меч і перо. –К., 1992. –С.337-355.

4. Світличний І. Поезії // Світличний І. Серце для куль і для рим. –К., 1990. –С.22-110.

5. Світличний І. Поезії // Світличний І. У мене тільки слово. –Х., 1994. –С.31-138.