WEB-ресурс научно-практических конференций

Редько Т.В.

Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка

Географія сприйняття просторової інформації

Функціонування геопростору відбувається в певному інформаційному полі, яке є атрибутом матеріального світу. Нині інформація розуміється не лише як атрибут матерії, але й як пріоритет над речовиною та енергією. В попередньому розвитку інформація відігравала периферійну роль, однак сьогодні вона стає найперспективнішим ресурсом, який все більше замінює речово-енергетичні ресурси, змінює структуру соціальної діяльності.

Таким чином, постає необхідність врахування та поглибленого дослідження територіального поширення просторової інформації, чинників впливу на неї та можливості управління.

“Просторова інформація” розглядається як підвид інформації середовища: це сукупність будь-яких подразників, за посередництвом яких людина навчається тому, що стосується структури й організації простору. Вона включає як територію, так і атрибутивні компоненти.

До території, як правило, відносять сигнали, що дозволяють індивіду отримати інформацію про розміщення і просторову протяжність явищ, уявити їх взаємозв’язок у просторі, які характеризуються відстанями відносно різних направлень. У склад атрибутивної інформації входить те, з чого індивід черпає знання про характеристики конкретних територій і місць, що дозволяють порівнювати їх один з одним.

У географії сприйняття розробляється теза про те, що існує залежність між образами середовища і реальною поведінкою в ньому; що насправді райони представляють мисленні конструкти , а не реально існуючі даності. Поширюється думка, що якби при районуванні географи опирались на образи районів, що існують у масовій свідомості, вони мали б більше підстав для проведення об’єктивного просторового аналізу, ніж коли вони розробляють свої власні типології територіальних таксонів. Ця думка має на увазі, що поняття район володіє смисловим змістом [ 1 ] .

Але людина існує в особливому, селективно відібраному із зовнішнього світу, індивідуальному інформаційному середовищі, не співпадаючому з загальним потоком інформації і реагує лише на ті повідомлення, що надходять з власного інформаційного середовища. Найважливішою проблемою у даному випадку постає виявлення цього середовища.

З цією метою географія сприйняття поділяється на три групи досліджень:

1. вивчення структури образів середовища та їх участі у сприйнятті місця і простору;

2. аналіз процесу сприйняття середовища;

3. семантичний (смисловий) аналіз простору і якості середовища.

У першій групі досліджень аналізуються склад образів, залежність змісту образів від особливостей індивіда, його системи цінностей і психологічної орієнтації. Тут використовуються методи виміру змісту образів. Для географів дуже важливими стали вивчення індивідуальних і групових ментальних карт і аналіз ступеню їх збігу й унікальності.

Значний інтерес являє вивчення процесу підсвідомої структуризації простору. Особливим розділом тут є аналіз:

- суб’єктивності сприйняття відстаней і топології середовища;

- впливу стереотипу сприйняття на оцінку положення у просторі.

Друга група досліджень вивчає комплекс процесів пізнання та усвідомлення середовища індивідом. Основними напрямками досліджень тут є вивчення процесу і результатів сприйняття середовища і простору різними соціальними групами (расовими, статево-віковими та ін.) і в різних культурних середовищах, аналіз факторів, що впливають на якість середовища, а отже, на особливості його сприйняття, аналіз сприйняття екстремальних ситуацій (стихійних лих, техногенних катастроф тощо).

Особливе значення має третя група досліджень – вивчення змісту та цінності місця. Кожне місце викликає у людини особливі відчуття, які мають смисл і значущість у системі її цінностей.

Всі ці три групи досліджень спираються на такі поняття, як регіональна свідомість , просторова само ідентифікація, територіальні уявлення та регіональний менталітет.

Регіональна свідомість – система (або сукупність) поглядів і уявлень, безпосередньо пов’язаних з проживанням на певних територіях. Це частина свідомості населення, яка проявляє себе і на індивідуальному, і на груповому рівнях.

Її утворюють такі компоненти:

1. просторова само ідентифікація, яка виражається у відчутті “власної території”, малої Батьківщини, а також в усвідомленні себе частиною певної територіальної спільності.

2. територіальні уявлення – географічна обізнаність в особливостях і властивостях території свого проживання.

3. регіональний менталітет – специфічна, характерна для певної місцевості система цінностей і оцінок, установок, що з неї випливають.

4. територіальні інтереси – уявлення населення про цілі і шляхи розвитку території проживання.

Просторова само ідентифікація являє собою індивідуальне світосприйняття кожної людини і відчуття “власної території”. Межі останньої можуть залежати і від просторових знань людини, і від її мобільності, і від характеру трудової, рекреаційної та іншої діяльності. Не менше значення мають і особисті характеристики. “Власна територія” ієрархічна. Один і той самий суб’єкт може ідентифікувати себе з вулицею, з містом в цілому, кількома ареалами, регіонами тощо. Можна вважати, що число рівнів залежить від ступеня розвинутості просторового мислення. Широта само ідентифікації залежить від віку, рівня освіти, строку проживання на певній території. У більшості випадків можна говорити про існування деякої когнітивної конкретизації простору.

Територіальні уявлення поділяють на дві групи: територіальні (розміщення певних об’єктів і явищ) і атрибутивні знання, які належать до різних властивостей географічних об’єктів. Поняття “географічні уявлення” включає у себе і теоретичні знання, і оцінки географічних явищ.

Регіональний менталітет займає проміжне становище, являючи собою модальний, тобто характерний для деякої більшості, комплекс уявлень. Чим більше специфічних рис присутні в способі мислення населення, тим вища сформованість регіонального менталітету, хоча не виключено, що в багатьох випадках він може бути повністю відсутнім. Територіальні уявлення, очевидно, - один із компонентів регіональної свідомості, який піддається осередненню. Вони можуть вивчатися і на індивідуальному, і на груповому рівнях [ 2 ] .

Сприйняття – складний процес, що детермінується не стільки вродженими особливостями, скільки історією розвитку людини, соціально – культурними і зовнішніми впливами. З плином часу при щоденних контактах з середовищем оточення у індивідів формуються ментальні враження про світ (образи). Таким чином кожний індивід формує своє особливе соціальне і фізичне середовище і саме на нього реагує наскільки б неповним або вибірковим воно не було. При цьому поняття “середовище” потребує розширення, оскільки до нього повинні бути включене і соціальне середовище, в якій існує індивід .

Використання концепцій цієї школи може поглибити розуміння впливу чинників, що визначають процес присвоєння географічному простору тих чи інших значень, а також по-іншому оцінити взаємодію людини та середовища.

Література:

1. Голд Дж. Психология и география . Основы поведенческой географии . – М., 1990.

2. Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Вступ до соціальної географії: Навч . посібник. – К., 2000 .

3. Stuart C. Aitken , Gill Valentine Approaches to Human Geography . –L., 2006.

4. Downs R.M., Stea D. Image and environment . – L., 1973.