WEB-ресурс научно-практических конференций

Іщенко Л.В., Лаліменко В.П.

Дніпродзержинський державний технічний університет

ДОСЛІДЖЕННЯ ФАКТОРІВ ВИЗНАЧЕННЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Характерною ознакою сучасної економіки 21-го століття є те, що нематеріальні фактори все більше відіграють динамічну роль в процесі формування багатств. З розвитком ринкових відносин, швидкістю та масштабністю технологічних змін неможливо забезпечити конкурентоспроможність тільки за рахунок використання матеріальних та фінансових факторів, які стають загальнодоступними для більшості організацій. В цих умовах особлива зацікавленість учасників економічних відносин виникає до питань, що пов’язані з використанням в діяльності організацій факторів нематеріального характеру, як інструментів, що підвищують доходність та конкурентоспроможність. На сьогоднішній день все більшу частку в економічній діяльності підприємств складає обмін ідеями, інформацією, досвідом та послугами. Прибутковість корпорацій та підприємств найчастіше збільшується завдяки організаційним здібностям керівників ніж контролю над матеріальними ресурсами, і більше того – вартість матеріальних благ часто визначається такими нематеріальними активами як технічні інновації втілені в продуктах, привабливість заводської марки, творче представлення або художнє оформлення.

Дослідженню факторів формування, класифікації та вартісної оцінки інтелектуальної власності та інтелектуального капіталу присвячено багато праць зарубіжних та вітчизняних вчених, а саме: Д. Аакера , К.Л. Келлера , П. Дойля , П. Темпорала , Т. Амблера , Д. Коулі , Д. Скотта, А.О. Старостіної , О.В. Мороза, І.А. Гужви , О.Н.Козирєва та ін. Проте, недостатнє наукове та практичне опрацювання визначеної проблеми з одного боку та постійно зростаюче значення оцінки вартості інтелектуального капіталу для ефективного функціонування підприємства з іншого, породжує актуальність теми дослідження та обґрунтовує потребу визначення факторів впливу на формування, класифікацію та застосування сучасних методів оцінки їх вартості.

На основі вивчення та узагальнення літературних джерел з даної теми зроблено висновки про те, що інтелектуальний капітал складається із об’єктів нематеріальних активів та людського капіталу (знання, навички та здібності робітників).

Кожна із складових інтелектуального капіталу важко вимірюються (якщо взагалі піддаються вимірюванню), а їх значення для суспільства залишається дуже важливим. Так при створенні, перерозподілу, та впровадженні в комерційний оборот нематеріальних активів виникає багато проблем, які пов’язані з використанням, обліком, аналізом та оцінкою. Недосконалість законодавчої бази, недостатня теоретична розробка методики обліку, оцінки та аудиту об’єктів інтелектуальної власності, які фактично ототожнюються з поняттям нематеріальних активів підприємства – ці та інші проблеми стають сьогодні предметами дослідження.

В Україні одночасно використовують два різних підходи до визначення і класифікації нематеріальних активів: вітчизняні положення бухгалтерського обліку та міжнародні стандарти фінансової звітності.

Основи формування і розкриття у фінансовій звітності інформації про нематеріальні активи містяться в Положенні (Стандарті) бухгалтерського обліку № 8 «Нематеріальні активи», затвердженому наказом Мінфіну України № 242 від 18 жовтня 1999 року. Цей документ подає таке визначення НМА: немонетарний актив, що не має матеріальної форми, може бути ідентифікований і утримується підприємством з метою використання протягом періоду більш ніж один рік для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях або надання в оренду іншим особам .

Положення виокремлює такі групи НМА:

— права на користування майном (земельною ділянкою, будинком, право на оренду приміщень тощо);

— права на комерційні позначення (торгові марки, комерційні (фірмові) найменування тощо);

— права на об’єкти промислової власності (винаходи, дослідні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин тощо);

— авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп’ютерні програми, бази даних тощо);

— незавершені капітальні інвестиції в НМА;

— інші нематеріальні активи (право на здійснення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Згідно з Міжнародними стандартами фінансової звітності НМА поділяються на п’ять основних видів:

— пов’язані з клієнтами: списки клієнтів і клієнтських контрактів;

— пов’язані з технологіями: технології, патенти, програмне забезпечення, бази даних, ноу-хау;

— пов’язані з контрактами: ліцензії, роялті, ліцензійні договори і договори франчайзингу , права на користування ресурсами (водними, мінеральними, повітряними тощо), трудові договори;

— пов’язані з маркетингом: права на знаки для товарів і послуг, угоди про відмову від конкуренції;

— пов’язані з мистецтвом: літературні, художні та музичні твори, відео- та аудіовізуальні матеріали.

Також тут можна виокремити неідентифіковані НМА. До них, передусім, належить, наприклад, гудвіл — умовна вартість ділових зв’язків, репутації, іміджу компанії. Неважко помітити, що міжнародні та вітчизняні стандарти трохи відрізняються щодо класифікації нематеріальних активів. Український нормотворець , наприклад, не вважав за потрібне віднести до нематеріальних активів такі об’єкти, як клієнтські контракти і трудові договори. З іншого боку, вітчизняні підприємці можуть відносити до НМА незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи, тобто кошти, вкладені у придбання, створення або модернізацію НМА. Щоправда, і тут є винятки: витрати, понесені при створенні торгової марки, інвестицією в НМА не вважаються. Натомість кошти, вкладені у створення, приміром, бази даних ще до її остаточного оформлення, можуть вважатися капітальною інвестицією в нематеріальний актив і відображатися окремим рядком у бухгалтерському обліку підприємства.

Таким чином, різниця між українським і міжнародним підходами до ведення бухгалтерського та податкового обліку стосовно нематеріальних активів нібито й невелика, але принципова. Тому багато українських компаній, у першу чергу тих, що працюють із західними партнерами, змушені вести одночасно три різних обліки — бухгалтерський і податковий за українськими стандартами та фінансовий — за міжнародними.

Література :

1. Святоцький О.Д. Інтелектуальна власність в Україні : правові засади та практика: Т. 4. Оцінка інтелектуальної власності . Бухгалтерський обл ік та оподаткування . – К.: Ін ЮРЕ, 2008

2. Абдуллаев В., Сесекин В. Нормативная база оценки результатов интеллектуальной собственности. Первые шаги. – В кн.: “Приватизация в России”. – М.: РИА “Новости”, 1996. - № 12.

3. Конов Ю.П., Фатькина Л.П. Экономическая оценка использования изобретений. – М.: ВНИИПИ, 2004

4. Новосельцев О. Методы расчета цены лицензии//Тезисы докл . на Международном семинаре “Объекты интеллектуальной собственности: вопросы лицензирования”. – Киев, 5- 7 октября 2006 .

5. Санников А.Г. Оценка брендов и товарных знаков. От теории к практике. – М.: ВНИИПИ, 1997.