WEB-ресурс научно-практических конференций

К.філол.н. Фадєєва О.В., Полонська Т.В.

Кременчуцький державний політехнічний університет ім. М. Остроградського

Текстотворча функція авторських номінацій у художньому перекладі

Художній твір – це особлива сфера функціонування реалій, зокрема, авторських номінацій, особливістю яких є те, що вони не просто дають назву істотам чи «неістотам» для їх виділення з числа подібних. Вони пов’язані з тематикою твору, жанром, загальною композицією та характером образів, несуть певне смислове навантаження і стилістичне забарвлення [1], а також дають читачеві змогу отримати додаткову інформацію про характер персонажів, їх зовнішність, походження, соціальний стан. Склад і поєднання авторських номінацій залежать і від соціальної та естетичної позиції автора художнього тексту.

Твори Дж. К. Ролінг особливо насичені власними назвами, які часто називають «промовистими». У тексті оригіналу читач отримує певну додаткову інформацію, яка втрачається при невдалому перекладі. Головною проблемою і метою для перекладача є створення у свідомості читача тексту перекладу аналогічного образу і відповідних йому асоціацій, які існують у мові і якою не володіє читач перекладу. Отже, способи передачі авторських номінацій при перекладі відіграють неабияку роль у відтворенні ідіостилю автора художнього твору.

Передача авторських номінацій у практиці перекладу художнього тексту має величезне значення як для збереження стилістики тексту оригіналу, так і для передачі його інформативної, змістовної складової: різні неточності можуть призвести і до фактичного викривлення, і до втрати національного колориту [2]. Під час роботи над художнім текстом перед перекладачем майже постійно постає сакраментальний вибір – між збереженням змісту і збереженням форми. На думку С. Влахова і С. Флоріна, авторські номінації можна умовно розподілити на три групи: 1) такі, що зазвичай не підлягають перекладу через домінування номінативної функції над комунікативною; 2) такі, що підлягають перекладу залежно від контексту, який може «висвітлити» їхній зміст; 3) ті, що потребують такого перекладу або такої постановки, при якій можна помітити як номінативне значення, так і семантику, у тому числі, каламбури [3], яких чимало спостерігається у творах Ролінг. Це, наприклад, назва клубу привидів Headless Hunt . Її можна розглядати як поєднання слів ‘h eadless ’, тобто ‘ безголовий ’ та ‘ hunt ’ (‘ полювання ’). Це сполучення слів легко асоціюється зі значенням термінів ‘ job hunting ’, ‘ head hunting ’ із сфери ринку вакансій. Проте у Ролінг привид на ім’я Майже Безголовий Нік ( Nearly Headless Nick ) уже давно, але марно намагається отримати членство в клубі. Крім того, каламбур Headless Hunt ускладнено анафорою, коли слова починаються з однакової літери. Цей прийом було відтворено в перекладі М. Співак – Безголовая Братия . Ю. Мачкасов створив каламбурне сполучення Безголовая Охота , де ‘ безголовый ’ можна тлумачити по-різному: або ‘ без головы ’, або ‘ бесшабашный ’.

Якщо говорити про передачу авторських номінацій зі збереженням форми, слід зазначити найчастіше використання двох способів – транскрипції й транслітерації, тобто відтворення звукової або графічної форми іншомовного слова. У сучасній перекладацькій практиці використовується і комбінована форма: транскрипція зі збереженням деяких елементів транслітерації. Оскільки фонетичні й графічні системи мов значно відрізняються одна від одної, передача іншомовних слів і сполучень цільовою мовою завжди є дещо умовною і приблизною. Розглянемо, наприклад, назву вулиці Diagon Alley . У А. Соколової ця назва передана з використанням транскрипції ( Дайгон-алли ), хоча повна транскрипція повинна була б виглядати як Дайгон-элли . Сюди можна віднести і деякі варіанти передачі прізвища Dursley , а точніше – варіанти І. Оранського і Ю. Мачкасова – Дурсли . Очевидно, що основа прізвища передана за допомогою транслітерації, а закінчення – за допомогою транскрипції. При повній транслітерації прізвище мало б вигляд Дурслей . Саме так його передали М.Співак і Ем. Тасамай.

Передача авторських номінацій зі збереженням форми не завжди є вдалою, адже при збереженні лише форми втрачається смислове навантаження слова мови-джерела, творчий задум автора, і читач перекладу не розуміє всього значення, яке було закладено в ім’я [4]. Проаналізуємо, наприклад, ім’я персонажу Sprout [5]. У трьох варіантах перекладу (в перекладі українською мовою В. Морозова, в офіційному перекладі німецькою К.Фрітца та російською – Ю. Мачкасова) це прізвище передано зі збереженням форми: Спраут . Але для читача тексту перекладу, не знайомого з мовою оригіналу, такий варіант передачі не викликає жодних асоціацій. Тому інші перекладачі тут більш доречним вважають збереження змісту: ‘ sprout ’ в англійській мові означає ‘ пагін ’, ‘ стебло ’. Тому саме за такою асоціацією у І. Оранського професорку Sprout звуть професором Стебль [6], а у М. Співак – професором Спаржеллой [7], за схожістю слова ‘ sprout ’ зі словом ‘ спаржа ’, та спеціалізацією персонажу на відповідній шкільній дисципліні. Завдання перекладача ще більш ускладнюється, якщо у сферу аналізу залучити соціо- та прагмалінгвістичний аспекти. Як відомо, характер індивідуального сприйняття тексту читачем багато в чому залежить від його фонових знань, які змінюються з віком, освітою, культурним середовищем і т. ін. Якщо реципієнтом тексту виступає мала дитина з порівняно невеликим багажем фонових знань, перевагу слід буде віддавати збереженню змісту. З ростом життєвого досвіду, освіти і компетенції, діапазон асоціацій при сприйнятті тексту розширюється. Тому і назву згаданої шкільної дисципліни передають або з урахуванням, наприклад, дитячого віку – ‘ травологія ’, або старшого – ‘ гербологія ’, де збережено відповідно частково та повністю латинські основи. Інколи перекладач художнього тексту, прагнучи відтворити і зміст, і форму, для номінації однопланових одиниць звертається до чергування обох способів: ‘ травоведение ’ (‘ herbology ’), але ‘ трансфигурация ’ (‘ transfiguration ’); ‘ Гриффиндор ’ (‘ Griffindor ’), але ‘ Когтевран ’ (‘ Ravenclaw ’).

Ще один яскравий приклад – прізвисько старого щура Рона – Scabbers [8]. У перекладі В. Морозова це ім’я зберегло свою форму, тоді як інші перекладачі вирішили передати зміст. Слово ‘ scab ’ у перекладі з англійської мови означає ‘ струп ’ (на рані), ‘ короста ’, ‘ парші ’. Так, напевно, виникли Короста [9] у І. Оранського та Струпик [10] у М. Співак. У перекладі К. Фрітца прізвисько передано як таке, що має значення англійського ‘ scab ’. У даному випадку варіант Оранського визнається оптимальним, оскільки він передає зовнішній вигляд щура. Ю. Мачкасов у цьому випадку перевагу збереженню форми ( Скабберс ) [12].

Серед професорів магічної школи є один на ім’я Gilderoy Lockhart [8] – ‘ lock ’ – в англійській мові означає ‘ локон ’, а ‘ hart ’ – ‘ молодий олень-самець ’. Златопуст Локонс (І. Оранський) [9] – походить від ‘ злато ’ та ‘ локон ’ + типове англійське закінчення прізвища. Таке ім’я добре характеризує той факт, що Златопуст Локонс має золотаве волосся. Тут також використовується корінь ‘ пуст ’, щоб показати характер героя (пустослов). Тут так само спостерігається каламбур – близьке за формою російське златоуст – створює асоціацію, цілком відповідну до характеру персонажа. А ось Сверкароль Чаруальд у М. Співак [10] складається зі слів ‘ сверкающий ’, ‘ король ’, ‘ чарующий ’/‘ чародей ’ і нагадує іншого героя – байронівського Чайльд Гарольда. В. Морозов передав це ім’я транскрипцією – Гільдерой Локарт , Ю. Мачкасов і К. Фрітц використали транслітерацію Гилдерой Локхарт [12], Gilderoy Lockhart [11]. Вдалими, напевно, слід вважати два перші варіанти, оскільки Златопуст Локонс ближчий до авторського стилю та зрозумілий будь-якому читачеві. Крім того, варіанту Златопуст Локонс більш притаманний добрий гумор (доцільно для реципієнта-дитини), тоді як другому – Сверкароль Чаруальд – скоріше насмішка та іронія (реципієнт – дорослий).

Цікавим є прізвище Темного Лорда – Voldemort . Це запозичення з французької, де ‘ vol ’ означає ‘ політ ’, ‘ de ’ зв’язує частини слова, а також може визначати дворянське походження, а ‘ mort ’ означає ‘ смерть ’. Відтак, Voldemort можна розуміти як ‘ політ смерті ’. ‘ I am Lord Voldemort ’ – анаграма на ‘ Tom Marvolo Riddle ’. Усі перекладачі, крім І. Оранського, зберігають форму цього імені, причому М. Співак, Ю. Мачкасов і Ем. Тасамай передають його за допомогою транслітерації, а В. Морозов, А. Соколова, автори «народного» перекладу, користуються транскрипцією. І.В. Оранський передав його як Волан-де-Морт , де перша частина імені асоціюється з ім’ям Воланда . В усіх варіантах перекладу збережено анаграму: наприклад, у згаданому варіанті – ‘ Я Лорд Вольдеморт ’ від ‘ Том Ярволо Реддль ’; у І. Оранського – ‘ Лорд Волан-де-Морт ’ від ‘ Том Нарволо Реддл ’. К. Фрітц передав прізвище за допомогою транслітерації також зі збереженням анаграми: ‘ Ist Lord Voldemort ’ від ‘ Tom Vorlost Riddle ’.

Намагаючись відтворити форму чи зміст, перекладачі часто припускаються помилок, іноді – свідомих. Саме так у читача виникають хибні асоціації стосовно того чи іншого слова, наприклад ім’я Dursley [5] мало б за правилами англійської фонетики передаватися українською як Дарслі (транскрипція). Так воно було переданим лише А. Соколовою. Аналогічним є і випадок зі словом ‘ muggle ’, коли при невдалому перекладі у читача тексту виникають хибні асоціації. З прізвищем Дарслі в україно- чи російськомовного читача тексту перекладу взагалі не виникне асоціацій. А от Дурслі – співзвучне до ‘ дурний ’ чи ‘ дурість ’. Оскільки члени цієї сім’ї якраз і наділені такою рисою, то такий варіант передачі прізвища можна вважати найоптимальнішим, хоча суто формально воно не відповідає оригіналу. Інші варіанти перекладу такі: М. Співак та Ем. Тасамай вжили транслітерацію ( Дурслей ) [7]; у «народному» перекладі «alfa» це Дёсли , а в перекладі «артефакт» – Десли. Німецькою мовою слово передане за допомогою транслітерації ( Dursley ). Прізвище має реальну основу – назву міста Dursley, яке знаходиться неподалік від місця народження самої Дж. Ролінг.

Слід зауважити, що далеко не завжди доречним є передавати авторські номінації зі збереженням змісту. Варто уважно придивлятися до конкретної ситуації. По-перше, якщо всі імена, назви, прізвища та прізвиська відтворювати зі збереженням змісту (а оскільки вони є вигаданими автором, теоретично, їх можна передати, керуючись асоціаціями), виникне смислове перевантаження – нагромадження смислів та асоціацій. По-друге, іноді прізвища, що в перекладі зберегли зміст, викликають хибні асоціації, що призведе до надто своєрідного сприйняття персонажа читачем. Прикладом може слугувати переклад імені студента Neville Longbottom [5]. У виконаних перекладах це ім’я має декілька варіантів передачі. У В. Морозова в «народному» перекладі, у А. Соколової,
Ем. Тасамая та Ю. Мачкасова воно повністю зберігає форму – Невіл Лонгботом та Невіль Лонгботтом [7]. У І. Оранського – це Невилл Долгопупс [6], де є закінчення – с , властиве англійським прізвищам. Найімовірнішим, на нашу думку, є припущення, що за основу прізвища було взято вираз ‘to be at the bottom of the class’ – ‘бути останнім у навчанні’, що відповідає дійсності за сюжетом твору. Такий жартівливий варіант перекладу видається доречним. Разом з тим, цей варіант перекладу не відбиває кардинальних змін характеру персонажу в майбутньому. З розвитком сюжету прізвище починає набувати зовсім іншого відтінку: крім попереднього значення, слово ‘ bottom ’ має й інше – ‘ витривалість ’, ‘ запас життєвих сил ’. У таких випадках через небезпеку хибних асоціацій доречнішим є збереження форми слова.

Наступний приклад – прізвище викладачки, яка навчає першокурсників літати на мітлах. Madam Hooch передається транскрипцією («артефакт» – Мадам Хуч , В. Морозов – Мадам Гуч ) а також за рахунок асоціацій. Тут так само існує небезпека виникнення у читача невірних асоціацій: М. Співак розтлумачила прізвище як похідне від англійського ‘ hooch ’, що в перекладі означає ‘ самогон ’. Так у неї з’явилася Мадам Самогони . У Оранського це ім’я передане як Мадам Трюк , очевидно через асоціацію польотів на мітлах та вироблянні на них різних трюків. Мачкасов передає це ім’я як Мадам Хутч – можливо, виходячи з тієї асоціації, що слово ‘ hooch ’ подібне до українського ‘ хутчіше ’. У цьому перекладі начебто частково збережено і форму, і зміст.

Ім’я Hippocrates Smethwyck у всіх випадках транс кодується (у «народному» перекладі “alfa” – Гиппократ Сметвик , у перекладі В. Морозова – Гіпократ Сметвик , К. Фрітц використав транслітерацію Hippocrates Smethwyck ). Лише Ем. Тасамай у прізвищі змінив літеру т на ш ( Гиппократ Смешвик ), що не може не викликати у читача асоціації зі словом ‘ смішний ’. Чи є такий варіант вдалим, напевно сказати не можна, оскільки про цей персонаж згадується лише один раз, і про його характер інформація відсутня.

Аналізуючи способи відтворення авторських номінацій перекладачами художнього тексту, можна дійти однозначного висновку, що баланс між формою та змістом вирішується кожним з них індивідуально при певних перевагах тих чи інших світоглядних позицій, художньої фантазії, прагматичних настанов та глибини інтерпретації тексту оригіналу. Маючи справу з так званими промовистими назвами, перекладач щоразу опиняється перед вибором: якщо він вирішує зберегти тональність іншої мови, то вдається до транскрипції чи транслітерації; коли вважає за потрібне відтворити художню функцію промовистого імені, то використовує внутрішню форму. Зазвичай кваліфікований перекладач при відтворенні художнього тексту мовою перекладу постійно дбає про естетичну функцію авторського ономастикону, не тільки осмислюючи широкий контекст, а й приділяючи постійну увагу динаміці розвитку сюжету, зміні якостей персонажів твору, що особливо потребує редагування власного перекладу, прагматичним настановам тексту, стилістичним особливостям, у тому числі – національно-культурним компонентам тексту, що перекладається. Відтворення групи реалій-власних назв як основних носіїв національно-культурної специфіки першотвору, при всьому розмаїтті перекладацьких рішень, здійснюється переважно способами безперекладної передачі (транскрипція і транслітерація), калькуванням внутрішньої форми та морфологічної будови, а частіше за все – відтворенням образного значення кожної конкретної мовної одиниці.

Література:

1. Кязимов Г. Теория комического (проблемы языковых средств и примов). – Баку: Тасхил, 2004.

2. Роганова З.Е. Пособие по переводу с немецкого на русский язык. – М.: Изд-во литературы на иностранных языках, 1961.

3. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. – М.: Международные отношения, 1986.

4. Зарицький М.С. Переклад: створення та редагування – К.: Парламентське видавництво, 2004.

5. Rowling J.K. Harry Potter and the Sorcerer’s Stone. - http://sovserv.ru/dc/ebook/28083/2007/12/06/potter_english

6. Роулинг Дж.К. Гарри Поттер и философский камень: Пер. с англ. И.В. Оранского. – М.: РОСМЭН, 2002.

7. Роулинг Дж.К. Гарри Поттер и волшебный камень: Пер. М. Спивак // http://www.aldebaran.com.ru

8. Rowling J.K. Harry Potter and the Chamber of Secrets. - http://sovserv.ru/dc/ebook/28083/2007/12/06/potter_english

9. Роулинг Дж.К. Гарри Поттер и тайная комната. – М.: РОСМЭН, 2002.

10. Роулинг Дж.К. Гарри Поттер и комната секретов: Пер. М. Спивак // http://www.aldebaran.com.ru

11. Rowling J.K. Harry Potter und die Kammer des Schreckens. - http://andrey.tsx/org

12. Роулинг Дж.К. Гарри Поттер и философский камень. Гарри Поттер и комната секретов. Гарри Поттер и узник Азкабана / Пер. Ю. Мачкасова.