WEB-ресурс научно-практических конференций

Кіщенко Г.В.

м. Київ

АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА (НА ПРИКЛАДІ НАФТОПЕРЕРОБНОЇ ГАЛУЗІ)

Щоб своєчасно активно впливати на процеси господарсько-виробничої діяльності підприємства, яке діє в умовах ринкової економіки, потрібна оперативна, достовірна й повна інформація, що збирається і обробляється у ритмі виробництва із застосуванням певних технологій, тобто формується у рамках єдиного господарського обліку [3].

Аналіз фінансових ресурсів проводиться у двох напрямах: аналіз джерел формування та аналіз їх використання. У свою чергу, кожен із цих напрямів передбачає проведення загального та параметричного аналізу. Загальний аналіз передбачає оцінку динаміки та структури основних складових капіталу, а параметричний знаходить своє відображення у фінансових коефіцієнтах [1].

Мета роботи – оцінити внутрішні та зовнішні джерела фінансування підприємств (на прикладі нафтопереробної галузі). Основні поставлені задачі:

· провести аналіз джерел фінансування операційної та інвестиційної діяльності підприємств;

· охарактеризувати основні напрямки фінансування та визначити їх пріоритетність в сучасних умовах.

Для проведення оцінки внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування підприємств нафтопереробної галузі України ми пропонуємо проаналізувати джерела фінансування 5 підприємств, основною діяльністю яких є оптово-роздрібна торгівля паливно-мастильними матеріалами на основі фінансової звітності (Баланс, Звіт про фінансові результати та Звіт про власний капітал).

Джерела фінансування мають єдину основу – це внутрішні та зовнішні джерела, більш детально які будемо аналізувати далі в розрізі окремих підприємств.

Проаналізуємо на прикладах джерела фінансування операційної діяльності підприємства (табл.1), окрім цього визначимо основні джерела фінансування, які використовує підприємство в поточній діяльності.

Як видно з таблиці, в основному підприємства користуються позиковими та залученими джерелами фінансування операційної діяльності, за винятком 3 (третього) підприємства, у якого власний капітал складає близько 95 % від загальної структури джерел фінансування.

Якщо аналізувати структуру джерел фінансування підприємств протягом 5-ти років, то слід відмітити, що перше, друге та третє підприємства не змінюють політики фінансування. Щодо четвертого та п’ятого підприємств, то структура джерел фінансування операційної діяльності протягом 5-ти років дещо змінюється.

Таким чином, можна зробити висновок, що на практиці вітчизняні підприємства нафтопереробної галузі в операційній діяльності в основному користуються залученими або позиковими коштами. Самофінансування як спосіб забезпечення фінансовими ресурсами не є пріоритетним направленням для вітчизняних підприємств.

Окрім цього, слід відмітити, що можливості фінансування залежать від форми власності підприємства, що видно з аналізу структур джерел фінансування підприємств.

Проведемо аналіз інвестиційних ресурсів підприємств, де детально зупинимося на внутрішніх та зовнішніх джерелах фінансування, при цьому виділимо власні та позичені кошти. В табл. 2 приведений аналіз інвестиційних ресурсів підприємств.

Таблиця 1. Джерела фінансування операційної діяльності підприємства, %

Таблиця 2. Структура інвестиційних ресурсів підприємств, %

Аналіз інвестиційних ресурсів підприємств в розрізі внутрішніх та зовнішніх джерел показав, що підприємства в основному використовують зовнішні інвестиційні ресурси (кредити банків, комерційні кредити, вексельні операції і т.п.) для фінансування інвестиційної діяльності – від 66 % до 88% від загальної структури інвестиційних ресурсів протягом аналізуємого періоду (з 2003 р. по 2007 р.). Винятком є п’яте підприємство, у якого інвестиційні ресурси розподілені більш рівномірно (від 23% до 58 % - внутрішні ресурси, від 42% до 77% - зовнішні ресурси).

Таким чином, можна зробити висновок, що вітчизняні підприємства нафтопереробної галузі в структурі внутрішніх інвестиційних ресурсів використовують як власні так і позичені кошти, щодо зовнішніх інвестиційних ресурсів, то перевага надається позиченим коштам.

Таким чином, можна зробити висновок, що:

· на практиці вітчизняні підприємства нафтопереробної галузі в операційній діяльності в основному користуються залученими або позиковими коштами;

· в інвестиційній діяльності підприємства використовують як внутрішні так і зовнішні інвестиційні ресурси. При цьому в структурі внутрішніх інвестиційних ресурсах використовуються як власні так і позичені кошти, а в структурі зовнішніх інвестиційних ресурсів перевага надається позиченим коштам;

· самофінансування як спосіб забезпечення фінансовими ресурсами не є пріоритетним направленням для вітчизняних підприємств;

· форма власності (організація бізнесу) визначає можливості та умови залучення власного та позикового капіталу. Можливості використання різних інструментів фінансування залежать також від правових обмежень та рівня доступу суб’єктів господарювання до ринку капіталів.

Література:

1. Мних Є.В., Романенко О.А. Експрес-аналіз формування фінансових ресурсів холдингових компаній // Фінанси України. – 2006. - №7.

2. Кранос Ю.Б., Коротченко М.А. Окремі аспекти застосування методів фінансового планування на підприємствах паливно-енергетичного комплексу // Економіка, фінанси, право. – 2007.- №2.

3. Буряк П.Ю. Формування і надання інформації про фінансові ресурси підприємства // Фінанси України. – 2006.- №10.

4. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч . посібник. – К.: КНЕУ, 2003.

5. Спасів Н.Я. Прагматизм фінансування відтворення основного капіталу підприємницьких структур // Фінанси України. – 2005. - № 2.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 2001 р. №559.

7. І.М. Бурденко Фінансові інструменти: особливості їх класифікації // Актуальні проблеми економіки. - 2006.- № 4 (58).

8. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента . – К.: МП «ИТЕМ» ЛТД, 1995.

9. Загородний А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – К: Т-во «Знання», КОО, 2000.

10. Катасонов В.Ю. Проектное финансирование как новый метод организации в реальном секторе экономики . – М.: Анки, 1999.

11. Просяник В.М. Інвестиційні ресурси: теорія і прикладний аналіз. – Х.: Гриф, 2001.