WEB-ресурс научно-практических конференций

Міщук О.В.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

СТРАТЕГІЯ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ УМОВ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Думка про те, що під економічним розвитком розуміємо підвищення життєвого рівня населення за рахунок збільшення доходів на душу населення є правильною, але не закінченою. Основу збалансованого економічного розвитку будуть складати якісні зміни у всіх галузях економіки. Але практична реалізація цієї ідеї неможлива через нездатність підтримувати баланс, і тому спостерігається незбалансованість економіки. Актуальним сьогодні є динамічний економічний розвиток, який зводиться до збільшення чистих доходів при мінімальних витратах природних ресурсів [1, с.33]. Економічний розвиток, крім зростання доходів населення, які будуть забезпечувати відповідну якість життя, охоплює розподіл ресурсів та доходів, тим самим, стимулюючи підвищення соціального компонента.

Пріоритетом у визначенні стратегії моделювання господарських процесів в Україні є забезпечення “сталого розвитку” або “стійкого економічного розвитку”. Трактування поняття „стійкий” (сталий) розвиток датується проведенням конференцій ООН у червні 1992 року у Ріо-де-Жанейро, яка пов’язує в одне ціле розвиток і екологію і яка ухвалила низку важливих документів, серед яких зокрема „Порядок денний на ХХІ століття” і проголосила нову концепцію розвитку людства. Ця концепція базується на розумінні тісного взаємозв’язку екологічних, економічних і соціальних проблем людства і їх комплексного вирішення за умови тісної співпраці і координації зусиль усіх членів світового співтовариства. Концепція виходила з визнання того, що неможливо надалі використовувати три основні варіанти природно-ресурсного потенціалу планети: - західної моделі, моделі країн з так званою плановою економікою, моделі країн, що розвиваються, оскільки кожна з них невиправдано експлуатує природні ресурси, неефективно і незбалансовано за еколого-економіко-соціальними параметрами їх використовує і нееквівалентно здійснює обмін ресурсами, що призводить до бідності і стагнації регіонів. Принципові питання подальшого розвитку суспільства та його життєдіяльності в природі знайшли своє відображення в ухваленні Декларації зі сталого розвитку та Плану виконання рішень на всесвітньому самміті зі сталого розвитку „ Ріо + 10” (Йоганнесбург, 26 серпня – 4 вересня 2002 року).

Для України з метою забезпечення суспільно-природної ефективності важливим є реалізація основних цілей Концепції сталого розвитку, до яких належить: економічне зростання, покращення умов життя нинішнього та прийдешніх поколінь, забезпечення балансу енергопотреб суспільства з енергоможливостями природи та збереження її соціально-економічних функцій. Закономірності сталого розвитку України мають виходити із таких її економічних і соціальних передумов: наближення до вичерпності біологічної стійкості природних ландшафтів; низький рівень забезпечення екологічним простором; зниження рівня людського розвитку; погіршення показників душового та виробничого енергоспоживання; домінування деформаційних процесів в економіці; формальне несприйняття багатьма владними структурами, народними депутатами та урядовцями Концепції сталого розвитку і недостатня інформованість населення [2, с. 4-13].

Стійкий розвиток, в широкому розумінні розглядається як тривалий економічний розвиток (як основа задоволення людських потреб), що ґрунтується на певних умовах і нормативах. У вужчому значенні, стійкий розвиток означає створення суспільних благ для багатьох поколінь та дотримання визначальних передумов його здійснення [3, с.124].

Поняття “стійкого економічного розвитку” точніше ніж поняття “економічний розвиток”, але наукове моделювання, розробка теорії розвитку зводиться до вирішення різноманітних завдань оптимізації і вибору [1, с.34].

Динаміка економічного розвитку в основі якого економічне зростання характеризується чотирма групами факторів, які виділяє Лешек Бальцерович: стартовий рівень розвитку (початковий); людський капітал (рівень освіченості, інтелектуальний капітал); внутрішні умови господарювання; зовнішні умови розвитку [4, с.44].

Серед факторів внутрішнього походження на економічне зростання і розвиток в цілому мають вплив: динамічний приріст трудових ресурсів; підвищення продуктивності праці (сприяння довгостроковій тенденції росту заробітної плати); інституційне реформування (реформи в сфері освіти, охорони здоров’я, соціального захисту населення, пенсійного забезпечення; реформи спрямовані на модернізацію економіки у банківському секторі, податковій та бюджетній системах); інвестиційне забезпечення підприємств (за рахунок приросту прямих і портфельних інвестицій та внутрішніх джерел самофінансування); регулювання системи ціноутворення (обмеження розміру підвищення цін нам продукцію монополій); формування грошово – кредитної політики (підтримання стабільності грошової одиниці).

Узагальнивши вищеназвані фактори, ми вважаємо, що основна тенденція економічного розвитку, а відтак і забезпечення стійкого розвитку та довгострокового економічного зростання буде пов’язана з впровадженням інновацій в усі сфери господарювання. В основі стратегії розвитку лежать технічні та технологічні нововведення, розробка нової вдосконаленої експортоспроможної продукції, ефективна організація виробництва та управління.

Література:

1. Сухарев О. Современные концепции хозяйственного развития // Экономист . - №7. - 2003. – С.33-37.

2. Оцінка стану виконання підсумкових документів Всесвітнього саміту зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002) в Україні / Руденко Л.Г., Білявський Г.О, Горленко І.О. та ін. - К.: Академія періодики, 2004. – 208 с.

3. Філіпенко А.С. Цивілізаційні виміри економічного розвитку. – К.: Знання України, 2002. - 190с.

4. Бальцерович Л. Свобода і розвиток. Економія вільного ринку. – Львів, 2000. – 332 с.