WEB-ресурс научно-практических конференций

Лукасевич О.А.

Запорізький національний університет

Методичні аспекти дослідження особистісної зрілості

Труднощі у розв’язанні важливих проблем дослідження особистісної зрілості зумовлені не лише складністю й суперечливістю даного предмета вивчення, а й недостатньою визначеністю методологічних засад роботи з ним, недостатньою опрацьованістю , багатозначністю слів, які застосовують для опису й аналізу вказаного феномена.

У зв’язку з цим, виникає принципово важливе питання щодо змістовного наповнення конкретних ознак, характеристик або критеріїв даного поняття. Його принциповість полягає у тому, що практично будь-яка ознака може мати різну змістовну спрямованість, валентність, модальність та ін. Так, активна соціальна позиція особистості в реальності може мати негативну спрямованість відносно інших людей. Незалежність, автономність особистості може поєднуватися з її ізольованістю, відчуженою позицією, протиставленням оточуючим, а самостійність особистості в прийнятті рішень використовуватися у корисних цілях і на шкоду оточуючим і т.д. Тому важливо враховувати характер, спрямованість, модальність будь-якої ознаки особистісної зрілості.

Незважаючи на певні розходження при розумінні особистісної зрілості, більшість дослідників розглядають її як результат соціалізації [1; 2]. У досить узагальненому смислі особистісну зрілість можна трактувати як ступінь (або рівень) соціалізованості особистості – ступінь засвоєння нею соціальних норм, правил і стандартів поведінки і т.п., характерних для конкретного етно- і соціокультурного середовища. Проте у такому визначенні кореняться й певні протиріччя.

З одного боку, особистісна зрілість стає відносним явищем, тісно пов’язаним і детермінованим етно-соціокультурними умовами життєдіяльності особистості. Тому в сучасних умовах інтенсивної комунікації представників різних етносів, регіонів і культур, а також процесів глобалізації відносний характер особистісної зрілості є важливою проблемою при організації взаємодії людей у сучасному світі.

З іншого – показники ступеня соціалізованості вступають у конфлікт з тенденціями формування її незалежності, індивідуалізації, персоніфікації і т.п., які багатьма спеціалістами розглядаються у якості показників особистісної зрілості. Тому групи показників соціалізованості та індивідуалізованості (тобто досягнення автономності, незалежності, самодостатності) особистості повинні стати взаємодоповнюючими при оцінюванні її зрілості.

Надзвичайно складним представляється також перехід від сформульованих теоретичних поглядів на особистісну зрілість до вимірювання її показників. Слід зазначити, що проблема дослідження особистісної зрілості, досі не вважається вирішеною на достатньому рівні.

По-перше, цьому перешкоджає складне питання взаємозв’язку соціального середовища і особистості. Так, особистісно зріла людина з точки зору соціальних очікувань і норм одного суспільства (культури), може здатися незрілою з позиції інших. Методика дослідження особистісної зрілості повинна враховувати характеристики конкретного соціального середовища, у якому відбувається формування і реальна життєдіяльність людини.

По-друге, проблема вимірювання особистісної зрілості – це проблема співвідношення дискретного і континуального. Окремі дії, вчинки і переживання особистості можуть свідчити про високий або низький, достатній або недостатній рівень особистісної зрілості. Завдання полягає у тому, щоб кваліфікувати не лише сам факт динаміки відповідних властивостей, а й віднайти саме той, що свідчить про зміни процесу досягнення особистісної зрілості.

По-третє, оцінювання особистісної зрілості ускладнюється через гетерохроність дозрівання окремих її компонентів, тим більше що надзвичайно складно визначити ступінь цієї неравномірності . Незрозуміло, що відбувається з особистісною зрілістю, якщо до певного необхідного рівня дозріває обмежена кількість її складових; якою конкретно повинна бути їх кількість і т.д. Побудова багатокомпонентного профілю особистісної зрілості, інтерпретація якого залежить від теоретичних позицій її автора, є можливим вирішенням даної проблеми.

Не менш складне завдання при дослідженні особистісної зрілості становить не лише питання про достатність кількості дозрівших окремих компонентів, а й проблема достатності того чи іншого рівня вираженості , розвинутості кожного компонента структури особистісної зрілості з метою кваліфікації людини як особистісно зрілої.

Гетерохроність розвитку компонентів особистісної зрілості, яка обумовлює труднощі при її дослідженні, доповнюється іншими явищами, що долаються з більшими зусиллями: нелінійність життєвого шляху особистості, можливість виникнення життєвих кризисів , відома оборотність розвитку – все це ускладнює і визначення особистісної зрілості, та її вимірювання.

Література:

1. Журавлев А.Л. Социально-психологическая зрелость : обоснование понятия // Психологический журнал. – 2007. – Том 28. – № 2. – С. 44-54.

2. Штепа О.С. Пропріум зрілої особистості // Практична психологія та соціальна робота. – 2004. - № 2. – С. 26–35.