WEB-ресурс научно-практических конференций

Прохоренко О.В.

Національний технічний університет «ХПІ»

САНАЦІЯ АБО ЛІКВІДАЦІЯ БІЗНЕСУ: КРИТЕРІЇ ВИБОРУ

Питання про доцільність бізнесу актуальне для підприємства на всіх етапах життєвого циклу, але більша увага йому приділяється, як правило, на етапі становлення (створення) і на етапі спаду діяльності або кризового стану. В останньому випадку актуальності набуває проблема вибору між продовженням бізнесу і його ліквідацією. Продовження бізнесу можливо шляхом проведення антикризових заходів або, якщо криза вже призвела до неплатоспроможності, за допомогою санації. Ліквідація бізнесу може бути виконана зі збереженням статусу підприємства - юридичної особи, або без збереження (визнання банкрутом).

Залежно від ступеня глибини кризи змінюється склад зацікавлених груп (груп впливу або стейкхолдеров ). Можна виділити три головні категорії стейкхолдеров :

- групи, що фінансують підприємство (власник, акціонери);

- менеджери (керівництво) підприємства;

- економічні партнери (зокрема, кредитори).

Безпосередній вплив на управлінські рішення до настання неплатоспроможності надають перші дві групи (або визначальне - одна з них, залежно від форми власності підприємства й складу власників). У випадку настання неплатоспроможності третя група може стати визначальною, якщо не єдиною групою, від якої залежить продовження або ліквідація бізнесу.

Теорія антикризового управління побудована на тезі, що будь-яке підприємство як господарюючий суб'єкт в особі його власників і керівництва прагне проіснувати, «прожити» на ринку як можна довше, і ліквідація - це крайній й небажаний захід.

Причини спаду в корпорації можуть визначатися її індивідуальним поводженням (внутрішні причини) або є слідством зовнішніх причин, що викликали спад у галузі в цілому.

У розвинених країнах банкрутство на 1/3 обумовлено зовнішніми факторами, а на 2/3 - внутрішніми. Для України зовнішні фактори є більш вагомими, якщо не переважними. Цей висновок підтверджується соціологічним дослідженням, проведеним серед керівників і фахівців підприємств України. Понад 80% реципієнтів називають головною причиною кризового стану й банкрутства саме дія зовнішніх факторів, а не власну нездатність до ефективного ведення бізнесу.

С. Слаттером [5] запропоновано континуум щодо можливості виходу з кризи в залежності від факторів: кількість причин спаду, наявність кризи в галузі, відношення груп впливу, існуюча стратегія та співвідношення «витрати-ціна».

Позиціонування підприємством себе по даному континуумі дозволяє рекомендувати такі рішення:

1 позиція: проведення аудита, оцінка вартості підприємства й пошук найбільш вигідного варіанта продажу. Ліквідація бізнесу неминуча, ліквідація суб'єкта господарювання високо ймовірна. Можна сказати, що при бажанні власників зберегти суб'єкт господарювання переважно якнайшвидше позбавлення бізнесу;

2 позиція: вихід з галузі; збереження суб'єкта господарювання можливо при реорганізації власності;

3 позиція: частковий вихід з галузі й диверсифікація, застосування стратегій скорочення витрат для старого бізнесу;

4 позиція: для збереження бізнесу досить застосування стратегії скорочення витрат і повороту.

Вихід з галузі ставить перед корпорацією задачу мінімізувати збиток. Це досягається аналізом альтернатив дій по вилученню інвестицій або перерозподілом власності.

Ініціатором досудової санації може бути як саме підприємство-боржник, так і кредитор. При цьому спільною метою є поновлення платоспроможності, але основа її може бути різна:

1) боржник зацікавлений у поновленні платоспроможності для можливості продовжувати бізнес і захистити себе від претензій кредитора;

2) боржник зацікавлений у поновленні платоспроможності для повернення боргів і ліквідації бізнесу зі збереженням суб'єкта господарювання;

3) кредитор зацікавлений у поновленні платоспроможності, поверненні коштів і продовженні бізнесу боржника як стратегічного партнера;

4) кредитор зацікавлений тільки в поверненні коштів, для нього байдужне продовження бізнесу підприємства;

5) кредитор зацікавлений у поверненні коштів і припиненні бізнесу боржника.

Останній випадок являє собою поглинання конкурента або витиснення конкурента з ринку й може бути методом несумлінної конкуренції. Ми також не розглядаємо варіант навмисного банкрутства підприємства в інтересах власників або керівництва.

При порушенні справи про банкрутство рішення про ліквідацію або проведення санації підприємства приймають кредитори. Власник (керівництво) підприємства не бере участь у виборі безпосередньо. Кредитори будуть прагнути обрати той варіант, що забезпечує ним максимальну віддачу в умовах прийнятного ризику.

Рішення про ліквідацію бізнесу або про його продовження визначається порівнянням відповідного економічного ефекту. Останній у першому випадку дорівнюватиме ліквідаційної вартості активів. Ліквідаційна вартість активів являє собою різницю між сумарною вартістю всіх активів підприємства й витратами на його ліквідацію. Визначення економічного ефекту в другому випадку пов'язане з визначенням прибутковості бізнесу або оцінці вартості підприємства.

Оцінці вартості підприємств присвячена множина наукових досліджень і розробок. Загальноприйняті методи наступні. Витратний, котрий опирається на оцінку вартості об'єкта відповідно до суми витрат при його відтворенні в існуючому вигляді в цінах на момент оцінки. Ринковий, котрий ґрунтується на поточній ринковій вартості аналогічних об'єктів. Дохідний, котрий дозволяє оцінити вартість об'єкта шляхом підрахунку майбутніх надходжень (доходу) від його використання.

Перші два більш застосовні, на наш погляд, для набувача, зацікавленого в реалізації стратегічних цілей (інтеграція, диверсифікація і т.п.). Для кредитора більш кращим буде дохідний метод оцінки. Сумарна поточна вартість Тс _n майбутніх доходів Д _n (для n -го періоду часу, n = 1,2,3,…) визначає оцінну вартість об'єкта, розраховану дохідним методом С _Д . Дохід тут - це не тільки надходження фінансових коштів, але й зменшення зобов'язань.

С _Д = ? _n Тс _n = ? _n Д _n / ( 1 + r) ⁿ , (1)

де r - ставка дисконтування.

Якщо прогнозовані доходи від використання об'єкта оцінки не повинні змінюватися в різні роки періоду прогнозу, а час використання об'єкта великий й може для розрахунків уважатися необмеженим, то для оцінки об'єкта використовують метод капіталізації, за яким:

В = < Д >/к , (2)

де В – вартість об'єкта; < Д > – середньорічний дохід; к – коефіцієнт капіталізації (ставка дисконтування). При цьому варто коректно розрахувати розмір постійного доходу за рік і, головне, коефіцієнт капіталізації.

При застосуванні дохідних методів виникає різниця в інтересах кредитора й боржника: кредитор зацікавлений у короткому строку, а прибутковість підприємства буде оцінена вище при більш тривалому періоді. В умовах санації оцінка підприємства буде проводитися за строк, на який кредитор згоден відкласти вимоги.

У розвинутій економіці стосовно благополучних підприємств середнього розміру в реальному секторі вважається справедливим співвідношення (золоте правило оцінки): вартість підприємства в ринковій економіці дорівнювала чотирикратному розміру середньорічного прибутку до оподатковування.

Таким чином, питання про вибір між ліквідацією бізнесу в кризовій ситуації й продовженням його за допомогою санації зводиться до порівняння вартості активів підприємства й оцінної вартості бізнесу. (Безумовно, такий підхід не розглядає психологічні, моральні, соціологічні основи бізнесу.)

Література:

1. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" //Голос України. - 1999.- 30 липня.

2. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. - К.: КНЕУ, 2000. - 412 с.

3. Соколенко В.А. Санаційний менеджмент: реалії, проблеми, рішення. - Х. : Основа, 2001. - 250с.

4. Оценка бизнеса / Под ред. А.Г. Грязновой , М.А. Федотовой . – М., 1998. - 223 с.

5. Slatter S. Corporate recovery ; successful turnaround strategies and their implementation . – L., 1984