WEB-ресурс научно-практических конференций

К. пед.н . П арфанович І.І.

Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка

Девіантна поведінка індивіда у контексті вимог суспільних стандартів поведінки

Індивід формується як особистість під впливом соціалізуючих й десоціалізуючих умов і факторів суб’єктивного характеру. Такими умовами і факторами виступають: референтна група або особи з місця проживання, навчання, праці; мікросоціальне оточення за місцем проживання; макросоціум як суб’єктивний компонент регіону, держави. У свою чергу порушення поведінки індивідів також проявляються у межах певного соціуму, який диктує певні умови прилучення до себе. Тому при дослідженні стандартів поведінки та відхилень від них необхідно здійснити екскурс щодо діючих суспільно-нормативних основ соціалізації особи.

У суспільно-історичному контексті соціальність як сутнісна належність суспільного суб’єкта (індивіда чи групи) до певної спільноти виступає передусім як здатність усвідомлювати і враховувати у власній діяльності об’єктивно-необхідні й всезагальні закони суспільного життя, долучатись до нагромаджених спільнотою соціально-культурних цінностей і досвіду, їх інтеріоризувати , тобто переводити в ідеальний внутрішній план. Це дає змогу суб’єктові соціального життя і діяльності піднестися до рівня культури, досягнутого суспільством у ході тривалої його еволюції, і в цьому сенсі прирівнятись до нього і стати в ньому своїм [6, с.9]. Це обумовлює необхідність прийняття індивідом соціальних стосунків, відносин, системи життєдіяльності, суспільних процесів, які є компонентами загальної соціальної системи комплексно, в усіх сферах життєдіяльності.

Під соціальною розуміється система, що утворюється станом і процесами організованої соціальної взаємодії між діючими суб’єктами. Її структуру складають чотири основні компоненти: цінності, норми, колективи і ролі [ 5 ] . Розвиток молодої людини визначається сукупністю суспільних умов соціалізації, тобто обумовлює необхідність прилучення до цієї соціальної системи.

Ефективність соціалізації особи великою мірою визначається досягненням та дотриманням нею соціальних норм. „Соціальні норми – це встановлені моделі, еталони належної, з точки зору суспільства, груп і їх членів, поведінки людини. Через засвоєння групових норм і цінностей людина засвоює соціальні ролі. Суспільство регулює процес прийняття засвоєної ролі, забезпечує правильну поведінку в рамках засвоєної ролі” [7, с.33]. Традиційно до соціальних або суспільних норм відносять правові, моральні, політичні, релігійні, етичні, естетичні. Відхилення від них переслідується за допомогою санкцій (осуду, заборон, покарання) або коректується через соціальні інститути, у тому числі засобом виховання, перевиховання, виховно-профілактичної діяльності [ 10, с.38 ] .

Порушення соціальних норм є одним із проявів соціальної деазадаптації , що може мати позитивний і негативний характер: «…відрізняють культурно одобрювані і неодобрювані типи поведінки з відхиленнями. До культурно неодобрюваних відхилень відносять ті поступки і види соціальної діяльності, які наносять шкоду суспільству і викликають засудження” [ 5, с.184,185 ] .

Дахно Р. критеріями відхилень від норми виділяє: а) статистичний (норма для будь-якого явища шляхом підрахунку частоти, з якою вона зустрічається); б) якісно-кількісна оцінка поведінки (за ступенем вираження та рівнем загрози для життя); в) психопатологічний (медичний); г) соціально-нормативний (рівень соціальної адаптації індивіда) [ 3, с.11 ] .

У безпосередньому взаємозв’язку з соціальними нормами щодо поведінки індивідів перебувають соціальні цінності. Шандрук С. зробив такі узагальнення щодо їх сутності та значення: це соціальний феномен, який існує в діалектичному сенсі суб’єкт-об’єкт; це важливий соціалізуючий фактор, що стимулює поведінку й вчинки особи та соціальних груп; цінності визначають ставлення людини до світу, до самої себе, спрямовують її розвиток; життя людини й суспільства – безконечний процес створення цінностей та їх переоцінки [ 15, с.171-173 ] . Загалом, соціальні цінності у свідомості й поведінці індивіда відіграють роль ціннісних орієнтирів.

Формування системи цінностей обумовлюється станом розвитку суспільства. „Переплетення економічної, політичної та ідеологічної кризи породжує ситуацію ціннісно-нормативного хаосу. В умовах кризи цінностей на рівні всієї соціальної системи суспільні структури не пропонують молодій людині чітко окреслених шляхів і способів соціалізації” [ 14, с.109 ] . Оскільки наше суспільство перебуває у кризовому стані, важливим є з’ясування механізму та наслідків взаємозв’язку кризи цінностей і перехідного періоду розвитку суспільства. Ця необхідність обумовлена власне тим, що соціальні цінності визначають ціннісні орієнтації у поведінці кожного індивіда.

Вимоги соціуму до особи здійснюються через соціальні настанови, соціальне виховання, соціальний контроль. Всі вони регулюють життєдіяльність особи, її поведінку в системі соціальних відносин і зв’язків. Нормативні показники вносяться у свідомість кожної особи ззовні – виробляються громадською свідомістю. Такий перероблений у свідомості людини показник є параметром особистості, а саме так званою соціальною настановою. Циба В.Т. також вважає адаптованими до людини параметрами, що детермінують і регулюють її діяльність, потреби та соціальні настанови [ 13, с.33 ] .

Поруч із соціальними настановами у суспільстві діє чітко сформована система соціального виховання. Щодо виховання взагалі, формування ціннісних орієнтацій зокрема, то вони є своєрідним механізмом управління процесом соціалізації [15, с.169-174].

Проте, суспільство характеризується порушеннями соціальних норм, відхиленнями від соціальних цінностей. Для виконання індивідом соціальних настанов, вимог соціального виховання діє механізм соціального контролю. Нормалізацію соціальної дезорганізації, забезпечення успішної соціалізації індивіда здійснюється через розробку і функціонування комплексної системи регуляції поведінкових відхилень. Від рівня його дієвості залежить дотримання кожним індивідом соціальних норм, пріоритет суспільних цінностей, соціальна відповідальність окремих осіб, груп, спільнот.

Багатьма вченими, зокрема Гурлєвою Т.Г., Добреньковим В.І., Кравченко А.І., Яковлевим А.М., зазначається необхідність прийняття суспільних вимог, підпорядковуючи власні уявлення, переконання, позицію до загальноприйнятих.

Самосвідомість індивіда – критичний пункт впливу соціального контролю. Він перестає існувати, якщо не впливає на самосвідомість індивіда. Якщо соціальний контроль складається у ході взаємодії суспільства та індивіда, то сама ця взаємодія приймає форму системи з прямим і зворотнім функціональним зв’язком. По лінії прямого зв’язку здійснюється вплив на людину соціального цілого. Відповідна реакція індивіда (індивідів) впливає на суспільство, на соціальне ціле по лінії зворотного зв’язку [16, с.367, 369]. Таким чином, спостерігається взаємообумовленість між системою соціального контролю і світоглядною позицією індивіда.

Існують наступні варіанти взаємовпливу соціального контролю і позиції індивіда: 1) соціальний контроль і світогляд індивіда узгоджено діють та не перебувають на антагоністичних позиціях; 2) світоглядна позиція індивіда проходить ряд проміжних формуючих стадій як у напрямку прийняття, так і неприйняття вимог соціального контролю; 3) світоглядна позиція індивіда характеризується неузгодженістю й протистоянням щодо вимог соціального контролю.

На основі системи соціального контролю в індивіда повинна виробитися власна система соціальної відповідальності. За дослідженням Гурлєвої Т.С., розрізняють відповідальність двох видів: таку, що виявляється у підпорядкуванні індивідом своєї поведінки позитивним загальнолюдським вимогам, які прийняті суспільством і стали особистісно значущими (соціальна відповідальність), і таку, що проявляється у спрямованості індивіда на досягнення цілей, які суперечать вимогам суспільства, засуджуються ним, не відповідають критеріям добра і людяності (асоціальна відповідальність) [2, с.66].

У свою чергу вирізняють чотири типи соціальної відповідальності: інтегральну (загальнолюдські норми і вимоги суспільства стали для індивіда особистісно значущими), групову (орієнтація на референтну групу, на досягнення вузькогрупових цілей), вузькоособисту (орієнтована на особисті, корисливі інтереси), невизначену (або несправжню, удавану). Аналогічно до типів соціальної відповідальності, вирізняють чотири групи асоціальної [ 1, с.8 ] .

За умови дотримання індивідом законодавчих основ, нормативних вимог, соціальна і асоціальна відповідальність мають дещо умовний характер, оскільки:

- індивід змінює свої погляди, позиції, переконання;

- існує варіативність вимог соціального контролю;

- вимоги соціального контролю також є динамічними, змінними.

Асоціальна відповідальність є дестабілізуючим фактором у розвитку індивіда, що має прояв у його соціальній дезадаптації та дезорганізації. Тобто, коли існуючі в соціумі норми, цінності, система соціальних настанов, виховання, контролю для особи є викривленими на рівні індивідуальної свідомості чи недієвими.

Асоціальна відповідальність перебуває в основі формування і прояву асоціальної поведінки. Додаткової акцентуації вимагає дослідження основних характеристик асоціальної поведінки як суспільного феномену.

По-перше, культурний релятивізм. За трактуванням Добренькова В.І., Кравченко А.І. це означає, що соціальна норма, прийнята або суспільством, або законодавством, - явище відносне. Один і той же вчинок може рахуватися в одному суспільстві позитивним, а в іншому – розглядатися як соціальна патологія. Тому критерії девіантності пов’язані з даною культурою і не можуть розглядатися поза нею. Крім того, критерії девіантності змінюються у часі навіть у рамках однієї і тієї ж культури (наприклад, ставлення до куріння) [ 4, с.456, 457 ].

По-друге, індивідуальна девіація з часом може приймати колективні форми. У тому випадку, якщо вона не має суто антисуспільного характеру і є досить поширеною, з нею рано чи пізно приходиться рахуватися, а суспільству трансформувати свої норми [ 7, с.185 ].

По-третє, соціальні поведінкові відхилення можуть проявлятися як нормальна реакція на ненормальні умови, в яких вони виявилися. І в той же час як мова спілкування з соціумом, коли інші соціально прийнятні способи спілкування вичерпали себе або недоступні [ 12, с.45 ].

Окрім того, до властивостей соціальних поведінкових відхилень можуть належати: невідповідність загальновизнаним та офіційно встановленим соціальним нормам; така поведінка та особистість, що її проявляє, отримують негативну оцінку з боку переважної більшості людей; завдає реальної фізичної, моральної, психологічної шкоди самій особистості та людям, що її оточують; прояви соціальної дезадаптації ; стійкість (багаторазовість чи тривалість); для класифікації поведінки як девіантної потрібно, щоб вона відповідала загальній спрямованості особистості; стан здоров’я особи, котра проявляє даний вид поведінки, перебуває у межах медичної норми [ 3, с.12 ].

Асоціальні світогляд та позиція їх прояв у асоціальній поведінці в соціології визначається поняттям „соціальні відхилення”. Проте, будь-які соціальні відхилення проявляються конкретно у поведінці людини. Тому доцільнішим є інтерпретація поняття „соціальні відхилення” у поняття „поведінкові відхилення” чи „поведінка з відхиленнями”.

Різні вчені звертались до проблеми сутності й змісту поведінкових відхилень, про що свідчать ряд трактувань даного поняття: Тагирова Г.С.: «це система вчинків або окремі вчинки, що суперечать загальноприйнятим у суспільстві правовим або моральним нормам; є результатом неблагополучного соціального розвитку, порушень соціалізації, що виникають на різних вікових етапах» [11, с.5]; Оржеховська В.М.: «це такі дії, які не відповідають нормам, прийнятим у суспільстві, членом якого вона є» [8]; Трус І.: «це система вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам» [12]; Стурова М.П.: «це суспільно засуджувані поступки, які не виходять за рамки психічного здоров»я, що порушують встановлені на даному етапі розвитку суспільства моральні норми і тягнуть за собою застосування відповідних санкцій» [10, с.38]. З огляду на вище викладене випливає, що трактування поняття «поведінки з відхиленням» у багатьох авторів є ідентичним.

Вживання терміну „поведінкові відхилення”, а не „соціальні відхилення” у нашому дослідженні більше відображає сутність порушення соціальних норм у поведінці індивідів, оскільки: 1) береться до уваги те, що даний феномен розглядається через призму конкретної особистості; 2) соціальні відхилення вивчаються суто соціологічними дисциплінами, а відхилення у поведінці індивіда є проблемою не тільки соціальною, а і соціально-педагогічною та гендерного підходу до поведінкових девіацій .

Соціологи ще називають поведінку з відхиленнями девіантною . Цей термін, широко поширений в європейській науковій літературі, вживається у соціології в двох значеннях – широкому й вузькому. В широкому розумінні термін « девіантність » означає будь-яке відхилення від прийнятих у суспільстві соціальних норм, починаючи із найнезначніших. Традиція розширеного вживання бере початок із зарубіжної соціології. У вузькому значенні девіантність означає незначні проступки, ті, що не попадають під статтю кримінального кодексу. Девінтність у широкому розумінні визначається як поведінкові відхилення, а вузьке значення цього терміну зберігається для визначення незначних відхилень, тобто власне девіацій [4, с.447]. З огляду на зміст поняття « девіантна поведінка» доцільним є застосування його у широкому розумінні.

Так, поняття « девіантна поведінка» має декілька трактувань, які в загальному відображають порушення індивідом суспільних правових і моральних норм. У самому змісті поняття „ девіантна поведінка” акцентується: а) на аморальності й асоціальності вчинку; б) на наявності суспільних вимог до стандартів поведінки; в) на присутності процесу соціальної дезадаптації та дезорганізації індивіда. Ці твердження базуються на тлумаченнях поняття „ девіантна поведінка” у працях багатьох вчених: Оржеховської В.М.: «це поведінка з відхиленнями від прийнятих у даному суспільстві соціально-психологічних і моральних норм» [8, с.17]; Дахно Р.: «це стійкий вид поведінки людини, що має відхилення від найбільш важливих соціальних норм суспільства у певний час та завдає реальної шкоди суспільству і самій людині, що її проявляє, і супроводжується її соціальною дезадапацією » [3, с.12]; Казаринової Н.В., Филатової О.Г., Хренова А.Е.: «невідповідність тих або інших проступків, тієї або іншої соціальної діяльності прийнятим нормам» [5, с.184]; Петришина Г.Р.: «це система дій і вчинків людей, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки» [9, С.189].

Таким чином, поняття «поведінка з відхиленнями» або « девіантна поведінка» у широкому її тлумаченні - збірний термін, яким охоплюється широке коло девіацій . У більшості авторів з досліджуваної проблеми ці поняття ідентифікуються. І, як свідчать наведені визначення, між ними немає суттєвих відмінностей.

Викладене вище дає змогу зробити ряд висновків.

1. Суспільні основи розвитку індивіда забезпечуються системою соціальних норм, цінностей, настанов, виховання, контролю. Успішна соціалізація індивіда проходить за умови прийняття та інтерпретації загальних суспільних вимог у внутрішній стан, що становить основу моральних і правових переконань індивіда. У такому випадку соціальні цінності стають для нього ціннісними орієнтаціями. Вони загалом утворюють основу соціальної відповідальності.

2. Неприйняття індивідом вимог щодо необхідності дотримання суспільних норм породжує асоціальну поведінку. Особливості соціальних відхилень, девіацій стосуються поведінкового функціонування індивідів у суспільстві, тому соціально неодобрювані вчинки у їх поведінці отримали назву „поведінкових відхилень” або „поведінки з відхиленнями”. Тому, розглядаючи соціальні відхилення, стосовно конкретного індивіда доцільніше застосовувати поняття „поведінкові відхилення” або „відхилення у поведінці”. Ці поняття відображають сутність девіантної поведінки у широкому розумінні цього слова.

3. Соціалізація індивіда у контексті вимог суспільних стандартів поведінки перебуває у прямій залежності від їх дотримання. У протилежному випадку констатується факт поведінкових відхилень або девіантної поведінки.

Література:

1. Гурлєва Т.Г. Діагностика та корекція відповідальності у підлітків // Практична психологія та соціальна робота. – 1999. - №5. – С.5-11.

2. Гурлєва Т.С. Розвиток автономної відповідальності у підлітка // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. - №9. – С.64-69.

3. Дахно Р. Девіантна поведінка учнів загальноосвітніх навчально-виховних закладів як психолого-педагогічна проблема // Рідна школа. - 2005. - №11. – С.10-13.

4. Добреньков В.И., Кравченко А.И. Социология : В 3 т. - Т.3: Социальные институты и процессы . – М.: ИНФРА-М, 2000. – 520 с.

5. Казаринова Н.В., Филатова О.Г., Хренов А.Е. Социология Учебник для вузов / Под общ . ред . Г.С. Батыгина . – М.: NOTA BENE, 2000. – 272 С.

6. Лавриченко Н. Категорії «соціальність», «духовність» і «моральність» в сучасній педагогічній науці // Шлях освіти. – К., 2003. - №1. – С.7-11.

7. Олиференко Л.Я., Шульга Т.И., Дементьева И.Ф. Социально-педагогическая поддержка детей группы риска: Учеб . пособие для студ . высш . пед . учеб . заведений. – М.: Издательский центр “ Академия ”, 2002. - 256 с.

8. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітні: Навчально-методичний посібник – К.: ВіАН , 1996. – 352 с.

9. Петришин Г.Р. Соціологія: Навч . посібник. – Тернопіль, 2006. – 299 с.

10. Стурова М.П., Силенков В.И. Девиантное поведение несовершеннолетних как педагогическая проблема // Педагогика . – 1999. - №7. – С.38-41.

11. Тагирова Г.С. Психолого-педагогическая коррекционная работа с трудными родростками . -Педагогическое общество России , 2003. - 128 с.

12. Трус И. Школьники с девиантным поведением : особенности воспитания // Воспитание школьников . – 2002. - №7. – С.44-46.

13. Циба В.Т. Соціологія особистості: системний підхід (соціально-психологічний аналіз): Навч . посібник. – К.: МАУП, 2000. – 152 с.

14. Чупров В.И., Зубок Ю.А., Уильямс К. Молодежь в обществе риска; Ин-т соц.-полит.исслед . – 2-е изд . – М.: Наука, 2003. – 230 с.

15. Шандрук С. Формування ціннісних орієнтацій молоді та її соціалізація засобами масової інформації // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного Університету: Педагогічні науки. – Кіровоград, 2001. – Вип.38. – С.169-174.

16. Яковлев А.М. Социальная структура общества : Учебник . – М.: Экзамен , 2003. – 384 с.