WEB-ресурс научно-практических конференций

Мізіна Т.О.

Бердянський університет менеджменту і бізнесу

Проблеми захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності

Актуальність даної теми зумовлюється тим, що, незважаючи на інтенсивний і в цілому прогресивний розвиток законодавства, що регулює діяльність господарюючих суб’єктів, необхідно констатувати: на сьогоднішній день існує безліч відносин у сфері підприємництва, які зовсім не врегульовані законом, або його регулятивний вплив є досить слабким через велику кількість підзаконних нормативно-правових актів. Невиправдана часта зміна законодавства викликана його невисоким рівнем, неправильним співвідношенням законів і підзаконних актів, відсутністю гнучкості і належного регулятивного потенціалу.

Мета статті: проаналізувати законодавство у сфері підприємницької діяльності щодо захисту прав суб’єктів господарювання, акцентувати увагу на проблемних питаннях, що виникають у контексті удосконалення законодавчої бази і примусового виконання рішення суду.

Однією з найбільш поширених в судовій практиці категорій спорів про визнання недійсними актів державних органів ненормативного характеру є визнання недійсними актів державної податкової служби.

Для захисту прав і інтересів суб’єктів підприємницької діяльності своєчасним і цінним є роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України з приводу того, що відносини, які виникають між суб’єктами підприємницької діяльності і державною податковою інспекцією у зв’язку зі здійсненням ними своїх контролюючих функцій відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні», не є цивільно-правовими.

Аналізуючи практику вирішення господарських спорів необхідно відмітити, що захист суб’єктів підприємницької діяльності залежить від багатьох складових. Так виконання завдань господарського судочинства і його ефективність в повній мірі залежить від якісного оформлення матеріалів позивачем, вірного визначення об’єкту спору, правильного застосування судами норм матеріального і процесуального права при розгляді справи.

На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися у відповідності до Закону України від 11.09.2003р. «Про заходи державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства відіграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:

- виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві;

- узагальнюють практику розгляду господарських справ.

Низький рівень правової культури окремих суб’єктів підприємницької діяльності і недосконалість чинного законодавства призводить до того, що захист їхніх прав згідно зі ст. 1 ГПК стає проблематичним у зв’язку з неможливістю виконання ст. 56 ГПК.

Вище вказана стаття ГПК зобов’язує позивача при пред’явленні позову направити сторонам копії позовної заяви і додані до неї документи, якщо такі відсутні у сторін.

Справа в тому, що дотримання вимог ст. 56 ГПК досить часто залежить від правової культури суб’єктів підприємницької діяльності, особливо фізичних осіб-підприємців, які з різних причин відмовляються одержувати копії позовної заяви, підписувати акти звірок взаємних розрахунків і така поведінка відповідача не дає можливості позивачу належним чином захистити свої інтереси.

Навмисне ухилення відповідача від одержання позовної заяви практично унеможливлює звертання позивача до суду за захистом своїх прав, так як при порушенні ст. 56 ГПК господарський суд повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Тому існує гостра необхідність в удосконаленні юридичного механізму виконання на практиці вимог ст. 56 ГПК.

Ще однією проблемою є забезпечення позову. Згідно ст. 66 ГПК господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії справи, якщо неприйняття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. В нормі ГПК вказано, що це право суду, а не обов’язок і суди на жаль не поспішають використати це право, що призводить до негативних наслідків для позивача.

Позивачі досить часто звертаються до суду з проханням про забезпечення позову, так як добре знають, як важко, а іноді і неможливо добитись виконання рішення, але суд досить рідко в своїй практиці використовують надане їм право. В зв’язку з чим позивачу залишається тільки тішити себе тим, що він виграв справу в суді. При такому положенні справ важко говорити про судовий захист, як такий, так як він існує тільки в рішенні суду, яке неможливо виконати в реальному житті.

Особливо часто відмовляють позивачу в забезпечені позову господарські суди, що навіть при позитивному рішенні суду призводить до збитків позивача.

Необхідно звернути увагу на загальну концепцію діяльності суду та державної виконавчої служби через призму поняття „правозахисна діяльність” з урахуванням повноважень державного виконавця і правових властивостей судового рішення. Так діяльність суду закінчується на етапі оголошення рішення і після набрання законної сили воно одержує таку властивість, як загальнообов’язковість, що гарантується ст. 124 Конституції України, тобто в законодавчому плані ця концепція повністю знайшла підтвердження, але, як показує практика, дуже часто задоволення позову це тільки незначна частина того шляху, який повинен пройти позивач, а на даному етапі стягувач, адже загальнообов’язковість деяких судових рішень повною мірою втрачає свої властивості, оскільки залежить від волевиявлення стягувача і боржника [2].

Відносно проблем у виконанні рішень господарських судів, не зважаючи на те, що державна виконавча служба це установа, вказівки якої носять обов’язковий, імперативний характер, вона не є силовою структурою і „вибивання боргів” в перелік її повноважень не входить. Тому, існує потреба не тільки визначення характеру і змісту функції державної виконавчої служби, а й проведення правового зв’язку між функціональними обов’язками державного виконавця та його статусом. Тому подальше реформування судової системи та діяльності органів державної виконавчої служби сприятиме повній реалізації ст. 124 Конституції України, що дозволить не тільки захистити права суб’єктів підприємницької діяльності, а й позитивно відіб’ється на авторитеті держави.

Література:

1. Лобанцев С. Виконання рішень – головний критерій дієвості влади//Право України.- 2002. - №12. – С. 90.

2. Господарський процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. - 2-ге вид., допов. та перероб. – Х.: Консум, 2002.

3. Фуреа С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні: Навч. посібник. – К.,2002. – С.178.

4. Штефан М.Й., Омельченко М.П., Штефан С.М. Виконання судових рішень. – К., 2001. – С. 66.