WEB-ресурс научно-практических конференций

Олейнікова Ю.Ю.

Феодосійська фінансово-економічна академія Київського університету ринкових відносин

Умови реалізації права громадян України в будь-який час повернутися в Україну

Право на повернення в Україну знайшло своє належне закріплення в Україні лише після проголошення її незалежності. Частина друга статті 33 Конституції України, закріплює, що громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. Порядок здійснення права громадян України в будь-який час повернутися в Україну, детально регламентуються Законом України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України” від 21 січня 1994 року (далі – Закон).

І хоча на конституційному та законодавчому рівні визначено це право, проте до останнього часу в науці не створено теоретичних засад застосування права на повернення, тобто в національній юридичній літературі цьому праву та його складовим дана тільки загальна характеристика.

Значний доробок у вивчення питання про право громадян України на повернення в Україну у тому числі і про умови реалізації права на повернення внесли, зокрема, такі учені-юристи, як С.П. Бритченко , С.Б. Чехович , М.І. Хавронюк , О.Ф. Динько та інші.

Слід зазначити, що необхідною умовою для реалізації права на повернення в Україну є наявність в особи належних документів, які закріплені статтею 2 Закону, документами, що дають право на в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка.

В угодах про безвізові поїздки громадян, укладених Україною, переліки документів, що підтверджують право громадян України повернутися до неї, не є однаковими. Зокрема, у Додатку до Угоди між Урядом України та Урядом Республіка Вірменія про безвізові поїздки громадян цей перелік значно коротший, ніж в Угоді з Російською Федерацією.

Однак у деяких випадках паспорт громадянина України для виїзду за кордон і проїзний документ дитини має видаватися за кордоном.

Правила оформлення та видачі консульськими установами України паспортів громадян України для виїзду за кордон, посвідчень на повернення в Україну громадян України та проїзних документів дитини, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України від 1 липня 1997 р. № 93-сд (далі – Правила) суттєво розширили перелік категорій осіб, яким може видаватися за кордоном паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Разом з тим, мали бути внесені відповідні зміни і в Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Указом Президента України від 28 жовтня 1993 р. № 491 (далі – Положення), але до цього часу цього не відбулося.

У статті 2 Закону передбачається видача особі, яка втратила документи за кордоном, посвідчення особи на повернення в Україну.

Відповідно до п. 1 Положення, посвідчення особи на повернення в Україну є документом, що дає право громадянину України, який постійно проживає в Україні, на в’їзд в Україну у разі втрати або псування під час перебування за кордоном паспорта громадянина України для виїзду за кордон (проїзного документа дитини, дипломатичного паспорта, службового паспорта, посвідчення особи моряка).

Однак наведене положення викликає зауваження. Як уже зазначалося, переліки документів, з якими громадянин України може виїхати за кордон, передбачаються не лише Законом, а й міжнародними угодами України про безвізові поїздки громадян. У Положенні перераховані не всі ці документи. На нашу думку, доцільніше замість переліку документів записати „документа, який відповідно до чинного законодавства України підтверджує право громадянина України на повернення до неї”.

Викликає кілька зауважень п. 3.3. Правил. Одне з них стосується назви втрачених документів і є аналогічним зауваженню до Положення про посвідчення особи на повернення в Україну, оскільки особа може втратити не закордонний паспорт, а інший документ, що відповідно до чинного законодавства України підтверджує право громадянина України на повернення до неї. Крім того, у Правилах йдеться лише про втрату документів, а в Положенні – і про їх псування. Нарешті, у Правилах документ, що видається, названо „посвідченням на повернення в Україну”, в Законі і Положенні йдеться про „посвідчення особи на повернення в Україну”, а в додатках до угод між Урядом України та Урядом Республіка Вірменія і між Урядом України та Урядом Російської Федерації про безвізові поїздки громадян – про „ свідотство на повернення в Україну”.

Подібні юридичні колізії заважають нормальній роботі правової системи, створюють незручності у правозастосовчій діяльності. Наведені положення нормативно-правових актів повинні бути приведені у відповідність один до одного шляхом унесення до них необхідних змін [1].

Таким чином, зміст законодавства про право на повернення в Україну потребує певного вдосконалення, оскільки неповністю відповідає потребам українського суспільства на сучасному етапі його розвитку. Певною мірою це пов'язано з тим, що законодавство про право на повернення в Україну як необхідний правовий інститут демократичної держави було сформоване у стислий термін в умовах відсутності належного досвіду нормотворчої діяльності в цій сфері.

Література:

1. Бритченко С.П., Чехович С.Б. Науково-практичний коментар Закону України „Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”. – К.: Алерта , 2005. – 164 с.