WEB-ресурс научно-практических конференций

Ющенко О.О.

Верховна Рада України

Форми участі громадян у законотворчому процесі України та форми безпосередньої демократії: спільні риси та відмінності

Поняття «участь громадян у законотворчому процесі» комплексно не досліджувалося вітчизняними вченими. Водночас, у юридичній літературі написано чимало праць, присвячених окремим формам такої участі, які у переважній більшості випадків розглядаються в якості форм безпосередньої демократії.

Проте, зазначені поняття не є тотожними, хоча й мають багато спільного.

Серед вітчизняних вчених, які досліджували форми безпосередньої демократії слід виділити Ставнійчук М.І., Погорілка В.Ф., Федоренка В.Л., Тоція В.Я., Руду Н.І., Тодику Ю.М. та ін.

Проаналізувавши позиції різних авторів з цього питання, можна сформулювати основні ознаки безпосередньої демократії, а саме:

1) безпосередня демократія здійснюється шляхом прямого волевиявлення народу;

2) предметом безпосередньої демократії є участь у формуванні, прийнятті, реалізації найважливіших державних рішень, а також контроль за виконанням державних рішень;

3) основними формами безпосередньої демократії є вибори та референдум.

Участь громадян у законотворчому процесі, як і безпосередня демократія, може передбачати реалізацію народом своєї влади шляхом прямого волевиявлення. Насамперед, коли мова йде про прийняття законів шляхом референдуму. Можливість такого прийняття закріплена в Розділі ІІІ та статті 156 Конституції України.

Проте, слід зауважити, що предметом референдуму як форми участі у законотворчому процесі є виключно закон. Натомість, предмет референдуму як форми безпосередньої демократії є значно ширшим і не обмежується лише прийняттям закону. Ним може бути будь-яке рішення, крім тих, розгляд яких на референдумі заборонено чинним законодавством.

Це в свою чергу означає, що форми безпосередньої демократії, предметом яких не є закон, не можуть входити до системи форм участі у законотворчому процесі. У зв’язку з цим поза межами участі громадян у законотворчому процесі залишається, наприклад, така основна форма безпосередньої демократії як вибори.

Разом з тим, форми участі громадян у законотворчому процесі України, які не містять безпосереднього волевиявлення громадян, зокрема звернення до вищого законодавчого органу із законодавчою пропозицією та участь громадян в обговоренні законопроекту, організованому суб’єктом законодавчої ініціативи, не можна відносити до форм безпосередньої демократії. Такі інститути мають рекомендаційний характер, виражають фахову думку та сукупність інтересів окремих громадян і соціальних груп і в західній літературі розглядаються як «deliberative democracy».

Сутність такої демократії полягає у створенні можливостей та наданні прав громадянам брати участь у здійсненні державної влади, в тому числі у законотворчому процесі. При чому ця участь виражається не в самостійному прийнятті громадянами відповідних рішень, як це відбувається за безпосередньої демократії, а в наданні державним органам певних рекомендацій, вираженні своєї власної думки тощо.

У зв’язку з цим, ми вважаємо, що форми участі громадян у законотворчому процесі, які не є формами безпосередньої демократії, слід віднести до інститутів «деліберативної демократії».

Як висновок зазначимо, що:

1. Форми участі громадян у законотворчому процесі, які передбачають безпосереднє волевиявлення громадян, є формами безпосередньої демократії.

2. Форми безпосередньої демократії, предметом яких не є закон, не можна відносити до форм участі громадян у законотворчому процесі України.

3. Форми участі громадян у законотворчому процесі, які не передбачають безпосереднього волевиявлення громадян, є інститутами «деліберативної демократії».

Література:

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІV від 08.12.2004, ВВР, 2005, № 2, ст. 44). – Х.: Фоліо, 2007. – С. 51-53, 148.

2. Погорілко В.Ф., Ставнійчук М.І., Руда Н.І. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії та практики. – К., 2001.

3. Ставнійчук М.І. Законодавство про вибори народних депутатів України: проблеми теорії і практики: Дис. канд... юрид. наук: 12.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 1999.

4. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-ї річниці незалежності України/ За ред. В.Ф. Погорілка. – К., 2001. – С. 95-96.

5. Российская юридическая инциклопедия / Гл. ред. А.Я. Сухарев. - М., 1999. - С. 588.

6. Jay Bregman. Theoretical Frameworks of Deliberative Democracy. Working Draft.2000. -http://cyber.law.harvard.edu/projects/deliberation/theory