WEB-ресурс научно-практических конференций

Знаменський І.О.

Академія муніципального управління

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ІННОВАЦІЙ

Досвід економічного розвитку підтверджує, що розширене відтворення здійснюється завдяки інноваціям. Вони сприяють модернізації та структурній перебудові економіки країни, підвищенню її конкурентоспроможності, забезпеченню стійкого економічного зростання, зменшенню безробіття та підвищенню добробуту народу. Тому і проблеми інновацій завжди привертали увагу багатьох економістів, що знайшло відображення в багатьох наукових працях. Разом з тим існує потреба у подальшому дослідженні інновацій, оскільки на сучасному етапі економічного розвитку особливої гостроти набуває проблема обмеженості енергетичних ресурсів, подолання технологічного відставання, забезпечення економічної безпеки, – все це вказує на актуальність даної теми і визначає зміст цієї доповіді.

…Саме слово “інновація” походить від латинського “інноваре” (“відновлення”, “оновлення”). Англійське слово та поняття “іnnovation” відповідає нашому ”введення нового” чи “введення новацій”. Тобто практичне використання новації з моменту її виробництва та розповсюдження у якості нових продуктів або послуг є нововведенням (інновацією). Під новацією розуміється новий порядок, новий звичай, новий метод, винахід, нове явище (відкриття).

В умовах ринкової економіки методологія системного опису інновацій ґрунтується на міжнародних стандартах. Базою для міжнародного зіставлення показників науки та техніки, аналізу їх організації та фінансування, науково-технічної політики слугує Керівництво Фраскаті “Пропонована стандартна практика для обстежень, досліджень та експериментальних розробок”. Перші рекомендації прийняті у м. Фраскаті (Італія) у 1963 р. У межах організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) була створена група національних експертів, яка підготувала ці офіційні рекомендації за показниками науки і техніки. У зв’язку зі змінами в стратегії науково-технічної політики на національному та міжнародному рівнях; накопиченням практичного досвіду в країнах, що входять до ОЕСР; переглядом міжнародних статистичних стандартів – положення Керівництва Фраскаті періодично уточнюються. 5-та, остання, редакція цих положень прийнята в 1993 році. Пропозиції ОЕСР щодо збирання даних у галузі технологічних інновацій були затверджені в Осло в 1992 р. та отримали назву “Керівництво Осло”. “Керівництво Осло” було прийнято країнами Північної Європи за сприяння Фонду розвитку промисловості як посібник для збирання даних про технологічні інновації, оскільки дослідження ОЕСР 20 проектів з проблем інноваційної діяльності, проведені в 1990 р., довели суттєві розбіжності в меті, методах, визначеннях основних понять інноваційної діяльності. “Керівництво Осло” розроблено лише стосовно технологічних інновацій та охоплює нові продукти та процеси, а також їх значні технологічні зміни. Взагалі, у відповідності з міжнародними стандартами, під “інновацією” розуміється кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, який використовується в практичній діяльності або у новому підході до соціальних послуг.

Слід зазначити, що коли австрійський економіст Й. Шумпетер у 1939 р. у роботі “Кон’юнктурні цикли” уперше вжив термін “Інновація”, то під інноваціями він розумів “зміни з метою впровадження та використання нових видів споживчих товарів, нових виробничих та транспортних засобів, ринків та форм організації у виробництві [1, с.159]. Й. Шумпетер розглядав інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, створену підприємницьким духом; втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді виробу; нову функцію виробництва, що означає іншу якість засобів виробництва, яка досягається не шляхом дрібного поліпшення старого устаткування чи наявної організаційної схеми, а через введення нових засобів виробництва чи систем його організації. При цьому він розглядав інновації саме в динаміці, тобто як інноваційні процеси (виготовлення нового продукту, а не “новий продукт”; впровадження нового методу, а не “новий метод”; освоєння нового ринку; отримання нового джерела сировини; проведення реорганізації)

В сучасній літературі поширені два підходи щодо визначення поняття „інновація”: 1) статичний, де інновація виступає як „інновація-продукт”, коли вона представляється як результат інноваційного процесу у вигляді нової техніки (продукції), технології, нового методу, що впроваджується на ринку; 2) динамічний, де інновація виступає як „інновація-процес”, коли в динаміці розглядається процес, що охоплює дослідження, проектування, розроблення, організацію виробництва, комерціалізацію і поширення нових виробів, технологій, принципів замість існуючих.

На думку українських авторів Л.Антонюк, А.Поручника та В.Савчука [2, с.13] залежно від об’єкта і предмета дослідження інновації можна розглядати: як зміни (Й. Шумпетер, Ю.Яковець та інші); як процес (Д.Тідд, Д.Бессант, К.Павітт, Б.Твісс, Б.Санто, українські економісти І.Школа, І.Будникевич, О.Лапко, Д.Черваньов, Л.Нейкова та ін.); як результат (Х.Рігс, В.Хіппель, Р.Фатхутдінов, С.Покропивний). Крім того, можна виділити два підходи до визначення інновацій: вузький і широкий. Згідно з першим інновація ототожнюється з новою технікою, технологією, промисловим виробництвом (Б.Твісс, Б. Санто, Ю. Яковець, В.Хіппель, Х.Рігс та ін.). У широкому розумінні інновації розглядаються як прибуткове використання ідей, винаходів у вигляді нових продуктів, послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного характеру (М.Портер, П.Друкер, Д.Тідд, Д.Бессант, К.Павітт, Ю.Морозов та ін.). Отже, інновації можна трактувати в трьох аспектах: інновація в широкому значенні – як будь-яка зміна, що підвищує конкурентоспроможність суб’єктів господарювання; інновація у вузькому значенні – як процес трансформації наукових досягнень у виробництво; інновація, яка впроваджена в господарську практику.

Інші українські автори – Н.Чухрай та Р.Патора [3, с.27] виділяють такі трактування поняття „інновація”: 1) етимологічне – П.Друкер: „інновація – мистецтво надання ресурсам нових можливостей для створення цінностей”; 2) комерційне: Б.Твісс ототожнював нововведення з інновацією: „нововведення – застосування, тобто процес, у якому дослідження або ідея набувають економічного змісту; науково-технічні інновації – це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їх комерційної реалізації для задоволення відповідних потреб споживачів на ринку; 3) функціональне: інновація – це також зміна в процесах (старі товари виготовляються новими способами). Ю.Бажал: „Інновація як економічна категорія – нова функція виробництва”; це зміна технології виробництва; стрибок від старої виробничої функції до нової [4, с.2]; 4) статичне: Рекомендації Фраскаті (1993) та „Методика збирання даних щодо технологічних інновацій” (1992) в Осло: „інновація – це кінцевий результат інноваційної діяльності, що знайшов втілення у вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, що використовується в практичній діяльності або в новому підході до соціальних послуг; 5) процесне – О.Лапко: „інновація це „інноваційний процес”, інноваціювання, отже, інновація – комплексний процес, котрий включає в себе створення, розробку, доведення до комерційного використання і розповсюдження нового технологічного або якогось іншого рішення (новації), що задовольняє певну потребу [5, с.38]; 6) з точки зору конкурентної переваги – перше видання української економічної енциклопедії: „інновація – це новий підхід до конструювання виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор та його компанія здобувають перевагу над конкурентами”. [6, с.656].

На нашу думку, є всі підстави не протиставляти статистичний та динамічний підходи, а розглядати інновацію і як одиничний акт, і як процес, бо кожний підхід має свій сенс у розумінні сутності інновацій як особливого явища відтворювального процесу. Отже, можна запропонувати таке визначення поняття „інновації”: інновація як одиничний акт: будь-який впроваджений новий продукт (послуга) або продукт з новими якостями, новий засіб його виробництва, освоєння нових джерел сировини, нових ринків збуту, нові організаційно-технічні, управлінські, соціально-економічні рішення виробничого, фінансового, комерційного і т.д. характеру; інновація як процес: суспільний техніко-економічний процес, що охоплює дослідження, проектування, розроблення, організацію виробництва, комерціалізацію та поширення нового продукту, процесу або системи. При цьому метою інновації (і як одиничного акту, і як процесу) має бути спрямованість на забезпечення суспільного прогресу, економію витрат, підвищення рівня ефективності, рентабельності виробництва, вдосконалення економічних, правових та соціальних відносин в галузі науки, культури, освіти та інших сферах діяльності суспільства.

Література:

1. Шумпетер Й. Теория экономического развития. – М.: Прогрес,1982. – 455 с.

2. Антонюк Л. , Поручник А., Савчук В. І нновац ії: теорія, механізм розробки та комерціалізації. – К.: КНЕУ, 2001. – 394 с.

3. Чухрай Н., Патора Р. Інновації і логістика товарів. – Львів: Львівська політехніка, 2001. – 262 с.

4. Бажал Ю. Інвестиційні ресурси економічного зростання // Стратегія економічного розвитку України. – К., 2000.

5. Лапко О. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. – К.. 1999. –253 с.

6. Економічна енциклопедія. – Т. 1 / Під ред. В.Мочерного. – К.–Тернопіль: Академія народного господарства, 2000. – 864 с.