WEB-ресурс научно-практических конференций

Корецький П.А.

Національний технічний університет "Харківський полiтехнiчний інститут"

інвестиції та економічне зростання в США

Проблема економічного зростання відноситься до найбільш фундаментальних в економічній науці. Вона розробляється вже фактично з часів Адама Сміта і торкається найбільш принципових питань світогляду окремих економічних шкіл. Найбільш впливовими серед них на сьогодні є неокласична та неокейнсіанська. Однак детальний розгляд основних їх принципів та розходження виходить далеко за межи даної роботи. Тому ми дуже стисло зупинимось на трактуванні ними ролі і місця інвестиції з точки зору теорії економічного зростання.

Але спочатку вважаємо за необхідно відмітити, що одним з перших хто поставив питання інвестиції та економічного зростання в чіткому взаємозв’язку з інвестиціями був видатний наш співвітчизник М.І. Туган-Барановський. У 1894 році вийшла в світ перше його видання наукового дослідження «Періодичні промислові кризи» [ [1] ]. В даній роботі було висунуто припущення, що причиною процвітання є збільшення величини інвестиції відносно нормального рівня збережень. Е. Хансен відмічав з цього приводу, що «Ці ідеї знаменують собою повний переворот в теорії» [ [2] , с.371]. Як зазначають М.Чумаченко і Л. Горкіна, в цій праці М.І.Туган-Барановський першим у світовій науці використав перспективний макроекономічний підхід К.Маркса щодо рушійних сил розвитку капіталістичної економіки і заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, дав могутній імпульс до позитивної розробки проблем економічної динаміки. Один з його послідовників, видатний представник історичної школи Артур Шпітгофф вважав М.І.Туган-Барановського першим сучасним дослідником проблем економічного циклу [ [3] ]. Тож не даремно зазначена праця М.І.Туган-Барановського увійшла до „золотого фонду” світової економічної науки [ [4] ].

Сьогодні вже майже ні в кого з економістів немає сумніву в тому що саме інвестиційна активність в значній мірі пов’язана з темпи економічного зростання. Однак суттєві розбіжності існують в погляді на те, що саме визначає обсяг інвестиції. Прихильники неокласичної школи вважають, що збереження визначають інвестиції. Це пояснюється тим, що самі збереження залежать від величини ставки відсотка, який, в свою чергу, визначається рівнем попиту і пропозиції на капітал.

Одне з провідних місць в розробці даної проблеми сьогодні належить Чикагській економічній школи. Її формування в значній мірі пов’язується з ім’ям Нобелевського лауреата М.Фрідмана. Його погляди на зв’язок між інвестиціями та економічним зростанням (циклом) в найбільш стислому вигляді були викладені в спільній праці з А. Шварцем “Гроші та ділові цикли” [ [5] ]. У даній роботі автори, проаналізувавши динаміку зміни головних грошових агрегатів та макроекономічних показників в США за досить тривалий час (1867-1960 рр.), прийшли до висновку, що монетарний та відповідно інвестиційний цикл попереджає загально економічний і тісним чином з ним пов’язаний: “.. якщо сталі відношення між грошима і доходом не є простим співпадінням, то вони повинні відображати імпульси, що йдуть від грошей до бізнесу” [1, с.48]. Крім того, автори, відхиляючи кейнсіанський підхід до пояснення економічних циклів, стверджували, що хоча інвестиції в період економічних криз і зменшуються, але не різко і не можуть пояснити загального спаду. Таким чином, причину коливання доходів слід шукати в зміні грошових агрегатів та фіскальній політиці держави. Механізм цього впливу базується, в першу чергу, на дії мультиплікатора “гроші-дохід”. Тобто, з точки зору М.Фрідмана, навіть незначна зміна грошових коштів може трансформуватися в досить значні коливання національного доходу [ [6] ]. Цей стислий і поверхневий виклад основних положень даної теорії не відображає всіх нюансів щодо пояснення ділового циклу.

Позиція прихильників кейнсіанського напрямку прямо протилежна: інвестиції визначають збереження. Дана позиція вперше була обґрунтована в роботі самого Д. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» [ [7] ]. Вона зводиться до того, що збереження залежать від рівня доходу, з зростанням якого прихильність до споживання зменшується, а прихильність до збереження зростає. У свою чергу, величина самого доходу залежить від рівня інвестиції. Відтак ми маємо ситуацію, коли суб’єкти ринку повинні приймати рішення про рівень збереження у відповідності з очікуваними інвестиціями.

Кейнсіанський підхід щодо пояснення економічного циклу відводить грошам іншу роль у його формуванні. Сам Д. Кейнс пов’язував цикл з коливаннями граничної ефективності капіталу “.. найкраще розглядати економічний цикл як явище, викликане циклічними змінами граничної ефективності капіталу” [ [8] , с. 289]. Кількість грошей при цьому впливає на зміну відсоткової ставки. Остання, у свою чергу, призводила до зміні обсягу інвестицій, а відтак і їх граничної ефективності. Однак Д. Кейнс, на думку американського економіста А. Лейохувуда, допускав можливість розриву даного ланцюга в ланці “гроші-процент” через нееластичність останнього відносно пропозиції грошей і в ланці “процент-інвестиції” у випадку нееластичності останніх щодо відсотка [3, с. 194].

Порівняльний аналіз обґрунтованості й практичних можливостей теорії монетаристів і Кейса здійснюється і в теперішній час [ [9] ]. Ми не мали на меті вирішити таке завдання, оскільки це предмет окремого масштабного дослідження. У даному випадку зусилля були спрямовані на те, щоб на конкретних матеріалах з’ясувати в якій мірі “спрацьовують” постулати теорії, прибічники якої пов’язують циклічні коливання економіки із змінами головних монетарних агрегатів.

Слід звернути увагу ще на одну принципову відмінність неокласичної та неокейнсіанської школи в досліджуємому питанні. У відповідності до першої з них всі збереження повинні автоматично (в разі якщо держава не втручається в ринковий механізм) перетворюватись в інвестиції. Позиція неокейнсіанців полягає в тому, що рівень трансформації збережень в інвестиції залежить від очікуваного прибутку та переваги ліквідності, яка визначається ставкою відсотка. Таким чином, ми маємо ситуація коли очікування підприємців відносно прибутку є одним з вирішальних факторів інвестиції. В разі якщо вони не виправдались, то буде зростати переваги ліквідності, а рівень інвестиції зменшуватись.

Викладене нами теоретичні підґрунтя, таким чином зводиться до розгляду взаємозв’язку трьох головних показників: валового внутрішнього продукту, інвестицій та збережень. Ми вирішили проаналізувати взаємозалежність цих показників на прикладі США. Це обумовлено тим, що ця країна є найбільш класичним прикладом капіталістичного господарювання і на відміну від європейських країн та Японії не зазначала значних втрат у Другій світовій війні.

Почнемо розгляд з аналізу динаміка зміни валового внутрішнього продукту у відсотках за 1947-2008 роки в розрізі квартальних даних (рис. 1) [ [10] ]. На даному рисунку наводиться динаміка зміни валового внутрішнього продукту у відсотках. При цьому трикутниками позначені дати максимумів, а прямокутниками мінімумів відповідних циклів, які констатуються Національним бюро економічних досліджень [ [11] ]. Дати відповідних максимумів припали на: ІV.1948, ІІ.1953, ІІІ.1957, ІІ.1960, ІV.1969, ІV.1973, І.1980, ІІІ.1981, ІІІ.1990, І.2001. Мінімуми економічних циклів мали місце: ІV.1949, ІІ.1954, ІІ.1958, І.1961, ІV.1970, І.1975, ІІІ.1980, ІV.1982, І.1991, ІV.2001. Нами також добавлено останній мінімум який припадає на четвертий квартал 2008 року, хоча офіційно його поки що не визнано, однак фактично він мав місце бо валовий внутрішній продукт скорочувався вже на протязі двох кварталів. Вказані дати далеко не завжди співпадають з відповідними максимумами і мінімумами ВВП. Це обумовлюється тим, що їх констатація здійснюється по групі різних показників, які можуть мати свою довжину циклів, яка буде не співпадати з циклами самого ВВП [ [12] ]. Крім того Національне бюро економічних досліджень констатує лише найбільш чітко виражені цикли, коли економічна рецесія триває два і більше кварталу. Періоди «охолодження» економіки, відповідно залишаються поза межами. В цілому наведений динамічний ряд складається з 246 періодів (кварталів).

Наступний етап був пов’язаний з аналізом взаємозв’язку інвестиції та ВВП, а також інвестицій і збережень. Розпочнемо саме з останньої проблеми. Виявилось, що в парі збереження-інвестиції дуже важко виявити, що реально визначає ці величини. Коефіцієнт парної кореляції між ним був на рівні 0,945. Це свідчить про фактично прямий взаємозв’язок. Теоретичні розбіжності по даному питанню нами були викладені вище. Тому нами були вирішено зупинитись на констатації встановленого факту і не поглиблювати дану «вічну» проблему далі.

Відносно пари ВВП-інвестиції ситуація виявилась дещо іншою. Але спочатку було вирішено абсолютні їх показники перевести в ланцюгові індекси, Це дало змогу зробити дані більш придатними для візуального відображення (рис. 2). Розглядаючи ці динамічні ряди можна відмітити, що, по-перше, динамічний ряд зміни величини інвестицій має значно більшу варіацію ніж ВВП. Це підтверджується і величинами їх стандартних відхилень, які були відповідно рівні 4,4% та 1,1%. По-друге, як і можна було передбачити рівень інвестиції впливає на збільшення доходів. Цей факт можна встановити і з допомогою візуального аналізу графіку, але статистично його підтверджує значення коефіцієнта кореляції нарівні 0,751. Ця величина дає простір для маневру і висування різних теорії та припущень, що фактично і відбувається в сьогоднішній економічні науці.

Проведене дослідження дало змогу відмітити наступні моменти. По-перше, теоретичні підходи в сьогоднішній економічній науці на роль інвестиції в економічні динаміці суттєво відрізняються в різних економічних школах. По-друге було виявлено тісний взаємозв’язок між величинами збережень та інвестиції, а також менш тісний між економічним зростанням та інвестиціями. По-третє, величина інвестиції має доволі суттєво варіацію в часі в залежності від поточної кон’юнктури. Ця варіація в чотири рази більша ніж варіація зміни валового внутрішнього продукту.

Література: