WEB-ресурс научно-практических конференций

Курильчик К.М.

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана

ПРОБЛЕМАТИЧНІСТЬ РОЗРОБКИ СУЧАСНИХ СТРАТЕГІЙ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

У контексті глобальних економічних процесів протягом останньої декади значно зросло розуміння необхідності розробки ефективних стратегій інноваційного розвитку регіонів для досягнення конкурентоспроможності національних економік. При цьому, варто зазначити, що країни мають дуже різноманітні програми локального та регіонального розвитку. Навіть в країнах ЄС ці стратегії варіюються від централізованих програм, які контролюються урядом, до нецентралізованих, сфокусованих на окремих містах та регіонах.

Стратегії регіонального інноваційного розвитку мають своєю метою сприяння технологічному та інноваційному розвитку регіону. Сам же підхід до розроблення регіональних стратегій розвитку наголошує на ключовій ролі регіонів як виду економічного та технологічного утворення, система трансферу технологій та інфраструктура знань якого є важливим вихідним положенням для стимулювання та сприяння інноваційній діяльності компаній, які знаходяться в його межах.

Однак, розробка ефективної регіональної інноваційної стратегії розвитку ускладнюється, перш за все, як не дивно, відсутністю єдиної думки щодо визначення самого поняття «регіону». Вживання терміну «регіон» у різних контекстах різними країнами та науковцями, а також існування багатьох типів регіональних інноваційних систем робить практично неможливим вироблення уніфікованих критеріїв для допомоги політикам та дослідникам.

Так, у документах ЮНІДО підкреслюється, що за якими б критеріями не визначали термін «регіон», він все ж таки є інтелектуальною концепцією, адже існує тільки відповідно до критеріїв, якими визначається. Найбільш поширеними з ними є:

- регіон не повинен мати визначеного розміру;

- він є гомогенним у плані специфічних характеристик та критеріїв;

- його можна відрізнити від сусідніх територій за певним набором лише йому притаманних характеристик;

- йому притаманна певна внутрішня єдність [ 4 ] .

Європейська Комісія у Довідковому керівництві до регіональної статистики (2004) , запропонувала визначення регіону як «земельної ділянки з більш-менш окресленими межами, які часто слугують в якості адміністративної одиниці меншої за державну» [3]. Одночасно регіони в межах та за межами країни можуть бути визначені відповідно до ряду характеристик: від адміністративних одиниць до спільних географічних, культурних чи соціально-економічних характеристик таких, як ландшафт, клімат, мова чи спільна історія. Компроміс між адміністративними одиницями та зазначеними вище характеристиками є найкращим для визначення регіонів [ 1 ] .

Межі регіонів не є фіксованими і можуть змінюватися. Одні регіони можуть виникати, інші, навпаки, зникати чи розширюватися, що ще більше ускладнює регіональний аналіз. Тому, наприклад, Євростатом у 1970 р. було розроблено трирівневу систему класифікації регіонів ЄС для полегшення їх аналізу, загального збору даних та оцінки регіональних змін (Nomenclature of Statistical Territorial Units (NUTS) 2004 р., змінено і доповнено в 2008 р.). Відповідно до класифікації, к ожна країна-член ЄС розділена на певну кількість регіонів (рівень 1), кожний з який має підрівні (рівень 2, відповідно рівень 2 має свої підрівні – рівень 3). Так, наприклад, Великобританія поділена на 12 рівнів та 37 підрівнів, які в свою чергу розділені на інші 133 підрівні. Ірландія, Франція, Італія мають лише один рівень, в той час як Німеччина - 16 підрівнів, а країни Балтії вважаються підрівнями Балтійського регіону. Такий підхід дає можливість розробляти регіональну стратегію для регіонів з населенням від 150 тис. до 7 млн. чоловік [ 5 ] .

До того ж з 1994 р. ЄС проводись масштабну програму підвищення інноваційної спроможності регіонів, – Платформа регіональної інноваційної стратегії (RIS platform), - в рамках якої на території ЄС діють 152 регіональні інноваційні стратегії. Основна мета програми - формування системи загальних принципів реалізації інноваційної політики ЄС на мезорівні з урахуванням специфічних рис та трендів розвитку окремих регіонів [ 2 ] .

Додаткові ускладнення створюють загальні помилки у ході розробки регіональних стратегій розвитку, серед яких:

- Регіональні стратегії розвитку часто включають широкий аналіз та опис регіону, а також його різноманітні характеристики, замість концентрації на основних з них, важливих для розробки стратегії.

- У деяких випадках бракує ступеню залучення учасників процесу інноваційного регіонального розвитку до розробки стратегії. Навіть у досить успішних випадках залучення учасників процесу, деякі групи, як наприклад, представники бізнес середовища, досить важко залучити до співпраці. Недостатні обізнаність, доступність та залучення означають, що стратегія не буде високоефективною.

- В стратегіях досить часто не визнають чи не адекватно оцінюють складні та проблематичні завдання та ризики існуючі в регіоні.

- Багато стратегій просто неспроможні пояснити, на чому базується стратегія та її відповідні заходи, що відображає недостатній зв'язок між аналізом та поставленими цілями регіональної стратегії розвитку.

- Часто стратегіям бракує чіткості у роз’ясненні механізмів та заходів їхнього впровадження. Крім того, часто не вистачає фінансових та інших ресурсів для втілення стратегії, що є свідченням неуваги до чіткого формулювання цілей та правильного розподілення заходів.

- Недостатня увага до показників та рамок контролю впровадження регіональної стратегії та покладання переважно на прості, кількісні показники, які, як правило, є неповністю допрацьовані [ 1 ] .

Отже, формування конкурентоспроможних регіональних інноваційних систем та стратегій їх розвитку є важливою передумовою активізації процесу інтеграції національної економіки у глобальний інноваційний простір. У цьому контексті критичним є правильне розуміння основних понять, засад роботи з інноваційними регіонами та принципів функціонування подібних систем. Універсальну систему збору даних в регіонах, а також нові стратегії їх інноваційного розвитку запропоновано ЄС в рамках NUTS та платформи регіональної інноваційної стратегії. Дані заходи з виправленням наведених недоліків в процесі розроблення регіональних стратегій, включаючи правильне бачення подальшого розвитку того чи іншого регіону та чітко визначені пріоритети та цілі стратегії, а також врахування інтересів різних учасників цієї системи, сприятимуть створенню високоефективних інноваційних стратегій розвитку регіонів, а відповідно їхній подальшій конкурентоспроможності.

Література:

1. Brussels Best Practice Guidelines for Instruments of Regional Development and Spatial Planning in an Enlarged EU, Cardiff University, Brussels, 2005.

2. Innovation Europеenne. Mettre le Savoir en Pratique. – Spеcial Novembre, DG Entreprises et Industrie, Comission Europeеnne, 2006.

3. Reference Guide to European Regional Statistics, European Commission, 2004.

4. Strategies for Regional Innovation Systems: Learning Transfer and Applications, UNIDO 2003.

5. Офіційний сайт Євростату //epp.eurostat.ec.europa.eu