WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Басюркіна Н.Й.

Одеська національна академія харчових технологій

ЗАГРОЗИ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ СВІТОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Протягом усього періоду розвитку людства нестача продовольства з різноманітних причин неодноразово виникала в різних країнах, але не мала глобального характеру. Нині завдяки наполегливій праці багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених і міжнародних установ посилюється розуміння того, що продовольча проблема є складовою частиною всесвітньої економіки [1]. Існуючі підходи щодо вирішення продовольчої проблеми не відповідають сучасним вимогам розвитку людства, адаптації в умовах глобалізації політичного і економічного життя, збереження навколишнього природного середовища. Для створення ефективного механізму забезпечення продовольчої безпеки необхідні наукові дослідження її проблем і загроз в умовах світової глобалізації.

Проблеми продовольчої безпеки потрапили в поле зору представників вітчизняної економічної науки порівняно недавно. Чинником виникнення і постійного посилення уваги до цих проблем є трансформаційна криза української економіки, яка охопила всі сфери і стала суттєвою перешкодою на шляху забезпечення сталого розвитку економіки і суспільства. Перший звіт про стан продовольчої безпеки в Україні було оприлюднено в 2007 році, коли спостерігалося загроза нестачі рибопродуктів, фруктів, олії та інших продуктів. Згідно з методикою визначення індикаторів продовольчої безпеки, нормальною вважають ситуацію, коли частка імпортних продуктів не перевищує 30 %. Однак із загального обсягу спожитих у 2007 році рибопродуктів імпортні становили 71,1%, фруктів – 64 %, олії (через закупівлі пальмової олії для потреб харчової промисловості) – 56,5 % [2]. Частка імпорту в структурі споживання інших продуктових груп не перевищувала 5 %, за винятком м’ясопродуктів (11,5 %). Загальне споживання м’ясопродуктів становило лише 57 % установленої норми, молочних продуктів – 59 %, овочів (за винятком картоплі) – 74 %, рибопродуктів – 77 %. Найнижчою є частка споживання фруктів – 47 % [2]. Проблема полягає також в тому, що багато вітчизняних продовольчих товарів виробляють із імпортної сировини. Часто приховуються справжні обсяги імпорту, не враховується „сірий” імпорт, тому складно визначити об’єктивну ситуацію з небезпекою виникнення кризи. За 2008 рік частка імпортних продуктів харчування небезпечно зросла. Вступ України в СОТ збільшив частку продуктового імпорту.

Руйнування вітчизняного сільського господарства в результаті збільшення імпорту можна визначити як одну із загроз продовольчої безпеки. Рік назад ціни зростали тому, що виробництво сільськогосподарської продукції було меншим, ніж споживання. Щоб стримати зростання цін, було збільшено частку імпорту, і це негайно вразило українських сільськогосподарських виробників, які втратили можливість нарощувати виробництво. В той же час споживання харчових продуктів зросло, що призвело до необхідності збільшення імпорту. Але одно з основних завдань виходу із кризи – забезпечити свою продовольчу незалежність від імпорту на перспективу і нарощувати експорт продовольчих товарів [3].

Друга загроза продовольчої безпеки полягає в тому, що продовольча продукція, яка завозиться в Україну, в більшості випадків є дешевою і неякісною. Але ми маємо право вимагати від держави, щоб продовольчі товари були смачними, корисними і доступними. Вітчизняне продовольство також іноді не відповідає вимогам безпеки якості, але основна доля порушень припадає на імпортні продовольчі товари.

Третя загроза продовольчої безпеки полягає в глобалізації світової економіки. Залежність від імпортної продукціїї робить країну уразливою для конкурентів. Глобальна конкуренція проявляється у безперервному захисті своїх національних інтересів, часто за рахунок нападу на конкурентів з інших країн. Прикладом є інфляційні процеси в Україні. В Китаї збільшилось споживання харчових продуктів, попит перевищив пропозицію, і ціни поповзли догори. Треба було захищатися за допомогою експортного мита, але уряд зробив це надто пізно, і, в результаті, наші внутрішні ціни на харчові продукти зросли (наприклад, литр молока подорожчав в два рази), економіка постраждала від інфляції, а бюджет зазнав збитки завдяки зниженню ввізного мита.

Четверта загроза продовольчої безпеки пов’язана з використанням біопалива. Світовий попит на продукти харчування швидко зростає не тільки завдяки збільшенню потреб населення, а і з причин масового захоплення альтернативними видами енергії. Наприклад, у всьому світі із зерна виробляють пальне для машин – біоетанол. Вітчизняні м’ясопереробні підприємства використовують імпортну сировину, яка подорожчала останнім часом через дефіцит кормового зерна, що в багатьох країнах використовується і як сировина для виробництва пального. Таким чином, ціни на вітчизняну продукцію м’ясопереробної галузі є залежними від активності освоєння за кордоном альтернативних джерел енергії. Поки що Україна не має можливості позбавитися від імпортної залежності. Споживання зростає більш швидкими темпами, ніж виробництво м’яса, тому Україна вимушена закуповувати за кордоном майже третину необхідної кількості м’яса. Єдиний вихід із цієї ситуації полягає у відродженні власного виробництва, адже Україна володіє достатньою кількістю земельних ресурсів для виробництва великої кількості біоетанола.

Якщо ретельно проаналізувати переличені загрози продовольчої безпеки, то зрозуміло, що захист від них єдиний – нарощувати власне виробництво. Але головна загроза продовольчої безпеки полягає в тому, що у населення не вистачає стимулів займатися сільським господарством. Цілі галузі сьогодні є нерентабельними. Наприклад, через великий термін окупаємості – не менш п’яти років, – знищено економічний інтерес фермерів до молочного тваринництва, і в результаті виробництво рогатої худоби на забій зменшилося в 2008 році майже на 1 % [2]. Хоча існують програми підтримки сільськогосподарських виробників, в 2009 році кредити стали недоступними, сільські спеціалісти не забезпечуються житлом, зменшується кількість випускників і студентів аграрних і харчових вузів. Один з напрямків стимулювання сільськогосподарського виробництва – створення закупівельних баз, захист вітчизняних виробників харчової продукції від сезонних цінових коливань за допомогою регулювання закупівельних цін.

Ситуацію, яка склалася в сільському господарстві і переробних галузях харчової промисловості, можна назвати критичною. Це є не тільки наслідком світової кризи, але і результатом внутрішньої непродуманої політики реформування. Сьогодні у великих містах 60 – 70 % продовольства забезпечується за рахунок імпорту [3], і для України такий стан є безглуздим, тим більше, що ситуація за кордоном теж погіршується. Разом з тим, позбавлення від імпортної залежності передбачає потужну програму розвитку власного сільського господарства, яка, в свою чергу, тягне за собою тимчасову ізоляцію внутрішнього ринку від світового. Нині ситуація склалася таким чином, що імпорт треба збільшувати для послаблення дії інфляційної хвилі. А для того, щоб знайти баланс між розвитком аграрних підприємств і зростанням цін, необхідна політична і економічна стабільність, спільні дії політиків, фахівців і учених у розробці реального механізму забезпечення продовольчої безпеки.

Література:

1. Власов В.І. Глобалізація і глобальна продовольча проблема // Економіка АПК. – 2004. – №1. – С. 15–22.

2. Концевич В. Продовольча безпека України під загрозою // Львівська газета № 118 (426). – 15.08.08 р. // http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/08/15

3. Лукінов І.І., Саблук П.Т. Про стратегію трансформування АПК та забезпечення продовольчої безпеки України // Економіка України. – 2000. – №9. – С. 62–81.