WEB-ресурс научно-практических конференций

Григорська Н .М.

Національний технічний університет України

ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

Створення та розвиток будь-якого бізнесу потребує належного фінансуван­ня. Існують різноманітні способи залучення капіталу. За останні роки, крім традиційних способів (акціонування, боргове фінансування, кредиту­вання, оренда тощо), з'явилися нові, такі, як франчайзинг, лізинг, фортфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. Традиційні способи також постійно модифікуються.

Акціонування є найбільш розповсюдженим способом залучення капіталу на ін­вестиційній (початковій) стадії проекту. Залучається капітал шляхом емісії простих та привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб.

Як відомо, існують акціонерні товариства відкритого та закритого типу. Підприємство створює корпоративний капітал, який використовується на фі­нансування інвестицій. Пайовий рахунок такої компанії перетворюється на акціонерний рахунок, який являє собою суму, що інвестується акціонерами. Корпорація може фінансувати дочірні підприємства та здійснювати конт­роль за використанням їх фінансових ресурсів за умови володіння 50% акцій дочірньої фірми.

З метою залучення капіталу акціонерне товариство закритого типу може пе­ретворюватися на відкрите та продавати цінні папери широкій публіці. Разом з тим можливий і зворотний процес, тобто закрите розміщення акцій після відкриття акціонерного товариства. У цьому випадку акції розміщуються тільки серед інвесторів компанії та за пільговими цінами. Компанія змушена здійснювати такі кроки, якщо відкрита підписка на її акції не дала очікуваних результатів.

Один з випадків акціонування — викуп контрольних пакетів акцій керів­ництвом компанії — "викуп менеджментом". Менеджери стають власниками компанії, щоб попередити її перехід до чужих рук. Такий викуп можливий також за рахунок кредиту.

Самофінансування — це спосіб фінансування компанією власних дій за раху­нок чистого прибутку (не розподіленого серед акціонерів). У США широкого розвитку набуло наділення корпорацією своїх працівників акціями (Employee Stocks Owneship Plans — ESOP).

Транстинг — це спосіб вторинного одержання доходів шляхом вкладання у цінні папери прибутку, одержаного від первинних інвестицій у підприємництво. Транстинг є одним з найефективніших способів нагромадження капіталу, який застосовується переважно закритими акціонерними та іншими господарськими товариствами.

Венчурний капітал (ризиковане інвестування) упроваджується з метою швид­кої окупності залучених коштів. Венчурний капітал створюється шляхом ви­пуску нових акцій та їх розповсюдження у нових сферах діяльності. Інвестиції здійснюються, як правило, через придбання частки акцій венчурного підприємства (венчура) або надання йому позички, у тому числі з правом її конверсії у майбутньому в акції. Механізм залучення венчурного капіталу нагадує ство­рення незалежної компанії, яка акумулює кошти інших інвесторів та створює фонд венчурного капіталу. Цей фонд має форму партнерства, в який компанія-засновник вносить незначну частку капіталу, але несе повну відповідальність за управління фондом. Після того, як визначена статутом сума буде зібрана, фонд закривається, а зібрані кошти інвестуються у виробництво. Тим часом венчурна фірма розпочинає формування іншого фонду. Таким чином фірма керує кіль­кома фондами, акумулюючи при цьому значну масу капіталу і розподіляючи ризики серед багатьох інвесторів.

Слід відзначити, що 25% капіталу в західній економіці є венчурним, у США це становить близько 5 млрд. доларів. Приблизно 50 млрд. доларів щорічних ін­вестицій вважаються венчурними.

Рядовий пакет акцій — це пакет інвестора, що становить менше 50% акціо­нерного капіталу. Цей спосіб залучення капіталу переважає у наукоємних галузях виробництва, коли невеликі компанії допомагають великим ви­робляти та реалізовувати продукцію. При цьому дрібні компанії можуть виробля­ти для великих окремі вузли, деталі, напівфабрикати тощо. Рядовий пакет, крім звичайних акцій, може включати інші інструменти фі­нансування — конвертовані облігації з гарантами або опціонами, а також кон­вертовані привілейовані акції.

Отже, підприємство, що вирішило реалізувати інвестиційний проект, рідко може обійтися власними фінансовими ресурсами. Коли їх не вистачає, можна одержа­ти необхідні йому ресурси через емісію акцій або використання позичкових кош­тів, для чого випустити облігації або інші боргові зобов'язання, звернутися до різних фінансових інститутів (банки, страхові компанії) за одержанням позички.

Формування майбутнього грошового потоку є дуже важливим етапом при здійсненні фінансових інвестицій як великим, так і малим бізнесом.

Література:

1. Грідасов В.М., Кравченко С.В., Ісаєва О.Є. Інвестування: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 164 с.

2. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навч. посібник. – К.: ЦУЛ, 2003. – 367 с.

3. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – 472 с.

4. Інвестологія: наука про інвестування: Навч. посібник/ Реверчук С.К., Реверчук Н.Й., Скоморович І.Г. та ін.; За ред. С.К. Реверчука. – К.: Атака, 2001. – 264 с.

5. Федоренко В.Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посібник. – 2-ге вид., доп. – К.: МАУП, 2001. – 280 с.