WEB-ресурс научно-практических конференций

Лещук Г.В.

Прикарпатський інститут ім. М.Грушевського МАУП

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ У ФІНАНСУВАННІ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ

В умовах фінансово-економічної кризи та нестабільної монетарної політики НБУ вирішення проблеми щодо фінансового забезпечення інвестиційних проектів й диверсифікації інвестиційних ресурсів є достатньо актуальним завданням. Інвестиційні ресурси при фінансуванні інвестиційних проектів можуть бути власними (прибуток, резервні фонди тощо) і залученими (банківське кредитування, податковий та митний кредити та ін.), при цьому, як перші, так і другі в умовах сьогодення є у певній мірі обмеженими чи не дієвими. Саме тому, виникає необхідність пошуку та формування нових концептуальних підходів щодо фінансування інвестиційних проектів з метою активізації інвестиційного ринку та ділової активності вітчизняних підприємств.

Планування та реалізування інвестиційних проектів потребує певного фінансового забезпечення, що передбачає використання власних джерел фінансування або залучених. В сучасних умовах вітчизняні підприємства певним чином обмежені у власних грошових джерелах фінансування у зв’язку із зменшенням обсягів виробництва, нестабільністю валютного курсу, зміною цін, підвищенням облікової ставки та зниженням купівельної спроможності громадян, що в свою чергу впливає на зниження доходів (прибутку) підприємств, а отже і зменшення можливостей фінансування інвестиційних проектів.

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-ХІІ від 18.09.1991 р. власними джерелами фінансування можуть бути: частина чистого прибутку, спрямованого на виробничий розвиток безпосередньо або у формі цільових нагромаджень (фондів); амортизаційні відрахування; страхові відшкодування збитків, нанесених майну, що виплачені страховими компаніями чи іншими фінансово-кредитними установами; раніше здійснені довгострокові фінансові вкладення, строк погашення яких наступає в поточному періоді; реінвестована частина коштів, одержаних від продажу основних засобів; реінвестована частина коштів, одержаних від реалізації зайвих оборотних активів, ліквідації дебіторської заборгованості, пов’язаної з капітальними вкладеннями та інші [1].

Значно зменшились і можливості використання залученого капіталу, адже однією із основних форм залучених коштів є використання банківського кредитування, що відповідним чином є обмежено грошово-кредитною політикою НБУ.

Загалом джерела інвестиційних ресурсів підприємства можна представити наступним чином:

1. Власні джерела формування інвестиційних ресурсів: частина чистого прибутку; амортизаційні відрахування; страхова сума відшкодування збитків; продаж частини основних засобів; іммобілізована в інвестиції частина оборотних активів.

2. Кредитні джерела формування інвестиційних ресурсів: інвестиційні кредити банків; емісія облігацій компаній; цільовий державний кредит; податковий інвестиційний кредит; інвестиційний лізинг.

3. Залучені джерела формування інвестиційних ресурсів: емісія акцій компаній; внески сторонніх інвесторів у статутний фонд; безкоштовно надані державними органами та комерційними структурами кошти на цільове інвестування [2].

Останнім часом при незначних обсягах довгострокових інвестицій виникає необхідність у пошуках нових джерел фінансування. На відміну від уже діючих принципів і методик галузевого та регіонального розподілу капітальних вкладень зараз актуальною стає проблема фінансування окремих проектів за рахунок інвестиційних ресурсів, які надаються фізичними особами та підприємствами різних форм власності. Оскільки головним та єдиним критерієм оцінки ефективності проектів є їх прибутковість, у світовій практиці дедалі більшого розповсюдження набуває фінансування, за якого головним забезпеченням кредитів, що надаються банками, є сам проект, точніше доходи, які одержуються в результаті його реалізування [3].

В теорії та практиці виділяють два напрями фінансування інвестиційних проектів: зовнішній та внутрішній. Використання внутрішнього напряму фінансування інвестиційних проектів передбачає використання в першу чергу прибутку підприємства. Зовнішній напрям фінансування – залучення банківського кредитування, бюджетне фінансування, лізинг, податковий кредит та ін. Як перший, так і другий напрям фінансування інвестиційних проектів в умовах сьогодення є обмеженими чи фактично не дієвими.

Успіх реалізації інвестиційного процесу і здійснення інвестиційної діяльності залежить не тільки від розміру і складу джерел фінансування, але і від фінансової структури капіталу. Фінансова структура капіталу – співвідношення власного і залученого (позичкового) капіталу, що використовується інвестором в процесі інвестиційної діяльності.

Формування структури джерел фінансування – це дуже складний процес, який залежить від потужності кожного джерела в той чи інший період часу, фінансового стану і перспектив розвитку акціонерів (у певний період у кожного можуть погіршитись інвестиційні можливості), а також кон’юнктури ринку і перспективності інвестиційного проекту [2].

Досліджуючи джерела інвестиційних ресурсів для реалізування інвестиційних проектів на вітчизняних підприємствах слід сформувати наступні елементи фінансової структури капіталів: кошти іноземних інвесторів, кредити банків, кошти державного й місцевих бюджетів, власні кошти підприємств, кошти населення, кошти страхових компаній та венчурних фондів та інші джерела фінансування. Зокрема, надходження інвестиційних ресурсів від іноземних інвесторів за період 2001–2007 рр. значно збільшились від 0,68 до 7,94 млрд. дол. США, банківські кредити на реалізування інвестиційних проектів за період 2001–2005 рр. відповідно від 1349 до 22384 млн. грн. [4]. Щоправда, дана динаміка зростання та освоєння інвестиційних ресурсів у 2008 році значно зменшилась, внаслідок впливу факторів фінансово-економічної кризи та монетарної політики НБУ.

Таким чином, аналізуючи вище наведене слід звернути увагу на наступні аспекти формування структури джерел фінансування інвестиційних проектів: пріоритетна роль у фінансуванні інвестиційних проектів належить власним коштам підприємств, щоправда для активізації інвестиційного ринку України дане джерело фінансування є недостатнім; не в повній мірі залучаються кошти потенційних іноземних інвесторів, страхових компаній та венчурних фондів; внаслідок нестабільної фінансової ситуації у банківських установах та монетарної політики НБУ банківське кредитування є фактично обмеженим. Саме тому, необхідно значно більшу увагу приділяти державному стимулюванню та підтримці суб’єктів підприємницької діяльності, проводити більш виважену та послідовну грошову-кредитну політику НБУ, сприяти залученню іноземних інвестицій, що є одним із пріоритетних напрямів розвитку вітчизняної економіки загалом та активізації інвестиційного ринку зокрема.

До основних форм фінансування можна віднести:

- боргове фінансування: позики у фінансових структурах; випуск облігацій; лізинг;

- часткове фінансування: пайова участь зовнішнього інвестора у капіталі підприємства; випуск (емісія) додаткового обсягу корпоративних акцій; венчурні (ризикові) інвестиції;

- на основі власного капіталу: амортизаційний фонд; фонд розвитку (інвестиційний); резервний капітал; нерозподілений прибуток.

Як правило, до фінансування програм одночасно залучаються різні джерела інвестування, що в сукупності дозволяє створити систему фінансового забезпечення проектів, що входять у програму розвитку підприємства [5].

На основі теоретичних досліджень та з врахуванням впливу факторів фінансово-економічної кризи слід сформувати наступні концептуальні підходи у фінансуванні інвестиційних проектів:

- залучення коштів фінансово-промислових груп (ФПГ), котрі зосереджують значний потенціал за рахунок поєднання можливостей (фінансових, виробничих, інформаційних, організаційно-управлінських) фінансово-кредитних установ та підприємств. Досвід країн Західної Європи, США та держав Азійсько-Тихоокеанського басейну свідчить про те, що ФПГ, як складне багатофакторне комплексне утворення, можуть бути ефективно використані для формування нових виробничо-фінансових відносин розвитку всього ринкового господарства, особливо на інвестиційному та кредитному ринках [6];

- залучення коштів акумульованих страховими компаніями, котрі здатні використовуватися у різноманітних напрямах фінансування й зокрема бути залученими до реалізування інвестиційних проектів. Щоправда, у даний період діяльність вітчизняних страхових компаній не лише виходить на якісно новий рівень управління, а й при цьому зростають їх фінансові можливості за рахунок резервів акумульованих коштів, чого не спостерігалось ще декілька років назад;

- застосування інвестиційного лізингу та селенгу – пріоритетні способи фінансування інвестиційних проектів та залучення інвестиційних ресурсів;

- розширення співпраці із міжнародними фінансово-кредитними організаціями та ін.

Отже, одним із можливих шляхів подолання фінансово-економічної кризи є активізація інвестиційного ринку та реалізування інвестиційних проектів. В сучасних умовах обмеженого фінансування інвестиційних проектів необхідно формувати та застосовувати нові концептуальні підходи щодо пошуку інвестиційних ресурсів.

Література:

1. http://zakon.rada.gov.ua

2. Вовчак О.Д. Інвестування. Навч. посібник. – Львів: «Новий Світ-2000», 2008. – 544 с.

3. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – 472 с.

4. http://www.bank.gov.ua

5. Коюда В.О., Лепейко Т.І., Коюда О.П. Основи інвестиційного менеджменту: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2008. – 340 с.

6. Фінансове стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності малого і середнього бізнесу в Україні: Монографія / Кузнєцова А.Я., Возняк Г.В., Дубовик О.В. та ін. – Львів: ЛБІ НБУ, 2006. – 367 с.