WEB-ресурс научно-практических конференций

Баранік О.О .

Сумський національний аграрний університет

ДО ПИТАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Важливим резервом для розширення можливостей інвестиційного зростання у масштабах країни є вирівнювання інноваційного потенціалу регіонів і територій шляхом активізації науково-технічних ресурсів, які вони мають у своєму розпорядженні.

Як свідчить світовий досвід, навіть найбільш розвинуті регіони потребують заходів з підвищення інвестиційно-інноваційного потенціалу, оскільки це сприяє підтримці чи підвищенню конкурентоспроможності розміщених на них підприємствах, створенню додаткових робочих місць, за рахунок створення і розширення масштабів діяльності нових фірм, залучення фінансів великих компаній, у тому числі закордонних.

Вирішенню проблеми інвестиційно-інноваційного розвитку сприяє диверсифікація економіки регіонів з високим рівнем спеціалізації виробництва, які підпадають під великий ризик при зміні кон’юнктури ринку або кризі.

Дослідженням фінансування інвестиційної діяльності підприємств займалися такі вчені як: Бланк І.А., Ілляшенко С.М., Гайдуцький П.І., Майорова Т.В., Михайлова Л.І., Пересада А.А., Підлісецький Г.М., Просяник В.М., Турянська М.М., Удалих О.О. та ін.

В даний час досить актуальним стає активізація інвестування в економіку та вибір найбільш пріоритетних напрямків інвестицій. Головні вимоги в даному випадку полягають в найшвидшій окупності вкладених коштів та інтенсивному нарощуванні прибутку, що дозволить за рахунок оптимального перерозподілу останнього забезпечити збалансований розвиток всіх галузей та виробництв.

В умовах значного дефіциту внутрішніх фінансових ресурсів в Україні актуальним стає залучення іноземних інвестицій, що обумовлено низкою причин: по-перше, іноземні інвестиції поповнюють обмежені внутрішні заощадження та сприяють фінансуванню інвестицій; по-друге, вони забезпечують обмін виробничим досвідом і, по-третє, полегшують доступ до зовнішніх ринків.

Залучення інвестицій не є єдиним показником ефективної перебудови економіки. Важливе значення має раціональність використання залучених ресурсів. Нові організаційно-правові відносини вимагають глибоких теоретичних і практичних знань для ефективного здійснення інвестицій: реальних, фінансових, інтелектуальних, інноваційних тощо.

Підвищення ролі окремих суб’єктів господарської діяльності, необхідність їх цілеспрямованої взаємодії один з одним і зовнішнім середовищем ставить проблему формування організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком.

Проведені дослідження показують, що переважну більшість інноваційних ідей формують працівники підприємства, спираючись на власні уявлення щодо того, якими мають бути нові товари, технології, і т.д. Можна дійти висновку, що це є однією із причин провалу багатьох інновацій, оскільки при їх розробці потреби і запити споживачів практично не аналізувалися.

Слід відзначити, що частка прийнятих ідей у цілому по Україні не перевищує 20%. Для порівняння: у Японії вона складає 68%, США - 52%, Швеції - 45%, Польщі - 30%.

Важливим резервом для розширення можливостей інноваційного зростання у масштабах країни є вирівнювання інноваційного потенціалу регіонів і територій шляхом активізації науково-технічних ресурсів, які вони мають у своєму розпорядженні, але не використовують.

Вирішенню проблеми інноваційного розвитку сприяє диверсифікація економіки регіонів з високим рівнем спеціалізації виробництва, які підпадають під великий ризик при зміні кон’юнктури ринку або кризі.

Результати інноваційної діяльності відображають ступінь взаємозв’язку та інтеграції наукової і виробничої сфери на основі використання науково-технічних знань.

У наш час уже є очевидним, що для більшості вітчизняних підприємств вихід із кризи пов’язаний із виробництвом і реалізацією нової продукції, не просто технічно досконалої і якісної, а такої, що потрібна споживачам, відповідає їхнім потребам і запитам.

Необхідність концентрації зусиль вітчизняних підприємств на освоєнні нових виробів і послуг пояснюється реально існуючим спадом виробництва традиційних товарів. При цьому багато видів продукції не користуються попитом як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, в основному з власної неконкурентоспроможності.

Варто зазначити, що розробка і виведення на ринок нової продукції (а також інновацій взагалі) пов’язані з ризиком, який обов’язково слід ураховувати. Наявні дані свідчать, що із загальної кількості проектів з розробки і виведення на ринок нової продукції зазнають краху близько 40% проектів, пов’язаних із виробництвом товарів широкого споживання, 20% товарів промислового призначення, 18% послуг.

Про істотну невизначеність свідчать дані про співвідношення максимального і мінімального фронту робіт у галузях України при орієнтації на інноваційний шлях розвитку: машинобудування - 4:1, приладобудування - 5:1, енергетика - 7:1, хімічна і нафтохімічна промисловість - 9:1, виробництво будівельних матеріалів - 3:1, легка промисловість - 2:1, харчова промисловість - 2:1 [1].

Таку значну різницю можна пояснити нестабільністю, а часто непередбачуваністю, умов господарювання. Це особливо актуально для України, коли на рівні керівництва державою часто змінюють одне одного суперечливі політичні рішення і макроекономічні концепції і, як наслідок, змінюється кредитна, податкова, митна і та інша політика. Тому, приймаючи рішення про виробництво того чи іншого товару для конкретного ринку (реально існуючого, чи такого, що формується), необхідно прорахувати можливі наслідки впливу чинників ризику як таких, що залежать від конкретного підприємства, так і таких, що знаходяться за межами компетенції підприємства (об’єктивних чи зовнішніх), вплив яких у вітчизняних умовах особливо значний.

Негативні моменти інвестиційних процесів, що характерні для держави в цілому, мають безпосередній вплив на інвестиційні процеси і в регіонах.

Показник обсягу прямих іноземних інвестицій на одну людину в Сумській області - 128 доларів, тоді, як в середньому по Україні він становить майже 452 долара. У порівнянні з багатьма країнами сусідами така “питома інвестиція” є більш ніж “скромною”, наприклад, в Чехії ця величина складає 2600 дол. США, Угорщині – 2200, Польщі – 1200 доларів.

Показовою є структура іноземного капіталу, що надходить в область, який майже на 88% складається з грошових внесків, тобто інвестори вкладають кошти через придбання акцій підприємств області; 9,9% з внесків в нерухомість. Внески у формі нематеріальних активів є в дуже малих обсягах - лише один раз за 5 років [2].

З метою залучення інвестицій пропонується: формування інформаційної бази інвестиційних паспортів, вільних земельних ділянок та виробничих потужностей області; надання методичної та практичної допомоги з питань залучення інвестицій в регіон.

Література:

1. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: Навч. посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Суми: ВТД “Університетська книга”; К.: Видавничий дім “Княгиня Ольга”, 2005. – 324 с.

2 . Статистичний щорічник Сумської області за 200 7 рік / За ред. Л.І. Олехнович. – Суми, 200 8 . – 6 7 8 с.