WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н . Буряченко А.Є.

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана

ФІНАСУВАННЯ ДИТЯЧОГО СПОРТУ

Становлення економіки України і її розвиток в умовах ринкових відносин сприятливо впливає на функціонування комерційних організацій і підприємств, що не можна сказати про некомерційні підприємства. Відсутність і недостатність фінансування з боку держави і незначна підтримка приватними підприємствами і компаніями освіти, науки, охорони здоров'я, культури, мистецтва й інших соціальних сфер вимагає нових підходів до рішення проблем, що виникають у цих сферах.

Особливої стурбованості останнім часом викликає стан та перспективи розвитку дитячо-юнацького спорту в Україні. Брак фінансування відповідних закладів, убога матеріальна та інвентарна база, погані умови заняття, невисокий рівень оплати тренерів – це тільки основні проблеми, з якими стикаються дитячо-юнацькі спортивні школи в Україні.

На сьогодні правові, соціальні, економічні та організаційні основи фізичної культури і спорту в Україні регламентуються Законом України "Про фізичну культуру і спорт", статтею 2 якого визначено, що основними завданнями фізичної культури і спорту є постійне підвищення рівня здоров'я, фізичного та духовного розвитку населення, сприяння економічному і соціальному прогресу суспільства, а також утвердження міжнародного авторитету України у світовому співтоваристві. Відповідно до статті 8 згаданого Закону, основними напрямами впровадження фізичної культури є фізкультурно-оздоровча діяльність, фізичне виховання та розвиток масового фізкультурно-спортивного руху. Сферами впровадження фізичної культури є виробнича, навчально-виховна та соціально-побутова.

Безперечно, фінансове забезпечення умов роботи спортивних шкіл відіграє велику роль у визначенні ефективності її діяльності. Мається на увазі забезпечення спортивними базами, інвентарем, професійними кадрами, науково-методичне забезпечення, медико-біологічне забезпечення тощо. І чим вище рівень підготовки спортсменів, тим більше вимог до якості забезпечення самого процесу підготовки.

До показників ефективної діяльності спортивних шкіл слід відносити: стабільність контингенту, що займається; рівень фізичного розвитку і фізичної підготовленості учнів; кадрове забезпечення спортивних шкіл; рівень фінансування; організаційно-управлінська діяльність управлінського складу; рівень спортивної кваліфікації, що займаються; матеріально-технічне забезпечення тощо. Серед цих показників одним з головних є стабільність контингенту, який у свою чергу залежить від: рівня фізичного розвитку дітей; небажання займатися даним видом спорту; причини власних витрат на спортивний одяг і інвентар; небажання батьків; зміни місця проживання; відсутності кваліфікованих тренерів-викладачів; поганої матеріально-спортивної бази тощо. Це в свою чергу створює відповідні проблеми та перебої із одержаним фінансуванням.

Аналіз фінансування дитячого спорту в Україні показав, що хоча обсяг асигнувань з кожним роком зростає, однак цих коштів ледь вистачає на оплату праці тренерів та адміністративного персоналу спортивних шкіл, та мінімальне забезпечення матеріальними засобами та спортивним інвентарем.

Не менш важлива і складна проблема - низький рівень оплати праці. Так, розмір середньомісячної нарахованої заробітної платні в середньому становить не більше 1200 грн. на місяць, що не створює дієвих стимулів до високопродуктивної праці, а, навпаки, сприяє зниженню трудової дисципліни, поєднанню робочих місць, відтоку кращих кадрів в інші сфери трудової діяльності.

Аналіз фінансування діяльності спортивних шкіл дозволив виявити загальні структурні проблеми, які призводять до нівелювання ролі дитячо-юнацького спорту:

· при зростанні окремих показників роботи спортивних шкіл виникає певна проблема у тих видах спорту, де погіршились умови роботи, в зв’язку зі змінами в фінансуванні та відповідної незацікавленості в роботі кваліфікованих тренерів;

· що зміни пріоритетів у роботі спортивних шкіл перш за все пов’язані не з розвитком традиційно сильних за результатами змагань видів спорту, не з використанням спортивних споруд, не з роботою дітей на початкових етапах, а з руйнуванням самої організації роботи ланок по вертикалі, через що діти на жаль залишають спорт.

Постійний моніторинг задоволеності дітей спортом, яким вони займаються, а також особливостей мотивації інтересу учнів школи до фізичної культури та спорту, дозволить визначити чіткі напрями вдосконалення діяльності у системі дитячо-юнацького спорту, виявити слабкі й сильні сторони діяльності спортивних шкіл і формування єдиного підходу до дітей, до відбору й орієнтації їх до тренувань певної спрямованості.

З метою захисту прав споживачів фізкультурно-спортивних послуг держава повинна використовувати відповідні механізми ліцензування, сертифікації та стандартизації. Економічна діяльність учасників професіонального спорту повинна здійснюватися згідно з вимогами, що визначаються міжнародними спортивними організацій та не суперечать чинному законодавству України.

Аналіз європейського досвіду фінансування дитячого спорту дозволяє стверджувати, що у кожній країні формується своя модель державного фінансування дитячого спорту, адекватна національній фінансовій системі і традиційним напрямам державної підтримки цієї сфери. У той же час майже всім країнам властивий єдиний підхід до дитячого спорту як до чинника не лише духовного, фізичного, але і економічного прогресу суспільства. При всьому різноманітті її галузей і відмінності їх економічного стану, сфера дитячого спорту розглядається як єдиний важливий сектор національної економіки, розвиток якого вимагає від держави комплексних заходів підтримки. Формування цілісної концепції державного регулювання дитячого спорту є необхідною передумовою забезпечення ефективної національної політики в цій області.

У світі накопичений значний арсенал інструментів фінансової підтримки спорту в цілому та дитячого спорту зокрема. Вибір видів, форм і методів залежить від характеру вибраної моделі державного фінансування, а також від пріоритетів і завдань поточної політики. Створення умов, сприятливих для творчості, передбачає певну захищеність від прямого адміністративного втручання. Це досягається шляхом формування обширної мережі незалежних посередників – професійних асоціацій, фондів, суспільних інститутів, які самостійно вирішують питання розподілу коштів, виділених державою на розвиток дитячого спорту.

Багатоканальне державне фінансування, міжбюджетні й партнерські державно-приватні форми субсидування найкраще забезпечують надходження коштів у сферу дитячого спорту, особливо в умовах постійного браку коштів. Успішність державних заходів підтримки культури і мистецтва багато в чому залежить від ефективності використання потенціалу приватного спонсорства і меценатства.

З урахуванням світової практики суб’єктам господарської діяльності у сфері фізичної культури і спорту в Україні повинні надаватися інвестиційні, податкові, митні та інші переваги. Широкого впровадження повинні набути державні спортивні лотереї, кошти від яких можна використовувати виключно на розвиток фізичної культури і спорту.

Такий підхід, на нашу думку, дозволить підвищити ефективність системи фінансування дитячого спорту і розвивати систему масового дитячо-юнацького спорту.

Література:

1. Закон України «Про фізичну культуру і спорт» від 24.12.1993 р.

2. Указ Президента України «Про Національну доктрину розвитку фізичної культури і спорту» № 1148/2004 від 28.09.2004.

3. Наказ Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту «Про проведення моніторингу і оцінки ефективності заходів з формування та утвердження здорового способу життя у сім'ї, дітей, молоді та зміцнення здоров'я» від 18.08.2008 №3388.

4. Багатирев В. К отбору учащихся в спортивные школы // Зб. наук. праць. Педагогічні науки. – Херсон, 2002. – С. 23-27.

5. Гаврильченко Л. Соціальна функція мотивації у системі фізкультурно-оздоровчої діяльності особистості// Зб. наук. праць. Педагогічні науки. - Херсон, 2000. – С. 141-143.

6. Киселев А., Козир М., Чернов В. ДЮСШ в системі відбору юних спортсменів// Зб. наук. праць. Педагогічні науки. – Херсон, 2002. –С. 33-34.

7. Москаленко Н. Творчий підхід до організації фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць в галузі фіз. вих. і спорту. – Х., 2003. - Вип. 17. - С.12-17.

8. Професійна освіта і навчання в галузі спорту в Європейському Союзі: ситуація, тенденції та перспектива – http://sportstalker.org/prof_info/pages.