WEB-ресурс научно-практических конференций

Гарбузюк О.О.

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"

РОЗРОБКА І ВПРОВАДЖЕННЯ ПРОГРАМ УПРАВЛІННЯ ПРОДУКТИВНІСТЮ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

За нинішньої економічної ситуації в Україні рівень ефективності використання трудових ресурсів зменшився, збільшилося число незайнятих, значно зросло приховане безробіття. Сучасний рівень ефективності використання трудових ресурсів важко визначити з повною достовірністю, оскільки є розбіжності в розрахунках існування прихованого безробіття та тіньової економіки. Сьогодні надлишок трудових ресурсів є лише відносним. Він зумовлений економічною кризою і викликає потребу в переході до використання більш ефективних методів господарювання. З огляду на це виникає нагальна потреба в підвищенні ефектив­ності праці на рівні кожного підприємства - первинної ланки су­спільного виробництва в усіх галузях народного господарства. Керівники і спеціалісти підприємств повинні розробляти і впрова­джувати програми управління продуктивністю.

У рамках програми підвищення продуктивності організація та її керівництво самі визначають цілі і проблеми, а також розробляють плани і програми по вдосконаленню організації.

Найбільш загальною метою програми підвищення продуктивності є забезпечення зв’язку між створенням ефективної системи вимірювання продуктивності і завданням людини щодо підвищення результатів діяльності організації шляхом внесення змін у всі чи деякі елементи організації – людину, структуру, культуру і технологію.

Деякими більш специфічними цілями програми можуть бути:

• підвищення кваліфікації і практичного досвіду в сфері управління, планування і вирішення проблем;

• покращення відносин між членами колективу;

• створення ефективної інформаційної системи з питань продуктивності;

• зростання основних показників діяльності організації;

• пожвавлення діяльності організації та сприятливий соціально-психологічний клімат.

Перевагами створення таких програм є :

• зростання інформованості робітників та керівництва про чинники, що впливають на продуктивність;

• створення зв’язку між наявними методами бухгалтерського обліку, вимірюванням продуктивності і регулярним контролем за результатами діяльності;

• встановлення нових конкурентних стандартів і норм;

• стимулювання постійної уваги до підвищення продуктивності праці;

• більш широке і свідоме використання персоналом методів і техніки підвищення продуктивності праці [2, с.157-158].

Програми управління продуктивністю праці на підприємстві включають в себе такі етапи:

1) Вимірювання й оцінка досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема — ви­хідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важ­ливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі — забезпечен­ня достовірності й порівнянності показників. Щоб виміряти про­дуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої про­дукції або наданих послуг із витратами на їх виготовлення.

2) Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності ґрунтуєть­ся на порівнянні інформації, одержаної в ході вимірювання і оцін­ки досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема, з наявною інформацією про мак­симально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах.

3) Розробляючи план використання резервів підвищення продук­тивності праці, слід забезпечити узгодження цілей та завдань про­грами. Для цього потрібно коротко і чітко сформулювати цілі, проранжувати їх залежно від значення і черговості в часі. План пови­нен також включати конкретні заходи, спрямовані на реалізацію поставлених цілей, передбачати фінансування витрат на ці захо­ди.

4) Розробка систем мотивації працівників до досягнення запла­нованого рівня продуктивності є необхідною умовою реалізації про­грами. Менеджер завжди повинен пам'ятати, що для успіху справи слід намагатися зблизити аж до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажаннями працівників. Тобто в конкретному випадку виграш від підвищення продуктивності праці повинен поділятися між організацією, яка забезпечила його досягнення, і працівником, який його досягнув.

5) Контроль за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих про­блем їх виконання на початкових етапах, ще до того, як вони ста­нуть надто серйозними. Вихідним моментом процесу контролю є встановлення конкретних, обмежених у часі цілей, які можна ви­міряти. В процесі контролю порівнюються фактичні і задані по­казники продуктивності праці або їхні складові, визначається мас­штаб допустимих відхилень. При значному відхиленні менеджер приймає рішення про регулювання системи.

6) Вимірювання й оцінка реального впливу реалізованих заходів на зростання продуктивності праці потрібна для того, щоб оцінити і порівняти ефективність їх впровадження і визначитися з пріорите­тами на наступний період. Визначивши найефективніші напрямки роботи по підвищенню про­дуктивності, слід прийняти відповідні мотивуючі рішення і в наступ­ному періоді зосередити увагу саме на цих напрямках [1, с.389-392].

Література:

1. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник для вузів. - К.: Знання, 2007. - 560 с.

2. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч.-метод . посібник / За заг . ред. Є.П. Качана . – Тернопіль: ТДЕУ , 2006. – 373 с.