WEB-ресурс научно-практических конференций

Гниленко О.Г., Іванова В.В., к.т.н., Балан О.С.

Одеський національний політехнічний університет

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПЕРЕОЦІНКИ ОСНОВНИХ КОШТІВ ПІД ЧАС КРЕДИТУВАННЯ ІНОЗЕМНИМ КАПІТАЛОМ

На сучасному етапі розвитку підприємництва все більша чисельність виробників потребує додатково капіталу для розвитку свого бізнесу. В той самий час, існує багато іноземних асоціацій інвесторів, які дуже зацікавлені у інвестуванні своїх коштів у бізнес країн сходу Європи. Незважаючи на кризу економіки, Українські підприємці в змозі повернути кредити до 7% річних, що для іноземних інвесторів є надвисокою доходністю.

Однак, постає важливе питання оцінки майна позичальника як гарантії повернення коштів інвестора. Як показала практика, на вітчизняних підприємствах не достатньо розвинутий фінансовий контроль та методологічна база у сфері основних коштів. Про використання міжнародних методик оцінки та переоцінки основних коштів в Україні знає мало чисельна група виробників.

Переоцінка основних коштів з метою постановки на бухгалтерський облік і складання фінансової звітності повинна проводитися відповідно до вимог і рекомендаціями, викладеними в П(З)БУ, зокрема П(З)БУ7 «Основні кошти», П(З)БУ19 «Об'єднання підприємств», Проекту Положення (Національного Стандарту) Експертної Оцінки нерухомого майна (далі– ПНС) і Норм професійної діяльності оцінювача (далі– НПДО).

При відсутності розкриття в зазначених документах окремих питань, пов'язаних з переоцінкою основних коштів, можуть бути використані рекомендації, викладені в Міжнародних Стандартах Фінансової Звітності, зокрема МСФЗ-16 «Основні кошти» (редакція 1998 року), у межах, що не суперечать вимогам П(З)БУ; Міжнародних Стандартах Оцінки 2000 (далі– МСО), зокрема Застосування Міжнародної Оцінки 1 «Оцінка для фінансової звітності» (далі ЗМО-1) і МСО-1 «Ринкова вартість як база оцінки», у межах, що не суперечать вимогам ПНС і НПДО.

У країнах, що використають МСФЗ в повному обсязі, переоцінка об'єктів основних коштів після їхнього первинного визнання здійснюється на методологічній основі припустимого альтернативного підходу (-29 МСФЗ-16 «Основні кошти»), у результаті застосування якого встановлюється справедлива вартість основних коштів, обумовлені як сума, на яку можна обміняти актив при здійсненні угоди між добре обізнаними, бажаючими зробити таку операцію сторонами, здійсненої на загальних умовах (-6 МСФЗ-16). Переоцінка основних коштів здійснюються професійними оцінювачами (-30 МСФЗ-16). Залежно від темпів зміни справедливої вартості в часі, частота переоцінок може становити один, три або п'ять років (-32 МСФЗ-16).

В Україні, із вступом у дію з 01.01.2000 Закону України «Про бухгалтерський облік і звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIX і введенням Національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (далі– П(З)БУ), держава дало підприємствам унікальний шанс навести порядок у їхній бухгалтерсько-фінансовій сфері діяльності, зокрема, в обліку вартості основних коштів.

Головними питаннями вдосконалювання системи бухгалтерського обліку основних коштів у зв'язку із введенням П(З)БУ, є:

- установлення часу й факту визнання об'єктів основних коштів як активи й визначення первісної вартості визнаних активів;

- проведення переоцінки основних коштів з метою встановлення справедливої вартості кожного об'єкта основних коштів;

- визначення стратегії амортизаційних відрахувань для окремих груп активів;

- розкриття інформації про основні кошти в бухгалтерському обліку й фінансовій звітності.

Загальновідомо, що так звані «вартості більшості активів», наведені в балансах підприємств, отримані в результаті кількаразових індексацій і застосування далеких від досконалості методів нарахування амортизації, і вже давно нічого загального не мають із реальною вартістю активів, а тим більше справедливою вартістю.

Переоцінка об'єктів основних коштів з метою постановки на бухгалтерський облік і складання фінансової звітності укладається у встановленні справедливої вартості кожної облікової одиниці активу, що відповідно до -4 П(З)БУ19 визначається як «сума, по якій може бути здійснений обмін у результаті операції між обізнаними, зацікавленими й незалежними сторонами». Переоцінка повинна проводитися періодично.

При цьому зазначено, що справедлива вартість основних коштів можуть визначатися на базі ринкової вартості, а у випадку відсутності даних про ринкову вартість– на базі відбудовної вартості (сучасної собівартості придбання) за винятком зношування на дату оцінки (Додаток до П(З)БУ19).

Із вищесказаного треба, що переоцінка основних коштів є усвідомленою необхідністю у світовій практиці бухгалтерського обліку, а в Україні вже створені нормативно-законодавчі передумови для проведення переоцінки основних коштів.

Однак, діючі в Україні два методи обліку основних фондів– бухгалтерський і податковий – не дозволяють належним чином оптимізувати грошові потоки на підприємстві. Зокрема, згідно «Закону про прибуток», порядок нарахування амортизації жорстко регламентується й не допускає можливості якого-небудь вибору. Відповідно, потенційні переваги від переоцінки основних коштів, як фактору підвищення ефективності керування, нівелюються. Залишається надія на новий Податковий кодекс, що, може бути, дозволить деякі протиріччя між бухгалтерським і податковим обліком.

В -4.2 ЗМО-1 зазначено, що «оцінювачі повинні одержати від директорів (власників) підприємств перелік активів, що підлягають оцінці, із вказівкою їхньої приналежності до однієї з наступних категорій: операційні активи, надлишкові активи або інвестиційні активи– для вибору адекватної бази оцінки відповідно до -4.1 ЗМО-1». Дана класифікація на підприємствах не проводиться, але, з огляду на важливість такої класифікації для вибору адекватних баз оцінки, її необхідно обов'язково виконати чинностями підприємства разом з оцінювачем до початку робіт з переоцінки основних коштів.

Основна методологічна проблема укладається у виборі адекватних баз оцінки (видів вартості) при оцінці з метою відображення її результатів у бухгалтерському обліку й фінансовій звітності.

Як вказувалося, сутність переоцінки основних коштів складається у визначенні справедливої вартості кожного об'єкта основних коштів (-16 П(З)БУ7).

Однак у П(З)БУ7 відсутні рекомендації щодо вибору адекватних баз оцінки (видів вартості) для оцінки окремих груп і класів активів, тому ми пропонуємо скористатися для цих цілей рекомендаціями МСФЗ16 і П(З)БУ19, відповідно до яких базами справедливої вартості можуть бути наступні:

- справедливою вартістю землі й будинків звичайно є їхня ринкова вартість; ця вартість визначається шляхом оцінки, виконуваної професійними експертами» (-30 МСФЗ-16). У п. 4.1 Додатка до П(З)БУ19 також рекомендується як база оцінки для визначення справедливої вартості землі й будинків вибирати ринкову вартість;

- справедливою вартістю машин і встаткування звичайно є їхня ринкова вартість, обумовлена шляхом оцінки; коли інформація про ринкову вартість відсутній через специфічний характер машин і встаткування, або через рідкість продажів цих активів (за винятком случаючи продажів як частина діючого підприємства), вони оцінюються по їхній відбудовній вартості з урахуванням зношування» (-31 МСФЗ-16).

При цьому відбудовна вартість визначається як «сума коштів або їхніх еквівалентів, що повинна бути сплачена в тому випадку, якщо такий же або еквівалентний актив здобувався б у цей час» (п. 100 «Принципи підготовки й складання фінансової звітності» МФСЗ).

У п. 5.2 Додатка до П(З)БУ19 також рекомендується як база оцінки для визначення справедливої вартості машин і встаткування вибирати ринкову вартість, а «у випадку відсутності даних про ринкову вартість– відбудовну вартість (сучасну собівартість придбання) за винятком суми зношування на дату оцінки».

Таким чином, МСФЗ-16 і П(З)БУ19 при переоцінці основних коштів рекомендують дві бази оцінки: ринкову вартість і відбудовну вартість із урахуванням всіх видів зношування. ЗМО-1 також рекомендує дві бази оцінки: ринкову вартість і залишкову вартість заміщення, що вірніше було б назвати витратами на заміщення з урахуванням зношування.

Однак ПНС рекомендує, принаймні, при оцінці нерухомості з метою відображення її результатів у бухгалтерському обліку, вибирати наступні оцінні бази: ринкову вартість, ринкову вартість при існуючому використанні, вартість заміщення, залишкову вартість заміщення (-4.14 ПНС), вартість ліквідації. Така ідентифікація оцінних баз, на наш погляд, суперечить рекомендаціям МСО2000.

На наш погляд, при переоцінці основних коштів все-таки переважніше застосовувати дві бази оцінки: ринкову вартість і залишкову вартість заміщення (відтворення), використовуючи наступні визначення вартості:

Ринкова вартість визначається як «розрахункова величина, рівна грошовій сумі, за якої передбачається перехід активів з рук у руки на дату оцінки в результаті комерційної справи між добровільним покупцем і добровільним продавцем після адекватного маркетингу за умови, що кожна зі сторін діяла компетентно, розважливо й без примуса» (-3.1 МСО-1). Ринкова вартість не включає витрат, пов'язаних із забезпеченням купівлі-продажу й всіх, пов'язаних з такою угодою податків (-4.2 ПНС).

Ринкова вартість припускає найкраще й найбільш ефективне використання активів, що визначається як «найбільш імовірне використання активів, що фізично можливо, належним чином виправдано, юридично законно й фінансово доцільно, у результаті чого оцінювані активи досягають найвищої вартості» (-6.3 Загальної концепції й принципів оцінки МСО 2000; -4.3 ПНС). При цьому ЗМО-1 рекомендує всі види робочих неспеціалізованих, інвестиційних і надлишкових активів оцінювати на базі ринкової вартості, виходячи із принципу їх найкращого й найбільш ефективного використання (-6.3 Загальної концепції й принципів оцінки МСО 2000; -4.10 ПНС). Залишкова вартість заміщення визначається як «сума поточної ринкової вартості земельної ділянки при його існуючому використанні й поточній валовій вартості заміщення (відтворення) активів, розміщених на цій ділянці, за винятком виправлень на фізичне зношування й всі, властивому даному об'єкту основних коштів види зношування й знецінювання» (-3.1 МСО2).

Під час підготовки інвестиційних бізнес-проектів використання міжнародних методик оцінки майна дає змогу характеризувати підприємство-позичальника як біль стабільну та захищену структуру, висвітлити його інвестиційну привабливість та отримати фінансування іноземних інвесторів.

Література:

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №7 “Основні засоби” Затверджено наказом Міністерства Фінансів України від 27.04.2000 р. № 92 // Бухгалтер. – 2000. – №10.– Ст. 18–22.

2. Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів-затверджено наказом Міністерства фінансів України №561 від 30.09.2003р.

3. Адамчук А.А Методологічні аспекти обліку нерухомості, як складової частини необоротних активів// Вісник ЖДТУ.– 2004. – №1(27). – 657 с.

4. Бутинець Т.А. Бухгалтерський облік. – Житомир, 2004.