WEB-ресурс научно-практических конференций

Кірик В.В.

Київський національний економічний університет ім. В.Гетьмана

РОЛЬ ЦІНИ ПРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ГЕНЕРИЧНИХ ТОВАРІВ

На сьогодні досить часто розрахунок рівня цін на генеричну продукцію фармацевтичних підприємств проводиться з використанням нормативів. Нормативи, як інженерно-технологічних, так і планового відділів формуються в основному за принципом « від досягнутого » з урахуванням визначеного завдання на зниження витрат, а найчастіше, і без нього, при відсутності всякої логіки. Нормативи носять витратний метод формування і не піддаються функціонально-вартісному аналізу на більшості вітчизняних фармацевтичних підприємств.

Формування рівня нормативів на основі якогось заздалегідь запланованого обсягу реалізованої продукції приводить до того, що в розрахунки закладається визначений рівень як перемінної (залежної від обсягу) величини витрат, так і постійної її величини (практично не залежної від обсягу). Наслідком цього з'явилося те, що підприємство має високі планові нормативи собівартості одиниці виробу, а через високу собівартість (частка постійних витрат росте через падіння обсягів) неможливе збільшення обсягу контрактів, що укладаються. Тобто « неврахування » у планований випуск генеричних виробів призводить до перекручування планової собівартості умовної одиниці продукції .

Результати проведеного дослідження свідчать, що причиною такого явища є слабке інформаційне забезпечення працівників планово-економічних служб. Відсутність високоякісної і надійної комп'ютерної техніки, а також програмного забезпечення не дозволяє в стислий термін, аналізуючи базу попередніх періодів діяльності фармацевтичного підприємства пред'явити до них обґрунтовані вимоги і виконати в стислий термін розрахунок цін на генеричні товари.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР і Правилами застосування цього закону, що діяли до 01.07.97 р., передбачалося застосування в господарській діяльності звичайних цін. До 01.07.97 р. звичайна ціна застосовувалася при визначенні виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг) у межах товарообмінної (бартерної) операції. Визначалася звичайна ціна як ціна не менше середньозваженої ціни реалізації аналогічної продукції (робіт, послуг) по будь-яких інших угодах купівлі-продажу, укладеним з якою-небудь третьою стороною протягом 30 календарних днів, що передували даті реалізації. У випадку, коли ціни внутрішньої реалізації підлягали державному регулюванню, звичайної вважалася ціна, установлена відповідно до діючим у відношенні ціноутворення законодавством.

Визначення звичайної ціни для довгострокової чи короткострокової перспективи по зазначеній процедурі вважається можливим в тому випадку, якщо обсяги реалізації генеричної продукції протягом зазначених 30 календарних днів складали в кількісному вираженні більш 20% обсягів реалізації в межах товарообмінної (бартерної) операції. У випадку неможливості визначення ціни таким порядком звичайною ціною вважалася ціна, що дорівнює залишкової вартості матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що знаходяться на балансі платника податків, номінальна вартість цінних паперів, собівартість продукції власного виробництва або вартість товарів, придбаних для проведення товарообмінних (бартерних) операцій.

Слід відмітити, що цінова стратегія формується на довгостроковий період, а цінова тактика відображає кон'юнктуру ринку та принципи ринкового ціноутворення на підприємстві з урахуванням поточних змін в маркетинговому середовищі. На відміну від цінової стратегії, яка являє собою детальний план досягнення підприємством поставленої мети при запланованому рівні ціни, цінова тактика включає в себе конкретні засоби рішення відповідних задач. Вона являє собою процес формування і виконання завдань підприємства на ринку по реалізації продукції в короткостроковий період у відповідності з його ціновою стратегією та на основі оцінки поточної ринкової ситуації. Для неї характерне постійне корегування рівня ціни в залежності від змін кон’юнктури ринку, коливань індексів цін, загострення конкурентної боротьби, зниження інтересу споживачів до продукції підприємства, сезонної зміни попиту та інших ринкових обставин. Це важливо враховувати в процесі ціноутворення на генеричну продукцію підприємства та визначення ролі ціни як економічного важелю в системі маркетингу.

При цьому слід мати на увазі, що розвиток суспільного поділу праці сприяє зростанню її продуктивності, збільшенню виробництва різних благ для обміну, що призводить до розширення самого обміну, робить його регулярним, а не випадковим, одиничним У цих умовах кожний товар може обмінюватися не на якийсь один, а на багато різних товарів. Так відбувається перетворення простої форми вартості на повну. Оскільки в процесі розвитку виробництва кількість товарів-еквівалентів, в яких знаходить вираження вартість, зростає, все більша кількість товарів відображає свою вартість у цьому товарі. Це призводить до того, що з усіх товарів виділяється якийсь один товар, який починає виконувати роль загального еквівалента в обміні. Так виникає загальна форма вартості.

За цих умов усім генеричним товарам, що знаходяться у відносній формі вартості, протистоїть один загальний еквівалент. Його роль виконують найрізноманітніші фармацевтичні товари, але перевага товарам масового виробництва. Всі мали знати, яка цінність цього товару, оскільки він виконував роль загального еквівалента. Стосовно реалізації генеричних товарів слід відмітити наступне. У межах досліджуваної товарної групи на початку 2009 року продукція «Київського вітамінного заводу» була представлена на ринку двома формами: таблетками по 0,25мг у контурних осередкових упакуваннях по 10 і по 20 шт. в одній упаковці. У цьому випадку неринкове співвідношення цін за 1таблетку ампіцилліну в різних упаковках в Ікварталі 2009 року вигляділо ще більш ефектно. Таблетки в упаковках по 20штук виявилися дорожче таблеток в упаковках по 10 штук на 18% (для заводу «Київмедпрепарат» аналогічне співвідношення склало близько 5%). У наступних кварталах упаковки по 20шт. більше не були присутні на вітчизняному фармацевтичному ринку, зате ціна 1 таблетки ампіцилліну по 0,25мг в упаковці по 10шт. підвищилася вище середньоринкової більше ніж на 9%. Кількість дистриб'юторів цієї продукції також збільшувалося протягом року, незважаючи на підвищення вартості однієї таблетки реалізованого препарату.

Результати проведеного аналізу свідчать про те, що переваги дистриб'юторів визначаються ціною однієї упаковки генеричного препарату. Тобто, чим дешевше упаковка, тим більше високий попит на неї дистриб'юторів, які у свою чергу враховують переваги споживачів. У той же час споживач препарату (пацієнт) не завжди може адекватно оцінити свої потреби в генеричному препараті. Так, рекомендована разова доза ампіцилліну становить 0,5 м г, добова — 2–3мг. Це означає, що однієї упаковки даного генеричного препарату, у якій міститься 10таблеток, вистачить пацієнтові тільки на 1–2 дні лікування. Проте, саме ця упаковка користується найбільшим попитом серед дистриб'юторів, які більш усього додержуються переваг споживачів.

У процесі проведеного дослідження встановлено, що розвиток фармацевтичної галузі в Україні можливо тільки за умови застосування сучасних технологій виробництва генеричних товарів, що відповідають вимогам GMP. Недотримання цих умов унеможливить не тільки вихід вітчизняних фармацевтичних підприємств на зовнішній ринок, але й у перспективі може являти загрозу їхньому виживанню в умовах вітчизняного ринку. Основним завданням у такій ситуації є пошук інвестицій для розширення й модернізації виробництва.

Очевидно, що існує всього два джерела таких інвестицій: внутрішні ресурси підприємства й зовнішніх інвестицій, і вітчизняні підприємства повинні будуть або шукати зовнішніх інвесторів, або накопичувати власні ресурси, наприклад, за рахунок підвищення цін на препарати. У ситуації, коли вітчизняні підприємства жорстко конкурують між собою в межах однієї товарної групи, важко вгадати, яка цінова стратегія принесе успіх. Ще складніше прогнозувати майбутнє підприємств, які взагалі не дотримуються якої-небудь стратегії формування цін на свої фармацевтичні препарати, а використають можливість «фонових» продажів, коли вироблений препарат можна продати, не вкладаючи грошей у маркетинг і просування генеричного продукту.

Безсумнівно, на фармацевтичному ринку, у тому числі й у межах розглянутої нами товарної групи генеричних товарів, згодом відбудуться суттєві зміни. У цих умовах важливо правильно визначитися стосовно рівня прогнозної ціни на кожний конкретний вид генеричної продукції, що планується реалізувати на вітчизняному фармацевтичному ринку як в довгостроковій, так і короткостроковій перспективі. Все це свідчить про, те роль ціни в процесі реалізації генеричних товарів все більше зростає в умовах посилення конкуренції між фармацевтичними підприємствами.