WEB-ресурс научно-практических конференций

Боровікова М.О.

Київський національний університет ім. Т.Шевченка

РЕГУЛЯТИВНИЙ КАПІТАЛ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ: СТРУКТУРА ТА ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ

Банківська система України та кожний комерційний банк України окремо потребує ґрунтовного вивчення такої банківської категорії, як «регулятивний капітал», систематизації його структури та розуміння суті походження кожної його окремої складової, джерел утворення регулятивного капіталу та кінцевого призначення. Проблеми визначення та формування складових регулятивного банківського капіталу та їх взаємозв’язок є одними з найважливіших в банківській теорії та практики та використовується при оцінці рівня капіталізації банку, регулюванні діяльності комерційного банку з боку держави, визначенні оптимального балансу фінансування та залучення коштів тощо.

Основним призначенням регулятивного капіталу є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків. Регулятивний власний капітал є базовою категорією при обчислення нормативів діяльності банків в процесі регулювання їх діяльності Центральним банком країни.

В результаті аналізу вітчизняних та зарубіжних літературних джерел, було сформоване наступне визначення сутності регулятивного капіталу, а саме: - це власний капітал банку, скорегований на окремі складові елементи, що визначають поточний рівень якості та ризикованості банківської діяльності, та є інструментом прямого впливу з боку державних регулюючих органів на стан банківської установи та банківської системи в цілому.

В міжнародній та вітчизняній теорії та практиці регулятивний капітал банку поділяють на основний та додатковий, або на капітал першого та другого рівнів відповідно, які певною мірою лімітуються й обмежуються. Також, в шостій поправці до Базельської Угоди, прийнятій у 1996 р., існує поняття капіталу третього рівня.

В свою чергу, головними складовими частинами основного капіталу є статутний капітал та розкриті резерви. Статутний капітал – це складова власного банківського капіталу, сформованого залежно від форми організації банку у відповідності до його статуту засновниками банку, для забезпечення існування та ефективної діяльності банку. Статутний капітал формується за рахунок первинного та періодичного випуску простих та привелійованих акцій, а також розкритого прибутку минулого року у вигляді дивідендів, що направлені на збільшення статутного капіталу комерційного банку та додаткових внесків власників, що також направлені на збільшення статутного капіталу.

Крім статутного капіталу, капітал першого рівня формується за рахунок розкритих резервів до яких, в свою чергу, входять наступні складові:

- резервний капітал;

- нерозподілений прибуток;

- амортизаційний, стра­хо­вий та інші фонди спеціального призначення.

Серед основних характеристик основного капіталу виділімо наступні:

- основний капітал – це капітал, за допомогою якого забезпечується стійкість та надійність банківської системи;

- основний капітал банку є незмінним і повинен повністю покривати поточні збитки;

- головними складовими частинами основного капіталу є статутний капітал та розкриті резерви;

- загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням розміру можливих збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів.

Наступною, не менш важливою складовою регулятивного капіталу є додатковий капітал або капітал другого рівня. Аналіз українських та міжнародних економічних джерел приводить до наступного тлумачення категорії «додатковий капітал» – це складова регулятивного капіталу банку, яка формується з додержанням вимог чинного законодавства із спеціальних резервів банку на покриття збитків, субординованого та гібридного боргу, нерозподіленого прибутку та прибутку від переоцінки активів банку, для страхування банку від непередбаченого ризику можливих збитків та забезпечення стабільної та безперебійної діяльності банку.

Головною цілю додаткового капіталу є створення резервів для страхування можливих ризиків збитку від різноманітних банківських операцій. Складовими додаткового капіталу є:

1) Субординований борг;

2) Гібридні капітальні інструменти - цiннi папери, що поєднують у собі риси боргових зобов’язань та акцій;

3) Поточні грошові резерви, а саме: нерозкриті резерви - резерви сформовані з частини акумульованого надлишку нерозподіленого прибутку та прибуток поточного року, який виникає на протязі поточного року, в результаті накопичення коштів від проведення активних та пасивних операцій клієнтів комерційного банку;

4) резерви переоцінки основних засобів, резерви переоцінки валютних цінностей та дорогоцінних металів комерційного банку, а також нереалізованого прибутку переоцінки пайових паперів.

Отже, всі кошти, які можуть бути залучені перерахованими вище методами, становлять додатковий капітал банку,

Крім основного, або капіталу першого рівня, та додаткового, або капіталу другого рівня, існує ще капітал третього рівня. Капітал третього рівня, відповідно до Базельської Угоди, відноситься до регулятивного капіталу банку та представляє собою короткостроковий субординований борг. Капітал третього рівня не є обов’язковою складовою регулятивного капіталу на відміну від капіталів першого та другого рівнів, але може бути альтернативним джерелом покриття банківських ризиків та збитків.

З вищенаведеного, на нашу думку, виникає необхідність поділу всіх складових частин регулятивного капіталу на зовнішні та внутрішні джерела формування При цьому, зовнішні джерела формування регулятивного банківського капіталу – це джерела залучення до банківської установи коштів зовнішніх учасників фінансового ринку, а саме, коштів Центрального банку та інших банків, у вигляді субординованого боргу, гібридних капітальних інструментів та покупки простих та привілейованих акцій. До внутрішніх джерел формування регулятивного банківського капіталу належать джерела залучення вже існуючих в банківській установі грошей. Шляхом акумуляції та перерозподілу вони формуються у таки складові регулятивного капіталу, як надлишковий капітал, нерозподілений прибуток, прибуток поточного року, резерви переоцінки загальна активів. (рис.1)

Рис.1. Джерела формування власного капіталу банку

Наведене розмежування дає змогу краще зрозуміти та збалансувати структуру власного капіталу та визначити проблеми, можливості та необхідні заходи щодо формування банківського власного капіталу як шляхом залучення коштів із зовнішнього середовища, так і шляхом залучення коштів із внутрішніх джерел.

Все вищевикладене свідчить про те, що сутність поняття «регулятивний капітал», його складові та джерела формування структури регулятивного капіталу є багатофункціональними, дуже складними та неоднорідними за змістом. При цьому, дослідження цього питання є надзвичайно важливою задачею сьогодення, адже від чіткого визначення та структуризації складових регулятивного капіталу, врахування різних особливостей його функціонування та призначення, залежить стабільність та ефективність діяльності комерційних банків та банківської системи в цілому, надійність та прибутковість банківських операцій.

Література:

1. Алексеєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики: Монографія. – К.: КНЕУ, 2002. – 276 с.

2. Енциклопедія банківської справи України /Редкол.: В.С.Стельмах (голова) та ін. – К.: Молодь, Ін Юре, 2001. – 680 с.

3. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7.12.2000 р. №2121-ІІІ // Урядовий кур’єр. – 2001. – 17 січня. – С. 5–13

4. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент банку: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 280 с.

5. Теплова Т.В. Фінансовий менеджмент: управление капиталом и инвестициями: Учебник для вузов. – М: ГУВШЕ, 2000. – 500 с.

6. Шевченко Р.І. Банківські операції: Навч. посібник. – К.КНЕУ, 2003. – 276с.

7. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Навч. посібник. – К.: Знання-Прес, 2002. – 535 с.