WEB-ресурс научно-практических конференций

К.е.н. Капильцова В.В., Наторіна А.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановьского

Проблеми активізації інноваційно-інвестиційної діяльності вітчизняних підприємств в сучасних умовах

Подолання кризових і депресивних явищ неможливе без випереджаючого розвитку підприємств, тому необхідність активізації інноваційної діяльності в Україні не підлягає сумнівам. Сьогодні поставлені і поступово вирішуються завдання перетворення колишніх інертних підприємств у нові ринкові структури, техніко-технологічного переоснащення виробництва, виходу на конкурентні рівні виробництва і збуту продукції. Належне управління інноваційними процесами у змозі забезпечити конкурентоспроможність продукції на ринку.

Зроблено вагомі кроки: розроблено і прийнято відповідну законодавчу базу, створено законодавчі передумови для функціонування ринку венчурного капіталу, розвивається мережа інноваційних структур, діють численні програми підтримки окремих проектів. Водночас, інновації все ще не стали реалією, формою та змістом вітчизняної економіки. В Україні, як і в більшості країн з перехідною економікою, існують закономірні перепони для широкого розповсюдження інновацій: дешева робоча сила, яка витісняє дорогу техніку; недостатність ринкових перетворень, що обумовлює слабкі позиції середнього класу – головного носія інновацій у суспільстві; загальмоване протягом кризового періоду оновлення основного капіталу. Про це свідчать такі дані: зниження показника інноваційної активності в промисловості (15,1%).; незначна частка інноваційної продукції в обсязі реалізованої промислової продукції (5,6%); низький рівень капітальних інвестицій в інновації в загальному обсязі інвестицій в основний капітал (3,6%) [1]. Саме за цих причин знання та їх технологічне застосування забезпечують в Україні 5-0% економічного зростання, тоді як у розвинутих країнах — до 90 % [2].

Законодавчу базу в сфері інноваційної політики загалом можна вважати задовільною. Але спільний недолік законів, спрямованих на підтримку інноваційних процесів в країні, за оцінкою експертів, полягає у відсутності пріоритетної підтримки дійсно інноваційних проектів, які забезпечують розвиток технологічного устрою всієї економіки. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності» виділяє вісім найважливіших пріоритетів. Проте вони деталізуються і розмиваються у 38-и пріоритетах. На думку фахівців, таке розпорошення і розконцентрованість може не дати очікуваних результатів.

Основним фактором, що стримує інноваційну діяльність, є відсутність коштів для фінансування змін. Це багато в чому зумовлено низьким ступенем зацікавленості різних економічних суб’єктів в інвестуванні капіталу в інноваційні процеси. Держава не може постійно лише субсидувати. Необхідне масове залучення приватного і банківського капіталу до кредитування та інвестування новітніх досліджень та їхнього впровадження, але недержавні комерційні структури поки ще не зацікавлені в здійсненні довгострокових проектів, що забезпечували б базові технологічні зміни.

Для залучення інвестицій потрібно забезпечити відповідність вимогам інвестора цілого комплексу параметрів самого підприємства та інвестиційного проекту. Реальний стан переважної більшості підприємств такий, що вони не відповідають мінімальним із цих вимог. І при цьому не важливо, яке походження мають інвестиції - вітчизняне чи іноземне. Отже, щоб впроваджувати інвестиції в промисловий комплекс необхідно попередньо максимально підвищити ефективність підприємств, використавши ще наявні у них можливості. Цей процес носить назву реструктуризації підприємства. Провести реструктуризацію власними силами для більшості підприємств практично неможливо в основному через брак фахівців потрібної кваліфікації. Потрібно залучення професійних проектних менеджерів і консультантів.

Фінансування робіт по реструктуризації підприємств головним чином можливе тільки за рахунок їх власників, у т.ч. і держави, якщо вона є власником чи має значні пакети акцій підприємств. Проте, далеко не кожний власник готовий платити за такі послуги, навіть коли має чим. Основна причина цього – нерозуміння необхідності радикальних змін на підприємстві. Тут варто говорити про ефективного власника, який володіє ринковими технологіями, має стратегічне мислення і готовий до радикальних дій.

На рівні взаємодії інвестор – підприємство одержувач інвестицій також поширеною проблемою є неспроможність керівництва підприємства розробити інноваційну стратегію розвитку підприємства, обґрунтувати бізнес-план, надати чіткі фінансові пропозиції. Перед інвестором постають такі проблеми: перевірка правдивості наданої інформації, правильного оформлення документації, відповідності документації чинному законодавству, професіоналізму керівників підприємства, відсутність впорядкованості в документообігу підприємства, складність отримання необхідної інформації від персоналу підприємства.

Привабити інвестиційний капітал можна насамперед, сприятливою інвестиційною і митною політикою, стабільним і заохочувальним податковим законодавством. Ці чинники в Україні поки що відсутні. Постійно змінюється податкове і митне законодавство. А це не сприяє припливу іноземних інвестицій. У першій редакції Закону «Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 рр.) шляхом європейської інтеграції» [3] були виділені окремим розділом «Особливості в оподаткування та митному регулюванні інноваційної діяльності», де відчувалось пом’якшене оподаткування діяльності інноваційних суб’єктів, але в останній редакції Закону статті цього розділу були виключені.

Незважаючи на кризове становище в Україні та слабку активність на фондовому ринку, деякі інвестори намагаються працювати переважно у галузях, де сконцентровано найменше ризиків та гарантовані прибутки тому, що український ринок є одним з найбільших та перспективних в Європі.

Таким чином, на основі вище зазначеного, можна зробити такий висновок. У стані економічної кризи в Україні особливу увагу треба приділити активізації інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств, оскільки якість значної частини вітчизняних виробів не відповідає сучасному рівню наукового та технологічного забезпечення, що в свою чергу зумовлює їх неконкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Цінова енергоємність та металоємність одиниці національного продукту в Україні також у декілька разів перевищує середньоєвропейський рівень. Зазначений стан можна змінити шляхом надання пріоритетів галузям, які виробляють або в перспективі здатні випускати конкурентоспроможну продукцію. Необхідною умовою поліпшення ситуації є впровадження на підприємствах інноваційних технологій: нововведення поліпшать якість продукції, сприятимуть зниженню витрат виробництва та збільшать стійкий споживчий попит на ринку товарів, що є сьогодні особливо важливим в умовах кризового стану економіки України.

Причому, розвиток інноваційно-інвестиційного підприємництва як складової формування ринкової економіки перебуває в цілковитій залежності від стимулювання розвитку підприємництва, активізації діяльності в інвестиційній сфері, наявності розвинутої інфраструктури підприємств та відпрацьованого механізму фінансування інноваційних проектів. Вирішення цих питань дасть змогу інноваційним підприємствам реалізувати власні потенційні можливості в умовах ринку і дасть реальний шанс для України досягти рівня високотехнологічної розвиненої країни. У зв’язку з цим за даним напрямом нагально необхідні активізація діяльності держави та реалізація ефективної економічної політики з використанням належних інструментів і важелів, запропонованих сучасною економічною теорією.

Література:

1. Інвестиції в основний капітал за видами економічної діяльності за січень-вересень 2008 року. – http://www.ukrstat.gov.ua.

2. Наука в «суспільстві знання» // Урядовий кур’єр. – 2007. – № 208.

3. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004 -2015 рр.) «Шляхом європейської інтеграції / Гальчинський А.С. та ін. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 350с.