WEB-ресурс научно-практических конференций

Гупало І.А., Нуднова Ю.В.

Дніпропетровська державна фінансова академія

ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ НА ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

На даний момент не викликає сумніву той факт, що саме інноваційна діяльність є головним джерелом суспільного прогресу. Від того, наскільки значною буде інноваційна складова економічного розвитку держави, залежить її роль і місце у світовій економічній системі, стабільність і рівень розвитку національної економіки на даному етапі і в майбутньому. Дане питання є особливо актуальним для України, яка активно шукає своє власне місце в світовій економічній та політичній системі.

В Україні питома вага підприємств, що займаються інноваційною діяльністю є в 20-30 разів меншою, ніж у розвинених країнах, але, крім того, даний показник проявляє тенденцію до зменшення. Причому зменшується не лише питома вага підприємств, що займаються інноваційною діяльністю, а й їхня кількість у абсолютному вираженні [5]. Отже, інноваційною діяльністю в Україні займаються великі підприємства.

Така ситуація свідчить про те, що держава ще недостатньо використовує всі важелі та стимули активізації інвестиційно-інноваційного процесу, не створює національним промисловим підприємствам відповідних умов для їх сталого розвитку та збільшення частки власних накопичень.

Вибір інноваційної стратегії підприємства суттєво залежить від рівня конкурентоспроможності його інноваційної продукції, який пропонуємо оцінювати за такими групами параметрів: 1. Якість інноваційної продукції (наприклад, якість матеріальних ресурсів; рівень новизни технологій виготовлення інноваційної продукції; надійність інноваційної продукції при використанні тощо). 2. Ціна продажу інноваційної продукції, інші витрати покупця, пов’язані з її придбанням (доставка, монтаж тощо), та експлуатаційні витрати, пов’язані з її використанням. 3. Заохочувальні чинники (чинники, які надають покупцеві додаткові технічні вигоди, відчуття престижу чи впевненості, абощо, заохочуючи його цим придбати інноваційну продукцію підприємства, а не його конкурентів) .

За даними Держкомстату України факторами, які перешкоджали здійсненню інноваційної діяльності, передусім, були вартісні: нестача власних коштів (80,1% досліджених промислових підприємств), великі витрати на нововведення (55,5%), недостатня фінансова підтримка держави (53,7%), високий економічний ризик (41%), тривалий термін окупності нововведень (38,7%). Причому основним джерелом фінансування витрат на інноваційну діяльність протягом багатьох років є власні кошти підприємства, частка яких у загальному обсязі фінансування у 2006 році становила 84,6% (у 2005 році – 87,7%).

Проблема української інноваційної політики полягає в тому, що наука і економіка держави розвиваються різними шляхами. Більшість розробок, виконаних вітчизняними науковцями, не мають практичного застосування у жодній з галузей економіки країни. Це унеможливлює розвиток інноваційного процесу за рахунок ринкових важелів, оскільки інноваційна діяльність опинилася значною мірою поза межами ринку.

В Україні одним з найважливіших напрямків стимулювання досліджень і розробок є удосконалення податку на додану вартість. Дослідження альтернативних видів податків на споживання, зокрема податку на реалізацію та податку на кредитну вимогу свідчать, що жоден із цих податків не є ефективною заміною ПДВ. Тому одним із пріоритетних напрямків подальшого реформування оподаткування споживання вдосконалення механізму стягнення ПДВ.

Розрахуємо податкове навантаження на виробників продовольчих товарів в Україні (табл. 1).

Таблиця 1. Податкове навантаження на виробників продовольчих товарів у 2000-2007 роках, млн. грн.

* Власні розрахунки на основі даних Міністерства фінансів України.

Виходячи з розрахунків, можна сказати, що така ситуацію змушує замислитись над тим, який ефект це має для розвитку виробництва та інвестиційно-інноваційного потенціалу підприємства. Доцільним, на нашу думку, було б знизити податкове навантаження на виробників продовольчих товарів, що значно підвищило б інвестиційно-інноваційний потенціал підприємств, з одночасним прийняттям законодавчих актів, які стимулювали б проведення модернізації виробництв, упровадження новітніх технологій.

Держава має посилити пряму підтримку інноваційного процесу, зокрема, за рахунок бюджетних асигнувань. Бюджетні асигнування мають спрямовуватися, перш за все, на реалізацію стратегічних цілей держави і пріоритетних напрямків розвитку економіки, а не на задоволення внутрівідомчих інтересів. Отже, вдосконалення механізмів організаційно-фінансового забезпечення інноваційного процесу на підприємствах України, формування і реалізація дієвої системи інноваційних структур із відповідними складовими, широке застосування ринкових інноваційних чинників, зменшення податкового навантаження на споживчі товари дозволить вітчизняним підприємствам масово здійснювати інноваційну діяльність і створювати експортно-орієнтовану конкурентоспроможну продукцію.

Література:

1. Гаман М. Особливості управління інноваційно-інвестиційними процесами на вітчизняних підприємствах// Вісник Національної академії державного управління при президентові України. – 2005. – № 2. – С. 152-156.

2. Давідов М.В. Шляхи організаційно-фінансового забезпечення інноваційного процесу на підприємствах України// Актуальні проблеми економіки. – 2008. - №4. – С.130-134.

3. Загородній А.Г., Чубай В.М. Оцінювання конкурентоспроможності інноваційної продукції в процесі вибору інноваційної стратегії підприємства // Фінанси України. – 2007. – №1. – С.99–110.

4. Микитенко В.В. Адаптивна система управління інноваційними процесами на підприємствах// Проблеми науки. – 2008. - №4. – С. 32–37.

5. Михайлівська О.В. Світовий досвід державної підтримки інноваційних процесів// Актуальні проблеми економіки. – 2005. – № 11. – С. 101–109.

6. Офіційний сайт Міністерства фінансів України. – http://www.minfin.gov.ua.