WEB-ресурс научно-практических конференций

Мартьянов М.П.

Винницкий национальный технический университет

КРИЗА 2008: ПРИЧИНИ, СУТНІСТЬ, МОЖЛИВОСТІ ПОДОЛАННЯ

Із загальнофілософської точки зору, криза – це загострення протиріч у системі, які сягають такого рівня, коли вона не в змозі продовжувати функціонування у наявному режимі. Дані протиріччя породжуються як невідповідностями внутрішньої структури системи, так і динамікою зовнішнього середовища. Криза є складовою економічного циклу, настання якої свідчить про вичерпаність наявних ресурсів розвитку системи і необхідність пошуку нової парадигми (або, хоча-б виявлення нових шляхів динаміки в межах існуючої парадигми), а тому не повинна розглядатись як щось виключно негативне, а й як можливість для розвитку, виходу системи на якісно новий рівень (підходимо до тонкої межі, яка лежить між категоріями “зростання” та “розвиток”).

Особливість сучасної кризи в тому, що вона починає носити парадигмальний характер. Суперечності в економічній системі досягають такого ступеня напруженості, що забезпечення максимальної ефективності використання рідкісних ресурсів (ключове завдання економіки) та збереження динамічної рівноваги на усіх ринках стає неможливим. Привалснюючо-експлуатуючий характер господарства вичерпав себе. Його фінансово-кредитний механізм перестав постачати необхідний капітальний ресурс, людина – вірити у

Цілі економічної системи – це набір стратегічних і поточних завдань, які повинні бути реалізованими для забезпечення нормального функціонування такої суперсистеми як суспільство, де надзавданням є збереження людських спільнот (або, людського роду). Ключовою ціллю існування економічної системи є задоволення матеріальних потреб людей (формування її багатства, за А. Смітом). Реалізація названої цілі потребує побудови внутрішньої структури системи: реальний сектор економіки, інституційне середовище, фінансово-кредитний сектор, інфраструктура бізнесу. На рисунку 1 між елементами “ внутрішня структура ” та “ цілі ” показаний зворотний зв’ язок. Стратегічні цілі системи лишаються незмінними і є статичним фактором, що визначатиме внутрішню архітектуру економічної системи категоріями “ потреба ” , “ благо ” , “ ресурси ” , “ вартість ” , “ виробництво ” , “ споживання ” . Забезпечення досягнення вказаної головної цілі економічної системи потребує реалізації поточних цілей, що можуть формуватись і самою внутрішньою структурою на певних етапах її динаміки.

Зовнішнє середовище включає в себе сукупність усіх позаекономічних факторів впливу на економічну систему, серед яких найпотужнішим є політичний (не дарма економічна наука в класичний період свого існування називалась “політична економія”).

Економіка є, поряд із власною складною будовою, невід’ємною частиною суспільної суперсистеми. А тому, однією з найбільш суттєвих причин сучасної фінансової кризи є невідповідність існуючої економічної системи (вичерпаність даної моделі розвитку) тим соціокультурним трансформаціям, які відбуваються у другій половині ХХ – початку ХХІ ст. [1-3]. Учені, попри наявність численних праць у сфері соціальної філософії, соціології, футурології, не в змозі однозначно сказати, яке ми будемо мати суспільство на виході через 10, 20, а тим паче, 50 років. Однак, незалежно від того, як іменувати нову соціальну реальність: “постіндустріальне суспільство”, “інформаційне суспільство”, “суспільство знань”, з упевненістю можна сказати, що ми живемо у новому світі. Процеси дематеріалізації людського життя, науково-технічні революції, криза інституту сім’ї, що був основою класичного капіталістичного суспільства, світоглядна дезорієнтація людини, руйнування моральних ідеалів є свідченням змін, що наступають. На рисунку 1, зв’язок між елементами “внутрішня структура” та “зовнішнє середовище” має односторонню направленість. Він свідчить про фундаментальну закономірність, що існує у складних ієрархічних системах (суперсистемах), якою, в тому числі, є суспільство: внутрішня структура ієрархічно нищого рівня системи повинна перебудовуватись у відповідності із трансформацією ієрархічно вищих рівнів . Останній висновок узгоджується із дослідженнями у сфері теорії управління та самоорганізації систем [4-6].

У відповідності з вище сказаним, сутність кризи 2008 полягає у зіткненні двох трендів: зовнішнього (загальносуспільного) та внутрішньосистемного (економічного). Зовнішній тренд визначається порушенням стійкості екосистеми Землі; пришвидшенням соціальних процесів, що обумовлено НТР; девальвацією духовних цінностей, світоглядною дезорієнтацією людини (призводить до неадекватності у прийнятті рішень). В загальному, зовнішній тренд ставить на порядок денний питання гуманізації, соціалізації та інтеграції в економічній системі. За цих умов, внутрішня структура системи продовжує існувати за принципами “ homo economicus ” , індивідуалізму та повної направленості індивіда на самого себе. А. Гальчинський відзначає, що якісно новим способом позиціонування індивідом себе у дійсності є слідування принципу “ homo-sociologicus ” (людина-соціальна), що передбачає органічне поєднання матеріальних і нематеріальних інтересів з акцентами на функції першості останніх [7; 8].

Фінансова криза кінця 2008 року засвідчила, поряд із невідповідністю економічної системи зовнішнім інституційним та соціокультурним факторам, наявність у ній глибоких внутрішніх протиріч. Економічна цивілізація досягла власної кульмінації, економіка перетворюється на Бога сучасної людини [8; 9], і замість виконання своєї ключової функції, забезпечує перерозподіл багатств світу на користь деяких фінансово-промислових груп. Феномен фінансизму , різке зростання величини спекулятивного капіталу, суперечності між реальним та фінансовим секторами економіки постійно порушують стан динамічної рівноваги всередині економічної системи, створюючи загрозу нормального функціонування усього суспільства.

Окрім поточних передумов, світова фінансова криза має і довгостроковий чинник впливу: підходить до свого завершення понижувальна хвиля Кондратьєва; наближення шостого технологічного укладу. Названі структурні тенденції в економіці потребують відповідної на них реакції з боку урядів держав, бізнесу та індивідуальних економічних агентів:

- змінити власне ставлення до економічної сфери буття, із індивідуалістично-привласнюючого на партнерсько-творче. Економіка є “полем”, на якому взаємодіють індивіди з приводу виробництва і споживання благ, інвестування капіталу або його нагромадження. А те, які рішення вони приймають у значній мірі корелює із їхнім баченням ситуації та моральною позицією, яку займає кожен із учасників економічних відносин. М. І. Туган-Барановський стверджував наявність об’єктивного та суб’єктивного факторів в процесі здійснення господарської діяльності;

- розбудовувати економічні відносини на засадах партнерства, еквівалентності обміну, вільного доступу до інформації. Практика продукування грошей “ із повітря ” та спекулятивних операцій мають відійти у минуле. Держава повинна подбати про створення такого інституційного середовища, яке б сприяло формування міцного реального сектору економіки та веденню бізнесу у тих сферах, що реально створюють додаткову вартість, а не “ фіктивну ” .

Висновок. Причинами виникнення економічної кризи є протиріччя всередині самої економічної системи та інертність трансформаційних процесів в її середині по відношенню до змін зовнішнього середовища. Єдиний спосіб відновити рівновагу у економічній системі –це змінити парадигму розвитку і розпочати структурні перетворення всередині системи.

Література:

1. Белл Д. Грядущее постинду стриальное общество. - М., Академия, 1999.

2. Тоффлер Э. Третья волна. – М.: ООО “ Издательство АСТ ”, 2004. – 781 с.

3. Фукуяма Ф. Великий разрыв. – М.: АСТ: АСТ МОСКВА, 2008. – 474 с.

4. Достаточно общая теория управления . – СПб., 2003.

5. Чистилин Д.К. Самоорганизация мировой экономики: Евразийский аспект. – М.: Экономика, 2006. – 237 с.

6. http://spkurdyumov.narod.ru

7. Гальчинський А. Економічна наука: проблеми методологічного оновлення. - www.kuchma.org.ua/institute.

8. Базилевич В.Д., Ільїн В.В. Метафізика економіки. – К.: Знання, 2007. – 718 с.