WEB-ресурс научно-практических конференций

К.п.н. Мельниченко Г.В.

Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д.Ушинського

ЕТНІЧНІ КОРЕНІ ОБСЦЕННОЇ ЛЕКСИКИ

Основу культури будь-якого народу складає мова, і результати лінгвістичних досліджень впливають не лише на вдосконалення й розвиток мови, але й на здійснення його організаційної культурної функції, й на зберігання самої культури. У витоків різних культур лежать системи ціннісних орієнтацій, які відображаються, поряд з іншими мовними одиницями, і в обсценній лексиці. Тому наукове дослідження, присвячене вивченню обсценної лексики й проведене в руслі етнолінгвістичного аспекту на матеріалі слов’янських та германських мов, призводить до розуміння стану сучасного суспільства та визначає актуальність питання. Вихідною тезою дослідження стало положення про взаємозв’язок мови й культури.

Обсценна лексика (від англ. obscene – непристойний, брудний, безсоромний), або ненормативна лексика – це сегмент лайливої лексики різних мов, що містить найгрубіші, вульгарні лайливі вирази, які часто виражають спонтанну мовленнєву реакцію на неочікувану (зазвичай, неприємну) ситуацію [4].

Уже на початковому етапі свого формування мовна особистість засвоює лайливі слова. Існує точка зору, що поява ненормативної лексики є важливим етапом у розвитку культури спілкування: рукоприкладство замінюється вираженням несхвалення, засудження (Д.В.Колесов) У ході мовної еволюції особистості ця мовленнєва стихія закріплюється за ситуаціями конфліктного спілкування, що відображує заборонну сферу інвективно-конфліктної соціальної взаємодії людей. Наразі безперечною вважається думка про фатальний взаємозв’язок між вживанням обсценної лексики й погіршенням соціальної ситуації в світі. Величезна небезпека, вважає М.Епштейн, спіткає суспільство, мова якого настільки пронизана лайкою на життя, пристрасть, народження. Адже мова – не лише стрясання повітря, це система понять, оцінок, смислів, за якими ми діємо, мислимо, творимо себе [ 1 ] .

Ненормативна лексика має як соціальні, так і суто етнічні корені. Щодо соціального підґрунтя даного лексичного сегменту, то тут доцільно зазначити такі його функції, як спрямування на пониження рангу опонента в соціальній ієрархії, залякування, вираження гендерних відношень, самовираження у певному соціальному колі, засіб установлення контакту між рівними людьми, демонстрація власної приналежності до певних соціальних кіл тощо.

З етнічної точки зору обсценна лексика ґрунтується на національної самобутності кожної етнічної групи, визначається її світосприйняттям, світобаченням й стилем життя. Для того, щоб це довести, звернемося до класифікації типів лайливої лексики європейських мов, представленої В.М.Мокієнко, та віднесемо зазначені вище мови до певної групи, проілюструвавши розподіл на прикладах. На думку дослідника, дана лексика поділяється на два типи: 1) анально-екскрементальний тип ( Scheiss – культура); 2) сексуальний тип ( Sex – культура) [ 3 ] . До даної класифікації додамо третій тип – сакральний, або міфологічний ( Myth – культура).

Порівняльний аналіз мов слов’янської та германської груп свідчить, що до першої групи можна віднести німецьку мову, у той час як, скажімо, англійська, чеська й російська належать, скоріше за все, до другої. Більшість східнослов’янських мов відносяться до третьої групи. Звісно, існує певна умовність такого розподілу, яка детермінується інтенсифікацією динамічних процесів, що спостерігаються у світових процесах, а звідси – у мовах. Так, наприклад, чеська мова, під впливом німецької, зараз тяжіє до першої групи; ті ж процеси спостерігаються в українській й російській мовах під впливом американської культури.

Дослідники слов’янських мов вважають, що витоками ненормативної лексики тут, у першу чергу, стали язичеські обряди й звичаї. Колись лайлива лексика була знаком боротьби з громовержцем, роль якого у слов’ян відігравав бог Перун. Його головні міфологічні супротивники – Змія та Пес. Звідси російські "сукин сын", "пес смердящий" та інші слова зоотематики. В українській мові – це «злий, немов пес», «гадюка» тощо. В далеку давнину носії цих мов ототожнювали лайку з молитвою. Для того, щоб захиститися від лісовика, чорта, домовика потрібно було або прочитати молитву, або використати брудну лайку. ЇЇ ж використовували й у лікарських справах, вважаючи хворобу впливом демонічної сили. Навіть зараз лайливі слова використовуються в ритуальних заходах як засіб спілкування з потойбічними силами. Дуже багатою в цьому плані є українська лайлива лексика: «дідька лисого», «бісова баба», «стара, як біс», «нечиста сила», «стара відьма» тощо.

Друга група обсценної лексики, типової для мов східних слов’ян, є лексика сексуальної тематики, і розповсюдження її пов’язано, з одного боку, з багатовіковою забороною в суспільстві даної тематики як непристойної й неприпустимої, а отже – перенесення її у розряд потужного інвективного знаряддя, яким стає будь-яка табуйована лексика. З іншого боку, вплив американської культури на масову свідомість націй не може не відобразитися на якісному складі даного прошарку мови.

Треба зазначити, що українська лайлива лексика більш ймовірно належить до першої групи, що пов’язано з етнічно-психологічними особливостями нації. Українцям властива ірраціональність – переважання емоцій і почуттів над логічним обґрунтуванням, міфів над раціональними теоріями.

Що ж стосується німецької мови, то тут провідним фактором формування обсценної лексики є менталітет нації, з її любов’ю до порядку й чистоти. Німці рідко згадують статеві органи, проте часто використовують хитромудрі лайки, в основі яких – задній отвір або продукти життєдіяльності людини чи тварини. Дійсно слова « Schei?e » та « Arsch » можна почути всюди – не лише на вулиці, а й у магазині, у будь-якому кабінеті, дома; ці слова діти починають говорити разом з першим своїми словами – «батько», «мати».

Свобода існування у сфері сексу – у побуті, вихованні, мистецтві – в сполучених Штатах Америки призвела до майже вільного й вживання лексики сексуального типу, яка відноситься як до частин тіла, так і до самого статевого акту. Стилістично піднімаючись й розповсюджуючись, ненормативна лексика переходить з украй вульгарної в розмовну зону, не втрачаючи при цьому свої принизливої експресії. Така стильова кар’єра даної лексики позначає те, що у даному соціумі саме суспільство риє собі мовний котлован [1] .

Отже, порівняльний аналіз обсценної лексики дозволяє встановити деякі цінності пріоритети культур, пізнати національні особливості сприйняття світу й визначення свого місця в ньому, зрозуміти етнічне й духовне поле народу.

Література:

1. Епштейн М. Вызов мату, или Новый любовный словарь – Топос. – 7 липня 2007р. - http://topos.ru/article/6347

2. Мокиенко В.М.Образы русской речи. - М., 1986 . - 278 с.

3. Успенский Б.А.Религиозно-мифологический аспект русской экспрессивной фразеологии // Semiotics and the History of Culture . - Ohio, 1988 . - Р. 197–302.

4. http://ru.wikipedia.org/wiki