WEB-ресурс научно-практических конференций

Канд. політ. наук Бунецький Л.Л.

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

ПОЛІТИЧНИЙ ТРАНЗИТ УКРАЇНИ: ПОЛІТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Україна переживає сьогодні епоху глобальних та стрімких змін, перетворюючих основи суспільного життя й звичні парадигми теоретичного мислення. Зазначимо, що мова йде не просто про деякі зміни, а саме, про такі трансформаційні процеси, що стосуються саме рівня сутнісних характеристик суспільства, яке проходить етап політичного транзиту. В цей бурний потік змін, звісно, йде тяжкий пошук нових форм політичного правління, розподілу влади, легітимних правових взаємовідносин. В Україні цей пошук відрізняється особливо високою напругою страстей та надзвичайним драматизмом, що вводить її в стан динамічного хаосу. Ці суперечливі тенденції тільки свідчать про те, що українське суспільство змінюється, формується у новому якісному рівні, тобто, «народжується» інша соціальна сутність, усвідомлення й аналіз якої дозволить просунутися в розумінні ключових процесів і побачити якісно необхідне нове, що виникає в ході цих перетворень. Складається переконання, що справжній масштаб таких змін, що сьогодні відбуваються в Україні можна оцінити як початок нової епохи відродження – епохи політичної трансформації, у результаті якої деякі, навіть численні сутнісні елементи соціоетального універсума, його інституційні системи зазнаватимуть значну якісно нову зміну. У цьому і складається сутність політичного транзиту . Ця обставина обумовлює необхідність наукового вивчення сутності та особливостей українського суспільства ві всій її своєрідності, з урахуванням історично сформованих тра­дицій, політичної культури, суспільного менталітету. Тільки таким чином можливо знайти власні та ефективні форми та методи політичного самовизначення та розвитку .

Ключовою проблемою трансформації політичної інституціональної системи - є не стільки можливість, скільки здатність і уміння її складових атрибутивних структур – політичних та правових інститутів до самоорганізаційних (синергетичних) процесів. Саме перенос дослідницького акценту в площину самоорганізації інституціонального процесу припускає інваріантість, тобто - різноспрямованість векторів організаційних і самоорганізаційних інституціональних змін, дослідження яких можливо тільки за допомогою методології системного аналізу і моделювання. Таким чином, інституціональна динаміка трансформацій таких інститутів зв'язана із самоорганізаційною складовою і має в більшому ступені неформальний, близький до особливостей і традицій суспільств такого характеру. У цьому динамічному процесі можна відзначити, відповідно, два механізми трансформацій. Перший, полягає в самоорганізації неформальних інституціональних процесів, їхній правовій підтримці через реформи законодавчої системи. Другий, у біфуркаційної, тобто радикальної, конструктивно спрямованої трансформації самоорганізаційної сторони формальних інституціональних утворень і відносин. Це означає перспективу появи нової спільної упорядкованості і нових комунікаційних зв'язків, коли елементи інституціональних систем почали "чути" і "розуміти" один одного в необхідності спільних трансформаційних дій для функціонального порядку (упорядкованості) у всій соціоетальній системі. Тому задача трансформації інституціональної системи складається, насамперед, у якісної реструктуралізації внутрішнього мотиваційного середовища інститутів, їхньої переорієнтації (або створенні) не «зверху», з вершин державних інтересів, політичної влади, а саме «знизу», у результаті самоорганізуючих внутрішньо-мотиваційних процесів і механізмів. Іншими словами, необхідно трансформувати політичні інститути, їх внутрішньо властиві структурні елементи і механізми функціонування, потрібно багато чого змінювати з метою й орієнтирами. У процесі цього, багато з інститутів повинно або пережити необхідні структурні трансформаційні перетворення, санацію, або «піти в історію», тобто вона потребує корінної перебудови всієї інституціональної системи.

Одним із важливим чинників трансформаційних процесів в державі є такий політико-правовий інститут - як інститут права (політико-правові норми, закони, акти тощо, їх сприйняття – правосвідомість, та відповідного втілення в життя – право реалізація, правовідносини), який повинен стати опорною точкою, інструментарієм процесу демократичної трансформації держав транзитивного типу, підвищення рівня оптимізації та ефективності функціонування соціально-політичної інституційної системи. Трансформація такого інституту насамперед полягає в сприянню гармонізації, врівноваженню суспільних, особливо політико-владних інтересів та їх узгодженню, з одного боку, із загальнолюдськими вимірами демократії (справедливості), а, з іншого - з конкретними особливими можливостями її реалізації в умовах транзитивної реальності. Інститут права як інституційне утворення держави демонструє в Україні, як правило, свою неефективність, яка виражається в невиконані законів, судового свавілля, корупції, що стало вже майже повсякденною практикою. Слід зазначити, що розбалансованість системи структур державної влади як політичного інституту адекватно впливають на інститут правових актів (актів державного управління), які є правовою формою вираження інституту влади, здійснюють безпосередній вплив на правопорядок та правосвідомість громадян, які завжди базуються на законі і щодо нього є підпорядкованими. Крізь призму саме такої спрямованості правового регулювання та відносин мають відбутися трансформаційні процеси інституційної політичної системи.

Звичайно, реальні процеси, що відбуваються сьогодні Україні безумовно хвилюють громадян, однак вони, як і значні «демократичні» цінності не пов'язуються з їх настроями, бажаннями, тобто «провисають» у політико-правовому просторі. Зокрема, емпіричні дослідження проведені у листопаді-грудні 2008 році* показують, що «демократичні» реформи, цінності, визнані пріоритетними владою, а також механізми їх впровадження майже не сприймаються масовою свідомістю в якості реального інструмента вирішення вартих перед суспільством проблем. А - 96% /!/ респондентів (рис. 1) вважають, що саме корупція погрожує майбутньому нашої держави. На затвердження - корупціонери - це, зокрема, місцева влада відповіли 748 чоловік /30%/, а - 895 чоловік /36%/, що в цьому повинна держава з її несправедливими законами та порядками.

Рис. 1. Відповіді на питання „ Яке з наступних затверджень Ви вважаєте найбільш вірним?”

На питання де, по - вашому, в Україні, у нас в регіоні, найбільш процвітає корупція? – відповідь була отримана, зазвичай, знакова – с к р і з ь / 69%/. І це, очевидно, потребує не тільки серйозного роздуму влади й населення, але й відповідних дій. Що стосується кредиту довіри до основних інститутів державної влади, то значна більшість від 75% до 96% саме мають недовіру (рис. 2).

На рівні держави

На рівні регіону

Рис. 2. Відповіді на питання „А зараз у цілому - Ваша довіра до теперішньої влади”

Довіра громадян до політичних інститутів є достатньо рідким виключенням. За останній час, початок 2009 року довіра громадян до деяких інститутів у суспільстві, її реформаційних змін явно не збільшилось, а по ряду позицій тим паче є деякий регрес. Найвищий ступінь довіри виявився щодо церкви та релігійних громад (60%). Як бачимо переважна більшість громадян (особливо старшого віку) розчарована та мають значну недовіру й до демократичних інститутів (влади, суду, громадським організаціям, ЗМІ та інш.), не оптимістично дивляться на розвиток демократичних змін в Україні. Так, зокрема, (21%) - респондентів кажуть, що громадянське суспільство в Україні повинно функціонувати як рівноправна сторона разом із державою, тобто наголошують на потребі паралельного розвитку громадянського су­спільства та будуванні сильної держави. На питання: «Бачите чи Ви ростки формування громадянського суспільства в Україні?» Більшість громадян (рис.3) вважають, що в державі, як і в регіоні ще занадто рано говорити про розвиток громадянського суспільства в Україні.

Рис. 3 Відповіді на питання «Бачите чи Ви ростки формування громадянського суспільства в Україні?»

Таким чином, на думку громадян, так і експертів, ступінь розвитку громадянського суспільства в Україні є доволі невисоким і за нашою шкалою перебуває у зародковому стані. А це підтверджується той факт, що громадянське суспільство, демократичні правові відносини в Україні, як і у інших держав транзитивного типу ще мають попереду довгий шлях свого формування.

Нарешті, треба сказати і про те, що трансформація політико-правових інститутів є системним процесом. Системний аналіз таких інститутів спонукує по-новому глянути на перспективи кожного інститута окремо і на інституційну систему у цілому. Рольове призначення даних інститутів обумовлене тим, що саме вони формують нормативно-правові основи консолідуючої взаємодії всіх акторов як політико-правового співтовариства, об'єднання ("ком'юніті"), що функціонує в рамках єдиного соціально-політичного простору. Перенос дослідницького акценту в площину самоорганізації таких інститутів припускає інваріантість, тобто - різнонаправленість векторів організаційних і самоорганізаційних інституціональних змін, дослідження яких можливо тільки за допомогою методології системного аналізу і моделювання. Такий підхід є важливим кроком уперед у порівнянні з уявленнями, якими оперували радянські суспільні науки.

__________________________________________________________

* Соціологічне дослідження було проведено Центром соціологічних досліджень м.Севастополя спільно з аналітичним центром редакції газети "Терра Чудесная. Севастополь". В дослідженні, було опитано (вибіркова сукупність) - 2500 респондентів (громадян Севастопольскьго регіону) у віці від 18 до 30 років – 612 чоловік / 24,44%/, від 31 до 45 – 583 /23,17%/, від 46 до 60 – 692 /27,91%/, ще 24,48% - це 613 респондентів у віці більше 61 року. Переважна більшість /56,03%/ із них мають середню освіту, у 35,67% - вищу освіту, тільки лише начальне – у 1,79. Погрішність складає 2,08%..