WEB-ресурс научно-практических конференций

Теплова Н.А.

Харківський регіональний інститут НАДУ при Президентові України

МЕТОДОЛОГІЯ ТА ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЩОДО ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Формування системи адаптації людей з обмеженими фізичними можливостями охоплює фундаментальні складові: капітал здоров’я, трудовий капітал, інтелектуальний. Особливе місце серед них займає освіта, адже саме належний рівень освіти може забезпечити достойне працевлаштування, яке надає змогу самоствердження особистості, а для даної категорії чималу роль відіграє й соціальна адаптація у суспільстві. Однією з важливіших проблем у суспільстві із складною стратифікаційною структурою є розвиток та удосконалення системи надання освітніх послуг. Існуюча в Україні система спеціальної освіти на сучасному етапі не повною мірою забезпечує доступність та рівність прав на отримання освіти особами з обмеженими можливостями, тому виникає гостра необхідність реорганізації державної політики щодо надання освітніх послуг людям з інвалідністю.

Ретельне вивчення суспільної думки стосовно утисків та доступності освітнього процесу відображено у роботах П. Бурд’є , Д. Пассерона , Д. Колемана , Б. Блума . У пострадянському суспільстві соціальні аспекти впровадження механізмів освітньої інтеграції дітей-інвалідів висвітлюють П. Романова, О. Ярська-Смирнова , Д. Константиновський , Е. Мартинова, Д. Зайцев.

В Україні проблема державної політики щодо впровадження інклюзивної освіти, вивчена недостатньо. Концепція впровадження інклюзивної освіти на сучасному етапі розвитку держави викликає сумніви та побоювання.

У даній роботі, спираючись на аналіз міжнародного досвіду та характеристику законодавства України, зроблена спроба визначити основні принципи щодо методології впровадження інклюзивної освіти на даному етапі розвитку держави, що й сформувало основну мету дослідження.

Протягом останніх сорока років у країнах Європи успішно впроваджується політика інтегрованого навчання на всіх рівнях, науковці США довели думку, що успіхи у навчанні прямо пропорційно пов’язані із соціальним, родинним статусом, який суттєво впливає в майбутньому на рівень матеріального добробуту. Такі висновки стали поштовхом для виникнення ідеї навчання дітей різних соціальних груп в одному навчальному закладі з метою забезпечення однакових стартових можливостей.

Європейський досвід доводить можливість забезпечити таким чином не лише отримання належного рівня знань, а й здійснення процесу соціальної адаптації, реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями.

Виділяють кілька систем державної політики щодо вирішення проблеми: мейнстримінг – розширення доступу до освіти, яке передбачає вільне спілкування дітей з обмеженими фізичними можливостями на святах; інтеграція – участь дітей-інвалідів в освітньому процесі не зі своїми однолітками, а в інших класах, при чому освітня політика залишається незмінною; включення (інтеграція) – реформування системи освіти, адаптація навчальних закладів до потреб всіх учасників освітнього процесу [1, с.103].

Чинним законодавством України (Конституція України, Закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійну освіту», «Про вищу освіту», Укази Президента «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні», «Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні») визнано рівні права громадян на освіту [2]. Але наявність діючих норм не повністю забезпечує правові основи для комплексного розв’язання проблеми. Наразі виникла гостра необхідність створення законодавчого поля, спрямованого на забезпечення права отримання належної освіти осіб з інвалідністю, адже в Україні інтегроване навчання представлене лише на рівні експерименту, на сьогодні можна говорити про існування елементів інтегрованого, а не інклюзивного навчання в державі.

Державна політика щодо впровадження інклюзивної освіти має бути неквапна й поступова. На першому етапі доцільно здійснити моніторинг діяльності навчальних закладів з метою виявлення закладів, в яких вже реалізуються елементи інклюзивної освіти, стартові індивідуальні показники розвитку дітей з особливостями розвитку та їхніх здорових однолітків.

Наступним кроком має стати вдосконалення нормативної правової бази функціонування національної системи освіти, яка б регулювала принципи, механізми та способи здійснення інклюзивної освіти, створення національної системи оцінювання якості освіти, яка б враховувала особливості фізичних можливостей, формування єдиного освітнього інформаційного середовища, вдосконалення навчально-методичного та наукового забезпечення освітнього процесу, покращення матеріально-технічної бази, створення системи вільного пересування учасників освітнього процесу, розроблення методичних рекомендацій для батьків, педагогічних працівників, адміністрації, допоміжного персоналу інклюзивних закладів освіти з питань змісту та технологій навчання дітей з особливостями розвитку, визначення категорій, яким не можна брати участь у загальноосвітньому навчальному процесі, формування чіткої системи відповідальності педагогічних працівників за якість знань та умінь.

Систематичне висвітлення результатів експериментальної діяльності для широкого кола громадськості забезпечить отримання зворотного зв`язку, зміни стереотипної думки стосовно даного питання, подолання проблеми особистісної комунікації, кризи самоідентичності . Ефективність державної політики може забезпечити створення комплексної системи інклюзивної освіти на всіх рівнях: дитячий садок, школа, вуз, післядипломна освіта, запровадження спектру пропозицій освітніх послуг, створення структури допоміжного персоналу, системи консультування, формування вичерпного каналу інформації, пристосування середовища, систематизація статистичних даних щодо визначеної проблеми, створення координаційних центрів розвитку інклюзивної політики.

Кінцевою метою інклюзивних процесів має стати зміна свідомості суспільства, яке б пристосовувалося до індивідуальних потреб усіх його громадян.

Література:

1. Ярская-Смирнова Е.Р., Лошакова И.И. Инклюзивное образование детей-инвалидов// Социологические исследования . – 2003. – №5. – С.100-106.

2. Офіційний веб-сайт МОН України. – http://www. mon.gov.ua