К.і.н. Дем’янюк О.Й.

Луцький інститут розвитку людини Університету “Україна”

Військово-політичні події у Волинській губернії наприкінці 1917 – на початку 1918 років

Закінчення 1917 р. було надзвичайно складним для молодої української державності. Після проголошення створення Української Народної Республіки ІІІ Універсалом Центральної Ради друзів в України не побільшало, проте збільшилася кількість ворогів. Найзапеклішим виявилася нещодавно утворена більшовицька Росія, яка висунула до УНР територіальні та політичні претензії.

У Волинській губернії складна і без того загальноукраїнська політична ситуація погіршувалася статусом прифронтової території з усіма, притаманними у цьому випадку, соціально-економічними наслідками. Тому, на наш погляд, є потреба проаналізувати спектр військово-політичних подій, які мали місце на території Волині в грудні 1917 – січні 1918 рр.

Наприкінці 1917 р. в Ровенському міському театрі розпочав роботу ІІІ Надзвичайний з’їзд делегатів Південно-Західного фронту, контрольований більшовиками. Військово-революційний комітет Особливої армії, щоб мінімізувати вплив на делегатів з’їзду представників національних організацій, в ніч з 28 на 29 грудня провів арешти серед членів Ровенської української гарнізонної ради та ради Особливої армії. Хоча й так персональний склад делегатів зібрання був більшовицьким. З 202 осіб, уповноважених для участі в з’їзді 152 ухвальних голоси належало більшовикам та “лівим” есерам [1, с.147].

30 грудня, в день початку роботи фронтового з’їзду, частина делегатів була арештована військовим підрозділом, який підійшов зі Здолбунова і взяв під контроль частину міста. Окрім того було арештовано та відправлено в Київ керівників більшовицького руху Південно-Західного фронту. Серед них голова військово-революційного комітету Особливої армії Ю. Гузарського і виборного командуючого Особливою армією В. Єгор’єва.

Початок 1918 р. видався ще складнішим для розвитку Волинської губернії, ніж закінчення попереднього року. Населення регіону потерпало від наростаючої більшовизації та розпаду колишньої російської армії, агресії військових частин російських більшовиків на території Північно-Східної Волині.

У Волинській губернії на місцях проводилися масові перевибори селянських представницьких органів, усунення старост та заміна їх сільськими комісарами. Все це було наслідком відсутності стратегії державного будівництва зі сторони української влади. Газета “Волинь” на початку січня писала: “Державне будівництво йде не творчо, а шляхом руйнації і відповідальність за наслідки цього руйнівного шляху не можна покласти в цілому на темні народні маси, вона перш за все падає на їх вождів і зрадників, які ведуть політику нещиру і насильницьку, пропагуючи віру в ілюзії і утопії ворожих всякому патріотизму, всякому національному почуттю і державній свідомості”[2].

На початку 1918 р. на українській території фактично існувало два уряди, які заявляли про свою легітимність та повноваження на управління державою. Свою правоту обидві протидіючі сторони взялися вирішувати не з допомогою Установчих зборів, а у відкритому військовому конфлікті. Причому, Народний Секретаріат відразу почав використовувати Збройні сили радянської Росії.

Волинська губернія визнавала зверхність київської влади над регіоном. Однак більшовицька агітація зробила свою справу. Поступово набирала обертів більшовизація рад. Пробільшовицьки налаштованими вони були у більшості міст прифронтової зони, а також у деяких населених пунктах Староконстянтинівського, Новоград- Волинського та Овруцького повітів.

Хоча у IV Універсалі Центральна Рада визнала ради селянських, робітничих і військових депутатів органами, які слід додати „до помочі місцевим самоврядуванням” [3, с.103], проте не визначила межі цієї „помочі” та не змогла перебрати над ними контроль.

Швидка кількаразова зміна влади у волинських містах стала нормою того часу. Прикладом може слугувати губернське місто Житомир. Протягом січня 1918 р. влада у ньому спочатку була в руках Центральної Ради, потім (з 9 січня) його захопили більшовицькі війська, за кілька днів армія УНР повернула Житомир від своє управління, а 5 лютого його знову відвоювали радянські війська.

У січні 1918 р. центральна влада практично втратила зв’язок з місцевими органами влади. Генеральний секретаріат визнавав наявність в країні анархії та відсутність важелів до її подолання: “місцеві комісари про події довідуються майже останніми” [4, с.2].

Втративши владу в Києві державні інституції УНР змушені були переїхати на Волинь. З 29 січня 1918 р. в Житомирі почало функціонувати Військове міністерство УНР, 30 січня свою роботу там розпочав український уряд. Однак цей переїзд не полегшив життя пересічним волинянам.

Таким чином, військово-політична ситуація в Україні особливого загострення набула на території Волині. Тут відбувалися постійні сутички збільшовичених підрозділів з військами УНР, що негативно відобразилося на добробуті місцевого населення.

Список літератури:

1. Дещинський Л.Є. Великий Жовтень на Волині / ДещинськийЛ.Є. – Львів: Вища школа, 1977. – 183 с.

2. Волинь. – 1918. – 5 січня.

3. ІV Універсал Центральної Ради (9 січня 1918 р.) // Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У 2-х т. / Ред. кол.: В.А.Смолій, О.Д. Бойко, Ю.М. Гамрецький та ін. – К.: Наукова думка, 1997. – Т.2.: 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р. – 1997. – С.102-104.

4. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України – Ф.2988. – Оп.1. – Спр.24.