WEB-ресурс научно-практических конференций

Мельник О.О.

Запорізький національний університет, Україна

ІНДЕКС РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЯК ІНДИКАТОР ЕФЕКТИВНОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ КРАЇНИ

12.10.09 було видано новий звіт ООН «Про розвиток людського потенціалу» за 2009 р. Невтішні прогнози експертів щодо місця України в Індексі розвитку людського потенціалу, на жаль, виправдалися. Хоча за період з 2001 року позиція України в індексі країн повільно підвищувалася (з 80 у 2001 та 78 у 2003 до 77 та 76 у 2005-2006 рр. відповідно) [1], у звіті за 2009 р. Україна, зважаючи на світову фінансову кризу, опинилася лише на 85 місці [2].

Дослідженню сутності Індексу людського розвитку присвячені праці багатьох українських науковців, зокрема Марченко І.В., Бікли О.В., Ревенко А. [1; 3; 4] та ін. Проте, на нашу думку, індекс як узагальнюючий показник ефективності соціальної політики країни має певні недоліки та суперечності, які потребують усунення. Саме це і стане об’єктом дослідження даної роботи.

Індекс людського розвитку (або індекс розвитку людського потенціалу) – це індекс для порівняльної оцінки рівня життя, писемності, освіти, середньої тривалості життя та інших показників країни. ІЛР було розроблено в 1990 році пакистанським економістом Махбубом ель Хаком, і з тих пір Індекс використовується з 1993 року ООН в щорічному звіті з розвитку людського потенціалу. Методика розрахунку індексу використовує середнє арифметичне таких трьох показників соціальної політики країни:

1) очікувана тривалість життя при народженні;

2) писемність дорослого населення та валове охоплення всіма видами навчання;

3) величина ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності [2].

Ці компоненти за спеціальною формулою зводяться в один загальний індекс. Теоретично він може мати максимальне значення — 1,000, а мінімальне — 0,000.

Теоретично індекс призначений стати показником того, як країни використовують свої матеріальні блага на користь населення, тобто на соціальний розвиток країни. За словами Махбуба ель Хака, «основна мета розвитку – це розширення виборів, які можуть робити люди, а також створення середовища, в якому люди могли б жити здоровим та творчим життям» [2].

Проте, на нашу думку, кількість людей, що навчаються, навряд чи достатнім показником такої «креативності», а тривалість життя – надійним індикатором здоров’я нації. Така невідповідність є досить очевидною, проте індекс використовується статистичним комітетом ООН для групування країн за соціальним розвитком вже майже 20 років. Справа в тому, що ІЛР розраховується саме розвиненими країнами, які вже досягли досить високого рівня соціального розвитку, в той час як в країнах Африки чи перехідних країнах, що посідають останні місця в рейтингу, економіка все ще знаходиться у стадії швидких трансформацій, щоб лише у майбутньому стати фундаментом для подальшого соціального розвитку. На нашу думку, доцільним було б створення окремих індексів для різних груп країн, які б реально свідчили про позитивні зміни, адже існуючий індекс має багато недоліків.

По-перше, величезна питома вага такого компоненту індексу як ВВП на душу населення. Хоча офіційно заявляється, що економічний показник не є вирішальним в індексі, факти свідчать про зворотне, адже першу групу складають саме країни з найвищим рівнем ВВП на душу населення.

По-друге, компоненти індексу, пов’язані з кількістю писемного населення чи кількістю людей, що навчаються, вже втратили свою актуальність для більшості країн світу. Через це вони вже навіть не включаються в програми національних переписів населення, тому по них показник умовно визначено у 99,0% [3]. Тоді розвиненим країнам залишається, знову ж таки, ВВП на душу населення для покращення своїх позицій в індексі.

Щодо цієї складової індексу варто зауважити, що пострадянські країни досить довго тримали середні позиції в індексі виключно завдяки високому рівню освіченості, в той час як в розвинених країнах неписемне доросле населення вчилося читати і писати, проте насправді соціальний розвиток в пострадянських країнах був на досить низькому рівні. Іншим яскравим прикладом суперечностей індексу є Люксембург. За ВВП на душу населення він має найвищі показники впродовж останніх років [2] здебільшого за рахунок дуже розвиненого фінансового сектора. І безперечним є високий рівень життя в країні. Проте вона не може покращити свою позицію в індексі через відносно низький показник із валового охоплення навчанням, адже в цій невеликій країні з усього лише півмільйонним населенням об’єктивно неможливо здійснювати підготовку фахівців з усіх спеціальностей. І її жителі змушені навчатися в університетах сусідніх країн: Франції, Німеччини, Бельгії [4]. Тобто знову постає питання про те, чи реально такі показники як кількість писемного населення чи валове охоплення населення навчанням свідчать про соціальну ситуацію в країні.

По-третє, можна поставити під сумнів точність даних, що використовуються статистичним комітетом ООН. Наприклад, показник тривалості життя в Україні, наведений у звіті за 2004 рік, дорівнював 69,5 років, а потім спостерігалося його різке зниження до 66,1 року у 2005-2006 рр., а у 2007-2008 рр. показник становив вже 67,7 років, що не дотягує навіть до середньосвітової величини [4]. Цікаво, що за один календарний рік цей дуже консервативний показник спочатку знизився на 3,4 року, а потім зріс на 1,6 років. Для нормальних (невоєнних) умов таке навряд чи можливе в будь-якій країні. Можна без жодних сумнівів стверджувати, що цей показник в нашій країні розраховується з дуже великою точністю. Проте, на жаль, ООН бере дані не від національних статистичних служб, а з досить сумнівних оцінок, що містяться в демографічних прогнозах Департаменту народонаселення Секретаріату ООН. Такий шлях, звісно, простіший, але далеко не найкращий для визначення цього надзвичайно важливого компонента людського розвитку.

Крім того, відмінності є і у методиках (національних та міжнародних) розрахунку більшості показників, що наводяться у звіті «Про розвиток людського потенціалу».

І, насамкінець, важливо зауважити, що фактично всі країни розміщуються в ньому в спадному порядку, і найбільшу увагу привертає їхнє місце в індексі, а не його абсолютне значення, хоча різниця індексів країн, що стоять поряд у списку, може складати всього 3-5%, а отже і не може відображати реальну відмінність соціального становища в них. Проте розвинені країни продовжують використовувати свої високі позиції в індексі для самореклами на світовій арені та впроваджують непотрібні соціальні заходи для того, щоб зайняти перші місця в індексі.

Задля вдосконалення індексу та підвищення його ефективності як індикатора соціальної ситуації в країні пропонуємо впровадити наступні зміни.

Перш за все, в індекс необхідно включити й інші складові, наприклад, показники зайнятості та безробіття, грошові вкладення у соціальні програми, участь у міжнародних соціальних проектах, кількість видатних науковців, кількість дітей у сім’ях та можливість надання їм гідної освіти, кількість неповнолітніх, що палять або вживають алкогольні напої тощо.

Крім того вважаємо за доцільне визначати позицію країни за інтегрованим показником всіх рейтингів цієї країни у різних галузях, які наводяться у щорічних звітах «Про розвиток людського потенціалу». Їх представлено у вигляді таблиць, де країни згруповано за величезною кількістю критеріїв: розвитком технологій, фінансів, екологічним становищем тощо.

Насамкінець пропонуємо замінити показники писемності та залученості до освітнього процесу на показники індексу культурного капіталу, який, так само як і індекс розвитку людського потенціалу, щорічно розраховується міжнародними інституціями.

Як бачимо, Індекс людського розвитку можна було б вдосконалити та зробити більш надійним індикатором ефективності соціальної політики країни шляхом внесення до нього деяких поправок . Ця проблема є досить актуальною та вимагає подальшого дослідження.

Список літератури:

1. Марченко К. Глобалізація та освіта/ К. В. Марченко // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.bdpu.org/scientific_published/conf021009/articles/Section_3/Marchenko.pdf

2. Human Development Report 2009/ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://hdr.undp.org/en/media/HDR_2009_EN_Complete.pdf

3. Бікла О. Індекс людського розвитку як показник ефективності моделей соціальної політики / О. В. Бікла// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Mtpsa/2008/articles/Bikla.pdf

4. Ревенко А. Чому Україна опинилася на 78-му місці у світовому індексі людського розвитку/ [Електронний ресурс] // Дзеркало тижня. — 2005. — №37. Режим доступу: http://www.dt.ua/2000/2020/51317