WEB-ресурс научно-практических конференций

Міщук О.В.

Інститут економічного розвитку КНЕУ, Україна

РОЛЬ ПАРТНЕРСТВА ДЕРЖАВИ І ПРИВАТНОГО КАПІТАЛУ У ІННОВАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Інноваційна економіка – це сфера формування економічних умов здійснення перехідних процесів від інтелектуального об’єкту до матеріального об’єкту і від інтелектуального виробництва до матеріального виробництва з метою отримання кінцевого ефекту – забезпечення довгострокового економічного зростання та підвищення якості життя населення. Основу інноваційної економіки складає інтелектуальний потенціал. Якщо при відставанні у науково-технічному розвитку для підтримки економічного зростання достатньо банківського фінансування та державних інститутів розвитку, то вихід на вищий щабель науково-технічного розвитку вимагає високорозвиненої фінансової системи, яка дозволяє диверсифікувати ризики інноваційної діяльності та ресурсну базу, забезпечити партнерське поєднання капіталів підприємницького сектору та державних коштів.

Партнерство означає постійний процес співробітництва, в якому обидві сторони окреслюють свої проблеми і ведуть переговори про вирішення спільних питань та більше всього підходить для тих сфер діяльності, які забезпечують взаємні вигоди і отримання прибутку обома сторонами.

Ключовими елементами, які забезпечують успіх партнерству є:

- взаємні інтереси;

- визначення прав і обов’язків кожної сторони;

- оцінка виконання проекту;

- розробка реалістичного плану і його виконання.

Формування інноваційної економіки вимагає, насамперед, формування інституціональної основи функціонування системи державно-приватного партнерства. Базовими складовими елементами такої системи можуть стати: створення довгострокової «Стратегічної Програми науково-технічного розвитку України»; «Стратегічної Програми розвитку освіти та науки в Україні»; «Стратегічної Програми розвитку середнього класу в Україні»; «Концепції мотивації та стимулювання бізнесу у науково-технічній і виробничо-інноваційній сферах». Виконання цих програм не повинно залежати від змін політичної кон ’ юнктури у владних структурах, що має бути зафіксовано на законодавчому рівні. У програмах мають бути сформульовані основні напрями інноваційної політики в Україні, концептуальні підходи до розв’язання проблем у сфері розвитку державного сектору української науки, напрями його реформування, механізми фінансування тощо [1, с. 7].

Досвід розвинених країн показує, що система державних заходів по стимулюванню інноваційної діяльності спрямована на надання пільгового оподаткування для дослідних організацій і винахідників, кредитів, дотацій, цільове фінансування досліджень, пільгову митну політику. Встановлення пільг для винахідників-одинаків свідчить про зростаючу увагу в країні, яка використовує патентну систему охорони винаходів, до їх стимулювання. Якщо визнати значення і перспективність діяльності останніх, то патентна система з різного роду пільгами може створити середовище сприятливе для заохочення інноваційної діяльності як великих і середніх компаній, так і малих ризикових фірм і незалежних винахідників [2, с. 47]. Це ще раз підтверджує істотну роль податкової політики у стимулюванні інноваційної діяльності. Інструментом є податки, пільги, преференції.

Отже, механізм партнерства держави і приватного капіталу в галузі стимулювання інновацій можна формувати через ефективний податковий інструментарій на законодавчо закріпленій основі. Прикрим є той, факт що поява понад 20 нормативних актів, у т. ч. 15 Законів України, які в тій чи іншій частині регулюють питання інноваційної діяльності в Україні та говорить про визнання даної проблеми і значимість підтримки інноваційних процесів не вирішує проблему стимулювання інноваційної діяльності через систему оподаткування. Основним Законом, яким на сьогодні регламентується інноваційна діяльність в Україні є Закон України “Про інноваційну діяльність” від 4 липня 2002 р. № 40-ІV, в якому розділ V «Особливості в оподаткуванні та митному регулюванні інноваційної діяльності» взагалі виключено [3]. Це вимагає перегляду даного Закону у відповідності з вимогами часу та за необхідне вважаємо врахування досвіду розвинених країн в частині стимулювання інноваційної діяльності через податкові стимули.

Вибудовуючи логічний ланцюжок мотивів для участі у інноваційній діяльності приватного капіталу зазначимо, що ознаками локомотиву має стати державна економічна політика щодо координації та стимулювання інноваційної діяльності через використання податкових інструментів.

На нашу думку, основні перешкоди для розвитку партнерства держави і приватного капіталу, полягають в наступному: - відсутність законодавчої бази; - недовіра бізнесу до влади; - відсутність досвіду і культури співробітництва бізнесу і держави; - слабкість і корумпованість державних інститутів; - відсутність концепції управління державною власністю; - відсутність кадрів; - непрозорість податкової системи та необґрунтованість податкових ставок і тарифів; - слабкість банківської системи.

Список літератури:

1. Зайцев Ю.К. Бюджетна політика, інновації та формування основ соціалізації економіки в України: зб. наук. праць «Формування ринкової економіки» / Ю. К. Зайцев, О.В.Буряк. – К.: КНЕУ, 2008. – С.3-18.

2. Бромберг Г.В. Налоговое стимулирование изобретательной, инновационной деятельности / Г.В. Бромберг, А.В. Сурин // Инновации. – 2008. - №5. - С. 47-50.

3. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4.07.02. №40- IV // Офіційний вісник України. – 2002. - №31.